Справа № 152/1651/13-ц
2/152/516/13
іменем України
12 вересня 2013 року Шаргородський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого судді - Славінської Н.Л.
з участю:
секретаря судового засідання - Бабиної І.Д.
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Миронюка Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Шаргороді в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Конатковецької сільської ради Шаргородського району Вінницької області про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю,
25.07.2013 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати за ним за набувальною даністю право власності в цілому на житловий будинок під літерою «А», загальною площею 81,4 кв.м., в тому числі житловою площею - 60,10 кв.м, веранду під літерою «а», ганок під літерою «а1», сарай під літерою «Б», підвал під літерою «Б1», прибудову під літерою «б», літню кухню під літерою «В», сарай з літньою кухнею під літерою «Г», гараж під літерою «Д», прибудову під літерою «д», огорожу «1-3», загальною вартістю 192992 грн., які знаходяться в АДРЕСА_1, і належали ОСОБА_4 згідно з свідоцтвом про право власності, виданим Івашковецькою сільською радою Шаргородського району Вінницької області 6.08.1990 року на підставі рішення виконкому Шаргородської районної ради від 22.10.1987 року № 244, зареєстрованого в Могилів-Подільському МБТІ 7.08.1990 року за №115.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 1976 року він зі своєю сім'єю проживає в будинку за АДРЕСА_1. Головою господарського двору за вказаною адресою до 1991 року була записана тітка - ОСОБА_4, на яку Івашковецькою сільською радою було видано свідоцтво про право особистої власності на вказане домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1, при цьому російською мовою в свідоцтві зазначено, що воно видано на ім'я «ОСОБА_4». З того часу остання вважається власником будинку. ІНФОРМАЦІЯ_1 тітка ОСОБА_5 померла у віці 81 рік. Він з сім'єю продовжує проживати в будинку, та, починаючи з 1.01.2001 року добросовісно, відкрито, безпосередньо, безперервно володіє нерухомим майном, яким є будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1, сплачує всі необхідні платежі, постійно користується присадибною земельною ділянкою, яку приватизував у 2009 році, що підтверджується державними актами, продовжує ним відкрито добросовісно володіти на даний час. Вважає, що на підставі ст.ст.328, 344 ЦК України, за ним може бути визнано право власності за набувальною давністю на житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 і який належить ОСОБА_5
В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та його представники ОСОБА_1, що діє за довіреністю від 25.03.2013 року, та ОСОБА_6, що діє за довіреністю від 25.03.2013 року, позовні вимоги підтримали, посилаючись на ті самі обставини. Просили визнати за позивачем право власності за набувальною даністю на житловий будинок під літерою «А», загальною площею 81,4 кв.м., в тому числі житловою площею - 60,10 кв.м, веранду під літерою «а», ганок під літерою «а1», сарай під літерою «Б», підвал під літерою «Б1», прибудову під літерою «б», літню кухню під літерою «В», сарай з літньою кухнею під літерою «Г», гараж під літерою «Д», прибудову під літерою «д», огорожу « 1-3», загальною вартістю 192992 грн., які знаходяться в АДРЕСА_1, і які належали ОСОБА_4 згідно з свідоцтвом про право власності, виданим Івашковецькою сільською радою Шаргородського району Вінницької області 6.08.1990 року на підставі рішення виконкому Шаргородської районної ради від 22.10.1987 року № 244.
Позивач ОСОБА_3 в судовому засіданні 3.09.2013 року суду пояснив, що на початку 1970-х років одружився із ОСОБА_6 і його сім'я переїхала проживати в с. Конатківці Шаргородського району Вінницької області до ОСОБА_5 - тітки його дружини. У ОСОБА_5 був будинок на АДРЕСА_1, який був дуже старий, тому поряд із будинком тітки його сім'я побудувала у 1972-1973 роках новий будинок, при цьому тітка також допомагала їм у будівництві нового будинку, тобто цей будинок вони будували спільно із ОСОБА_5 Проживати в новий будинок всі разом вони перейшли у 1975-1976 році. Головою двору у погосподарських книгах була записана ОСОБА_5, а з 23.10.1991 року - він. Земля під будинком на даний час належить йому, так як він у 2009 році отримав державні акти про право власності на землю. Починаючи із 1975 року, він добросовісно і відкрито заволодів будинком, що знаходиться на АДРЕСА_1. Даний будинок не є для нього чужим майном, так як він з сім'єю будували його спільно із ОСОБА_5, хоча свідоцтво про право власності було видано Івашковецької сільською радою, до якої на той час відносилося с. Конатківці, з невідомих йому причин тільки на ОСОБА_5 Він зареєстрований у даному будинку з 1975 року, хоча при видачі йому нового паспорта громадянина України у відмітці про реєстрацію в с. Конатківці зазначено 2001 рік. Про те, що свідоцтво про право власності на побудований його сім'єю і покійною ОСОБА_5 будинок видано на ім'я останньої, йому стало достовірно відомо в 1990 році. З приводу оскарження цього свідоцтва він не звертався. Старий будинок, що належав тітці ОСОБА_5 було зруйновано приблизно у 80-тих роках, так як він вже був не потрібний.
В судове засідання 12.09.2013 року представник позивача ОСОБА_1 надав заяву позивача ОСОБА_3, в якій останній зазначив, що бажає уточнити свої пояснення, які надавав раніше (а.с.82). З заяви вбачається, що позивач, як і раніше, наполягає на задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що будинок по АДРЕСА_1 він будував спільно із ОСОБА_5 Проте, його сім'я більше вкладала у це будівництво, ніж ОСОБА_5 Заперечив свої пояснення про те, що про наявність свідоцтва про право власності на зазначений будинок на ім'я ОСОБА_5 йому стало відомо у 1990 році, посилаючись на те, що про даний факт дізнався лише у 2012 році, коли розпочав підготовку для можливої газифікації будинку. Пояснюючи суду, що про документи на будинок на ім'я ОСОБА_5, які порушують його права, він дізнався у 1990 році, він мав на увазі те, що у 1990 році він дізнався саме про запис ОСОБА_5 головою двору в погосподарській книзі, що було виправлено сільською радою, яка прийняла рішення у 1991 році за його та ОСОБА_5 заявами про зміну голови двору з ОСОБА_5 на нього. Вказана обставина, на його думку, підтверджує його право власності на спірний будинок.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги ОСОБА_3 Суду пояснив, що позивач та його сім'я з 1976 року проживали з тіткою дружини - ОСОБА_5 у АДРЕСА_1. Будинок побудований спільно сім'єю позивача та ОСОБА_5 поруч із старим будинком ОСОБА_5, при цьому в будівництво більше вкладала сім'я позивача і коштами, і власною роботою, тоді як тітка лише частково допомагала доглядати дітей позивача в той час, як відбувалося будівництво, а також інколи допомагала коштами. Свідоцтво про право власності на будинок видано на ОСОБА_5 без відома позивача, про що йому не було відомо до 2012 року, коли почалася підготовка документів для можливої газифікації будинку. В 1997 році ОСОБА_5 померла. Спадкоємці у ОСОБА_5 відсутні, так як власних дітей та сім'ї вона не мала. Позивач та його дружина постійно проживали і проживають у вказаному будинку, який на сьогодні не має власника. З 1991 року по даний час позивач записаний в погосподарських книгах, як голова двору. Понад 10 років позивач відкрито користується вказаним будинком, приватизував та отримав державний акт на земельну ділянку, на якій розташований спірний будинок. Вважає, що позивач має право на визнання за ним права власності на будинок по АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_5, за набувальною давністю. ОСОБА_5 є власником вказаного будинку лише за документами, проте, вона жодного разу не претендувала на право власності на цей будинок при житті, так як приймала меншу участь, ніж позивач, у будівництві будинку, в підтриманні нормального стану будинку та господарських будівель. Всій сім'ї позивача було достовірно відомо, що будинок належить саме сім'ї позивача, який вже після смерті тітки добудовував необхідні для сім'ї господарські будівлі. Позивач не міг, знаючи, що будинок йому не належить, проводити будівництво господарських будівель, утримувати будинок у належному стані, робити в ньому ремонти, приватизувати всю земельну ділянку, що знаходиться біля спірного будинку, оскільки отримав державний акт на землю. При зміні голови двору з ОСОБА_5 на ОСОБА_3 зі згоди їх обох, ОСОБА_5, на його думку, визнала, що власником будинку є ОСОБА_3, який своїми коштами та власною роботою спільно із нею зводив спірний будинок. Оскільки позивач добросовісно заволодів будинком, відкрито і безперервно володів ним понад десять років, продовжує так само добросовісно, відкрито та безперервно ним володіти, то це, на його думку, є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 на підставі ст.344 ЦК України.
Представник позивача ОСОБА_6 суду пояснила, що померла ОСОБА_5 є її тіткою, рідною сестрою її матері - ОСОБА_7. ОСОБА_5 не мала власної сім'ї, проживала одиноко в с. Конатківці. Після одруження її із позивачем, тітка запросила їх проживати з нею, вести спільне господарство, тобто прийняла їх, як би прийняла власних дітей. У тітки був старий будинок на АДРЕСА_1, в якому вони спільно проживали, поки разом із ОСОБА_5 будували поруч із старим будинком новий. При цьому, її сім'я більше вкладала у будівництво будинку, так як вона та позивач працювали, мали заробіток, з якого і будували будинок, а тітка мало докладала коштами до будівництва, проте, вона допомагала доглядати її та позивача дітей, доглядала за підсобним господарством. Приблизно у 1976 році будинок був побудований і вони перейшли в нього проживати. З того часу вона та позивач і їх сім'я відкрито проживає в спірному будинку. Свідоцтво про право власності на будинок з невідомих для її сім'ї причин було видано на ім'я ОСОБА_5, можливо, це було пов'язано із тим, що вона та чоловік постійно перебували на роботі, а ОСОБА_5 - удома і при загальній інвентаризації будинків її записано власником будинку. Проте, цей будинок не є чужим майном для позивача та для неї, так як саме вони його будували, вкладали у будівництво власні кошти та зусилля. З приводу оформлення спадщини після смерті тітки вона звернулася у 2013 році до нотаріуса, але їй відмовлено у оформленні спадщини, оскільки тітка не залишила заповіту. Спадщину вона прийняла у 1997 році, так як проживала з ОСОБА_5 до самої смерті, тобто за ЦК УРСР, яким не передбачалося спадкування племінниками спадкодавця. Оскільки Конатковецька сільська рада не може вирішити питання про визнання права власності на будинок за її чоловіком, тому сільська рада і зазначена в позові відповідачем. Проте, з боку сільської ради права позивача не порушені. Спадкоємців після смерті ОСОБА_5 немає. Про те, що свідоцтво про право власності на будинок видано сільською радою на ім'я її тітки ОСОБА_5, їй та позивачу стало відомо у 1990 році. Але, при житті ОСОБА_5 ніхто це свідоцтво не оспорював, вважаючи, що після смерті ОСОБА_5 в сільській раді будинок перепишуть за її сім'єю. В свідоцтві про право власності на будинок її тітка записана як «ОСОБА_4», проте, в свідоцтві про смерть вона записана як «ОСОБА_4». З приводу усунення вказаних розбіжностей ні вона, ні позивач нікуди не зверталися.
Представники відповідача - Конатковецької сільської ради секретар сільської ради Ветушинська Н.В. в судовому засіданні 22.08.2013 року, та сільський голова Миронюк Г.І. в судовому 3.09.2013 року та 12.09.2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 визнали, не заперечували щодо задоволення позову і визнання за позивачем права власності на будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1, за набувальною давністю. Суду пояснили, що їм достовірно відомо, що позивач з дружиною із с. Лозова Шаргородського району на початку 1970 років переїхали проживати в с. Конатківці, яке на той час відносилося до Івашковецької сільської ради. Позивач та його дружина почали проживати у будинку ОСОБА_5, яка була тіткою дружини позивача - ОСОБА_6 Через деякий час сім'я позивача спільно із ОСОБА_5 побудували новий будинок поруч із будинком останньої. Тому будинок по АДРЕСА_1 належить сім'ї позивача. Свідоцтво про право власності виписано на ім'я ОСОБА_5 скоріше за все зі слів того із членів сім'ї, хто перебував удома при проведенні подвірного обходу у зв'язку із проведенням технічної інвентаризації з метою обліку власників будинків, оскільки позивач та його дружина з часу переїзду в с. Конатківці і до виходу на пенсію працювали у місцевому сільськогосподарському підприємстві, тому майже весь час перебували на роботі, тоді як ОСОБА_5 перебувала вдома, допомагала молодій сім'ї доглядати за дітьми, поратися по господарству. Відтак, стверджують, що спірний будинок не є чужим для позивача, так як зведений його сім'єю спільно з покійною ОСОБА_5
Представник третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору - Реєстраційної служби Шаргородського РУЮ Вінницької області в судове засідання не з'явився, від начальника Служби надійшла заява про розгляд справи у відсутності представника Служби, щодо задоволення позову не заперечує (а.с.79).
Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.
Вирішуючи спір, суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Конатківці Шаргородського району Вінницької області померла ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.6).
Згідно з довідкою Конатковецької сільської ради від 25.03.2013 року за №253, ОСОБА_5 та сім'я позивача ОСОБА_3 в складі дружини останнього - ОСОБА_6, та дітей ОСОБА_8 і ОСОБА_9, проживали в одному будинку з 1976 року, який розташований в АДРЕСА_1, і який разом будували (а.с.7).
Відповідно до свідоцтва на право особистої власності на домоволодіння від 6.08.1990 року, виданого виконкомом Івашковецької сільської ради народних депутатів на підставі рішення виконкому Шаргородської районної ради народних депутатів за №244 від 22.10.1987 року, представленого позивачем (а.с.8), власником в цілому домоволодіння, що складається із одного житлового будинку, розміщеного в АДРЕСА_1 - є ОСОБА_4. Вказане свідоцтво підписано уповноваженою особою, на ньому є печатка органу місцевого самоврядування, воно зареєстровано в бюро технічної інвентаризації і записано в реєстрову книгу за №115 7.08.1990 року, що також підтверджується підписом уповноваженої особи та печаткою БТІ.
Означений факт, встановлений судом, також підтверджується матеріалами інвентарної справи на домоволодіння на АДРЕСА_1, оглянутої в судовому засіданні, в якій міститься другий екземпляр вказаного свідоцтва, виготовлений за допомогою копіювального паперу, завірений підписом уповноваженої особи та печаткою органу місцевого самоврядування і БТІ (аркуш інвентарної справи 11).
Як пояснили в судовому засіданні позивач, його представники та представники Конатковецької сільської ради - «ОСОБА_4» та «ОСОБА_4», - це одна і та ж особа - тітка дружини позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_6, проживала постійно в АДРЕСА_1, де і померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується записами в погосподарській книзі.
Проте, суд не приймає вказані ствердження до уваги, оскільки суперечність у написанні імені та по батькові ОСОБА_4 у свідоцтві про смерть та у свідоцтві про право особистої власності на домоволодіння не усунуто способами, встановленими законодавством України, на час розгляду цієї справи в суді.
До того ж, судом встановлено, що і в погосподарських книгах, на які посилаються представники відповідача, прізвище, ім'я та по батькові ОСОБА_4 записано по-різному. Так, в погосподарській книзі за 1971-1973 роки головою двору записана «ОСОБА_4» (а.с.55-57); за 1980-1982 роки головою двору записана «ОСОБА_4» (а.с.58-59).
Відповідно до даних з погосподарських книг за 1986-1990 роки, тобто в період, коли відбувалася технічна інвентаризація житла на підставі рішення виконавчого комітету Шаргородської районної Ради народних депутатів Вінницької області від 22.10.1987 року за № 244 «Про забезпечення державного обліку житлового фонду в селах району», пунктом 1 якого передбачалося забезпечити проведення первинного обліку житлового фонду громадян, що мають житлові будинки на праві особистої власності в селах району, і в період, коли видано свідоцтво про особисту власність на домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1, ОСОБА_4 зазначена головою двору з особовим рахунком НОМЕР_2 та власником будинку, 1976 року забудови, в особистому користуванні ОСОБА_5 перебувала земельна ділянка площею 0,36 га, у тому числі під будівлями - 0,02 га (а.с.63-65).
Також, відповідно до даних з погосподарських книг за 1986-1990 роки, тобто на час видачі свідоцтва про право власності на домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1, на ім'я ОСОБА_4, позивач ОСОБА_3 записаний головою іншого двору в АДРЕСА_1, разом із дружиною та дітьми. Даних щодо будинку, який є особистою власністю господарства - немає (а.с.66-67). В особистому користуванні ОСОБА_3 перебувала земельна ділянка площею 0,10 га.
Крім того, згідно із даними погосподарських книг з 1971 року по 1990 рік (а.с.55-70), вбачається, що існувало два окремі погосподарські номери, де головами двору записані окремо ОСОБА_5 та ОСОБА_3
Із 1979 року в Україні (УРСР) погосподарський облік у сільських Радах народних депутатів здійснюється за особливою формою статистичного обліку.
Так, згідно з п. 1 Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених ЦСУ СРСР 13.04.1979 року за №112/5, документами погосподарського обліку для сільських Рад народних депутатів, зокрема, є форма № 1 - «Погосподарська книга».
Крім того, відповідно п.п.6, 7 Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених ЦСУ СРСР 12.05.1985 року № 5-24/26, сільські Ради один раз у п'ять років здійснюють закладку погоподарських книг станом на 1 січня. Закладка погосподарських книг здійснюється шляхом суцільного обходу дворів і опитування населення в період з 1 по 15 січня… Дані книг погосподарського обліку використовуються, зокрема, для обліку житлових будинків, що належать громадянам на праві приватної власності.
Пунктами 18, 40 та 18, 39 Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, відповідно, 1979 року та 1985 року, передбачено, що погосподарська книга складається, зокрема, із розділу: «Споруди, які є особистою власністю господарства», у якому записуються дані про житловий будинок, назву інших споруд і рік їх будівництва.
Згідно з пунктом 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 31.10.1975 року за № 45/5, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися, в тому числі, і на підставі записів у погосподарських книгах.
Додатками №№ 32, 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністра юстиції УРСР від 19.01.1976 року за № 1/5, було встановлено зразки форм довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.
Із зазначених додатків вбачається, що довідка про власника житлового будинку видається згідно із записами у погосподарській книзі виконавчого комітету сільської (селищної) Ради депутатів трудящих.
Таким чином, записи у погосподарських книгах визнавалися в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
Судом встановлено, що на підставі таких даних погосподарських книг ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1. При цьому, в погосподарській книзі за 1971-1973 роки записано, що у її особистій власності є житловий будинок 1907 року забудови (а.с.57), а в погосподарській книзі за 1986-1990 роки записано, що у її особистій власності є житловий будинок 1976 року забудови (а.с.65).
Після видачі на ім'я ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, що мало місце 6.08.1990 року, починаючи з 1991 року і до смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, існував один погосподарський номер, де головою двору в АДРЕСА_1, вже було записано позивача ОСОБА_3, а ОСОБА_4 записано членом господарства, що підтверджується записами в погосподарських книгах на 1991-1995 роки та 1996-2000 роки. При цьому, у власності господарства значиться житловий будинок, 1976 року забудови (а.с.80-81, 68-70). Ці зміни були внесені в погосподарські книги згідно з рішенням виконкому Конатковецької сільської ради за №29 від 23.10.1991 року на підставі заяв ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а.с.84, 81).
Встановлені обставини по даних погосподарських книг сільської ради підтверджують той факт, що позивач ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_6 і ОСОБА_5 спільно будували спірний будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1, на погосподарському номері ОСОБА_5 та на земельній ділянці, що перебувала у користуванні останньої.
Зазначений факт підтверджується і показаннями позивача, його представників, представників відповідача, а також показаннями свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12
Так, свідок ОСОБА_11 суду показав, що знав покійну ОСОБА_5, яка проживала одиноко, не мала власної сім'ї, тому прийняла і прописала на власному погосподарському номері свою племінницю ОСОБА_6 з сім'єю. У ОСОБА_5 у власності був старий будинок, поруч із яким вона та сім'я племінниці побудували новий будинок на земельній ділянці ОСОБА_5
Свідок ОСОБА_12 суду показала, що позивач з дружиною та дітьми проживають в АДРЕСА_1, у власному будинку, так як вони побудували його власними силами спільно із ОСОБА_5, тіткою дружини позивача. Вказаний факт їй достовірно відомий, так як вона проживає по сусідству. На цей будинок після смерті ОСОБА_5 ніхто не претендує, так як у померлої не було рідні, окрім племінниці ОСОБА_6, яка постійно проживала з нею з 1971 року. Про оформлення права власності на збудований ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 будинок їй нічого не відомо, але є загальновідомим той факт, що у 1990 році в селі проходила загальна інвентаризація будинків та облік їх власників. Ця інвентаризація відбулася шляхом подвірного обходу працівниками БТІ та сільської ради жителів с. Конатківці. Можливо, що на час цього подвірного обходу вдома була присутня тільки ОСОБА_5 і її з цієї причини записали власником будинку, хоча всі, хто будував цей будинок, повинні бути записані власниками будинку.
Встановлені судом факти переконують суд, що спірний будинок по АДРЕСА_1, на який видано свідоцтво про право особистої власності на ім'я ОСОБА_4 6.08.1990 року виконкомом Івашковецької сільської ради, не є для позивача ОСОБА_3 чужим майном, оскільки, як встановлено із вище вказаних документів, досліджених судом, показань позивача, його представників, представників відповідача, свідків, позивач будував означений будинок спільно із ОСОБА_5, проживає у будинку та користується ним з часу його побудови з власної волі та волі ОСОБА_5, яка була власником особового рахунку за зазначеною адресою до 1991 року, коли головою двору та власником особового рахунку записано виконкомом Конатковецької сільської ради позивача на підставі рішення виконкому від 23.10.1991 року.
Зазначені факти спростовують посилання позивача та його представників на те, що у спірного будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1, немає власника, оскільки судом встановлено, що свідоцтво про право власності на означений будинок видано на ім'я ОСОБА_4, яка і була власником спірного житла на день смерті, що сталася ІНФОРМАЦІЯ_1, а позивач із своєю сім'єю проживав з 1976 року і проживає у вказаному житловому будинку по даний час, але він не заволодів спірним будинком, а користується ним на правовій підставі - він його побудував спільно із ОСОБА_5 і зареєстрований за вказаною адресою.
Свідоцтво про право власності на означений будинок, що видано на ім'я ОСОБА_4, і яке порушує права позивача ОСОБА_3 на законне володіння будинком, в передбаченому законодавством України порядку ним не оскаржувалося, воно не скасовано, не визнано недійсним, хоча позивачу було відомо про наявність вказаного свідоцтва, починаючи з 1990 року, воно зберігалося спочатку у ОСОБА_5, а потім в сім'ї позивача, оскільки ОСОБА_3 представлено це свідоцтво суду разом із іншими доказами, що є в матеріалах справи.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача у заяві до суду, що подана в судовому засіданні 12.09.2013 року його представником ОСОБА_1, про те, що ОСОБА_3 не було відомо про наявність свідоцтва про право власності на спірний будинок на ім'я ОСОБА_4, і дізнався він про існування свідоцтва тільки у 2012 році. Вказані ствердження позивача спростовуються поясненнями його представника ОСОБА_6, яка пояснила суду, що її сім'я знала про наявність свідоцтва на спірний будинок, починаючи з 1990 року, але вважала, що сільська рада внесе виправлення у документи на будинок після смерті ОСОБА_5, оскільки їй було відомо про такі повноваження сільської ради.
Крім того, вказані ствердження позивача спростовуються записами в погосподарських книгах. Так, п.п.6, 7 Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених ЦСУ СРСР 12.05.1985 року № 5-24/26, визначено, що сільські Ради один раз у п'ять років здійснюють закладку погоподарських книг станом на 1 січня. Закладка погосподарських книг здійснюється шляхом суцільного обходу дворів і опитування населення в період з 1 по 15 січня. Результати суцільного обходу і опитування внесені в погосподарські книги. Позивач ОСОБА_3 розписувався у погосподарських книгах при здійсненні щорічного подвірного обходу, тому достовірно знав про наявність двох погосподарських номерів на його ім'я та на ім'я ОСОБА_5 і про запис власником будинку по АДРЕСА_1, саме ОСОБА_5
Також, вказане ствердження позивача спростовується наявністю інвентарної справи, яка заведена на спірний будинок ще у 1990 році і в якій є наявний другий примірник свідоцтва про право власності, на якому є підписи та печатки посадових осіб. Цей примірник свідоцтва відрізняється від оригіналу, що знаходиться у позивача, тільки тим, що він виготовлений за допомогою копіювального паперу, оскільки у цьому примірнику свідоцтва та в тому, що наявний у позивача, не співпадають записи на стрічках (а.с.8 та аркуш інвентарної справи 11). Позивач мав можливість знайомитися із інвентарною справою у будь-який час. До того ж, вказане ствердження позивача спростовується записами в погосподарській книзі за 1991-1996 роки, з яких вбачається, що у дану книгу внесено зміни і головою двору замість ОСОБА_5 записано ОСОБА_3 на підставі заяв останнього і ОСОБА_5 згідно із рішенням виконкому Конатковецької сільської ради від 23.10.1991 року (а.с.78, 81). Тобто, позивач ще у 1991 році формально вживав заходів до відновлення своїх порушених прав на володіння спірним будинком, побудованим його сім'єю та ОСОБА_5 спільно у 1976 році. Проте, розпочаті позивачем дії по відновленню свого порушеного права не завершені до даного часу і не втрачена можливість відновити це порушене право у передбаченому законодавством України порядку.
Посилання представника позивача ОСОБА_6 на автоматичний перехід права власності на домоволодіння від одного члена двору до іншого в разі зміни голови двору суд вважає хибним, оскільки на час зміни голови двору по АДРЕСА_1, що відбулося за рішенням виконкому Конатковецької сільської ради від 23.10.1993 року, коли головою вказаного двору записано ОСОБА_3 замість ОСОБА_5 згідно із заявами їх обох, уже діяв ЗУ «Про власність», що введений в дію Постановою ВР №885-ХІІ від 26.03.1991 року, який повністю змінив порядок визнання права власності та спадкування в колгоспних дворах. Саме поняття власності колгоспного двору відсутнє у ЗУ «Про власність», яким визначено такі види права власності як приватна власність, колективна власність та державна власність. Відтак, на момент запису виконкомом Конатковецької сільської ради 23.10.1991 року головою двору по АДРЕСА_1 позивача ОСОБА_3 замість ОСОБА_5 це вже не був колгоспний двір.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно з положеннями ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Крім того, відповідно до положень ч.4 ст.212 ЦПК України, результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позов ОСОБА_3 до Конатковецької сільської ради про визнання права власності на будинок за набувальною давністю не підлягає задоволенню, виходячи з того, що позивачем ОСОБА_3 та його представниками ОСОБА_1 і ОСОБА_6 в судовому засіданні не надано доказів того, що позивач добросовісно заволодів чужим для нього майном, що позивач продовжує добросовісно, відкрито та безперервно володіти чужим для нього майном, не доведено факту порушення Конатковецькою сільською радою прав та інтересів позивача, як того вимагає ст.3 ЦПК України, а також на час розгляду цієї справи в суді не усунуто в передбаченому законодавством України порядку суперечності в написанні імені та по батькові ОСОБА_5, як власника будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, в свідоцтві про право власності на зазначений будинок, де власником записано «ОСОБА_4», та в свідоцтві про смерть, що видане на ім'я померлої «ОСОБА_4».
При цьому посилання позивача в позовній заяві на те, що «ОСОБА_4» - це запис українською мовою, а «ОСОБА_4» - російською мовою - не підтверджений будь-якими доказами.
Такий висновок суду ґрунтується на доказах, досліджених в судовому засіданні.
Відтак, судом встановлено, що відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на спірний житловий будинок за набувальною давністю, і до того ж, на думку суду, позивач вибрав не вірний спосіб захисту порушеного права, оскільки він не відповідає специфіці правовідносин, що виникли.
Встановленим судом фактам відповідають цивільні правовідносини, які регулюються Конституцією України та Цивільним кодексом України.
Так, згідно з ст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Відповідно до ст.16 ЦК України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Таким чином, кожна особа може звернутися до суду із позовом про захист свого порушеного права, обравши один із передбачених ст.16 ЦК спосіб захисту цивільного права, що відповідає специфіці виниклих правовідносин.
Згідно із ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна власність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч.2 ст.344 ЦК України).
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду (ч.4 ст.344 ЦК України).
Зміст статті 344 ЦК України визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю, а саме:
- має бути добросовісне володіння чужим майном;
- володіння чужим майном мусить бути відкритим, очевидним для третіх осіб;
- володіння чужим майном має бути безперервним протягом визначених строків.
Набувальна давність - це один із первинних способів виникнення права власності, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ - не базується на попередній власності або відносинах правонаступництва, а базується на сукупності таких обставин: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння чужим майном, як своїм власним.
Таким чином, ключовим у всіх випадках для визнання права власності за набувальною давністю є те, що вказане майно має бути чужим для набувача майна.
Виходячи із того, що судом встановлено той факт, що спірний будинок, який знаходиться на АДРЕСА_1, не є для позивача чужим, оскільки зводився ним спільно із ОСОБА_5, ним не доведено факту порушення Конатковецькою сільською радою його прав та інтересів, як того вимагає ст.3 ЦПК України, не усунуто на час розгляду цієї справи суперечності у написанні імені та по батькові ОСОБА_5 у свідоцтві про право особистої власності на домоволодіння та в свідоцтві про смерть, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю.
Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 3, 10, 11, 60, 212-215, 218, 223 ЦПК України, на підставі ст.ст. 16, 328, 344 ЦК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд
В задоволенні позову ОСОБА_3 до Конатковецької сільської ради Шаргородського району Вінницької області про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю - відмовити.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: