Справа № 2/1005/229/2012 Головуючий у І інстанції Борець Є.О.
Провадження № 22-ц/780/4752/13 Доповідач у 2 інстанції Гуль
Категорія 56 19.09.2013
Іменем України
17 вересня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді Гуль В.В.,
суддів Антоненко В.І, Касьяненко Л.І.,
при секретарі Власенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2012 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу жилого будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки, про встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без укладання шлюбу, про визнання жилого будинку з надвірними будівлями об'єктом їх спільної сумісної власності, про визнання недійсним договору дарування жилого будинку з надвірними будівлями, про поділ жилого будинку з надвірними будівлями,-
встановила:
у листопаді 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, із урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати недійсними договори купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1 Київської області від 13 січня 2000 року та земельної ділянки по АДРЕСА_2 Київської області від 28 травня 2003 року, укладенні між ним та ОСОБА_4; встановити факт проживання його та ОСОБА_4 однією сім'єю з 1998 року по квітень 2010 року; визнати домоволодіння по АДРЕСА_2 Київської області спільною частковою власністю його та ОСОБА_4; визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_2 Київської області, укладений 07 серпня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5; визнати за ним право власності на ? домоволодіння по АДРЕСА_2 Київської області, а за ОСОБА_4 - на ? частину вказаного домоволодіння.
Свої вимоги мотивував тим, що з 1998 року проживав із ОСОБА_4 однією сім'єю у належному йому будинку за адресою: АДРЕСА_1 Київської області. За час спільного приживання позивачу було виділено земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_2 Київської області.
13 січня 2000 року він уклав мниму угоду, за умовами якого продав ОСОБА_4 будинок по АДРЕСА_1 Київської області, а 28 травня 2003 року - ще одну мниму угоду, за умовами якого продав ОСОБА_4 приватизовану ним у 2001 році земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_2 Київської області.
У 2006 році позивач розпочав будівництво будинку на земельній ділянці по АДРЕСА_2 Київської області, на що витратив 192 682 грн. особистих грошових коштів, що підтверджується накладними, іншими документами про походження грошей. Таким чином, він має право на ? вказаного будинку як майно, набуте чоловіком та жінкою без реєстрації шлюбу.
ОСОБА_4 порушила його право власності на будинок та 07 серпня 2010 року за договором дарування відчужила будинок по АДРЕСА_2 Київської області на користь сина ОСОБА_5 на підставі договору дарування.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2012 року у позові відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування дійсних обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову судом встановлено, що ОСОБА_3 не є співвласником жилого будинку з надвірними будівлями, що розташовуються по АДРЕСА_2 Київської області , що позивач був власником жилого будинку з надвірними будівлями, що розташовується по АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,10га., з цільовим призначенням для об слуговування жилого будинку та господарських споруд, що розташовується по АДРЕСА_2
13 січня 2000 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу, посвідчений приватним но таріусом Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №84 (а.с.13).
За цим договором позивач продав, а ОСОБА_4 купила жилий будинок з надвірними будівлями, що розташовується по АДРЕСА_1.
28 травня 2003 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_4 ще один договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №2501 (а.с.14).
За цим договором позивач продав, а ОСОБА_4 купила земельну ділянку площею 0,10га., з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку та господарських споруд, що розташовується по АДРЕСА_2
У відповідності до ч.1 ст.56, ч.1 ст.57 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), який був чинним на час укладення догово рів, угода, укладена внаслідок помилки або обману щодо обставин, які мали істотне значення, могла бути виз нана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки або обману. Істотне значення мали обставини щодо природи угоди, прав та обов"язків сторін.
Згідно зі ст.58 того ж Кодексу недійсною була угода, укладена лише про людське око, без наміру створи ти юридичні наслідки (мнима угода). Якщо угода була укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовувались правила, що регулювали ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Текстами оспорюваних договорів підтверджується те, що ОСОБА_4 передала, а ОСОБА_3 отримав від неї грошові кошти за жилий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку. Крім того, з копії будинкової книги вбачається, що після укладення договорів ОСОБА_4 та її син ОСОБА_5 вселились в жилий будинок, що розташовується по АДРЕСА_1 (а.с.120-121). Ці дві обставини свідчать про те, що укладені договори створили реальні юридичні наслідки.
Правові підстави для визнання оспорюваних договорів недійсними, відсутні.
КЗпШС УРСР не передбачав проживання жінки та чоловіка однією сім"єю без укладення шлюбу. Вперше цей інститут був запроваджений у СК України, який набрав чинність 01 січня 2004 року. На цій підставі ОСОБА_3 суд відмовив у встановленні факту його проживання з ОСОБА_4 однією сім"єю без укладення шлюбу з 1998 року до 01 січня 2004 року.
Підстав для встановлення факту проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім"єю без укладення шлюбу з 01 січня 2004 року по квітень 2008 року, судом не встановлено.
У відповідності до ч.1 ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім"єю, але не пере бувають у шлюбі між собою або будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належать їм на праві спільної сумісної власності.
Судом також було встановлено, що 02 серпня 2010 року ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право власності на жилий бу динок з надвірними будівлями, що розташовується по АДРЕСА_2 Це підтверджується копією витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.7). Цей жилий будинок з надвірними будівлями не набутий за час проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім"єю без укладення шлюбу, тому не є об"єк том їх спільної сумісної власності.
В матеріалах цивільної справи містяться копії товарних чеків та квитанцій, з яких вбачається, що позивач придбавав будівельні матеріали. Допитані у судовому засіданні свідки показали, що він приймав участь у будів ництві жилого будинку з надвірними будівлями, що розташовується по АДРЕСА_2 Ра зом з цим, ці обставини не є підставою для виникнення спільної власності на жилий будинок з надвірними бу дівлями. Наведені докази суд вважав не стосуються предмета доказування та є неналежними у розумінні ч.1 ст.58 ЦПК Ук раїни.
07 серпня 2010 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_5 договір дарування, посвідчений при ватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_8 (а.с.15). За цим договором ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_5 прийняв у дарунок жилий будинок з надвірними будівлями, що роз ташовується по АДРЕСА_2
У відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України 2004 року, який чинний на час укладення договору, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встанов лених частинами першою - третьою, п"ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
ОСОБА_4 була одноосібною власницею жилого будинку з надвірними спорудами, що розташовується по АДРЕСА_2 Тому вона мала право на власний розсуд розпоряди тись цим майном. Укладений нею договір дарування не суперечить вимогам ч.1ст.319 ЦК України. Правила ст.65 СК України та ст.369 ЦК України на спірні правовідносини не поширюється.
Підстави для визнання недійсним договору дарування жилого будинку та надвірних будівель, відсутні.
Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками. Разом з тим, вище встановлено, що ОСОБА_3 не є співвласником жилого будинку з надвірними будівлями, що розташовуєть ся по АДРЕСА_2, і тому він не має права пред"являти позов про поділ цього майна.
Встановив вказані вище обставини та застосувавши до них зазначені норми матеріального права, суд відмовив у задоволенні позову як необгрунтованому.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
КЗпШС УРСР не передбачав проживання жінки та чоловіка однією сім"єю без укладення шлюбу тому в цій суд зробив правильні висновки і відмовив у задоволені даної вимоги по день, коли цей Кодекс втратив чинність.
Щодо проживання однією сім'єю.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (ч.2 ст.З СК). Як роз'яснено у п. 20 постанови Плелуму ВерховногоСуду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам слід враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли між чоловіком і жінкою склалися відносини, що притаманні подружжю.
З фактичних обставин та матеріалів справи вбачається, що відповідачка ніколи не мала з позивачем притаманних подружжю відносин. Натомість, їхні відносини розпочалися та тривали виключно як ділові -відносини керівника та підлеглого, а пізніше - як сусідські відносини, та відносини, що витікають із укладення цивільно-правових угод.
За виконану роботу бухгалтера ОСОБА_4 щомісячно отримувала від фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 заробітну плату від початку роботи -вересень 1998 року і до ліквідації ОСОБА_3, як суб'єкту підприємницької діяльності у кінці 2006 року.
Протягом всього часу співпраці ОСОБА_3 і ОСОБА_4, остання завжди вела вільне та незалежне особисте життя, мала власний самостійний дохід - спочатку заробітну плату, а з 11 січня 2007 року - дохід від підприємницької діяльності, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 Серія НОМЕР_1 та квитанціями її чекової книжки.
ОСОБА_4 ніколи не мала та не має на даний час взаємних прав та обов'язків щодо ОСОБА_3 А тому відсутні будь-які підстави стверджувати, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 склалися відносини притаманні подружжю. Проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у будинку АДРЕСА_1 має виключно сусідський характер і було зумовлено проханнями ОСОБА_3 тимчасово пожити до від'їзду за кордон та бажанням ОСОБА_4 людяно поставитися до колишнього власника будинку з огляду на відсутність у нього житла та необхідності десь перебути до від'їзду.
Відповідно, підстав для застосування ст. 74 СК до правовідносин, що виникли між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 немає., а отже і вимога позивача про визнання домоволодіня по АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю та його поділ, є незаконною.
Ні належних, ні допустимих доказів тим обставинам, що Відповідачка та позивач мають, та весь час проживання в одному будинку мали, відокремлений бюджет не має.
Тому висновки суду першої інстанції в цій частині є правильними.
Щодо показів свідків.
Скаржник стверджує, що суд невірно оцінив покази представлених ним свідків. І тому, на думку скаржника, суд дійшов невірних висновків.
З таким твердженням скаржника погодитися неможливо. Свідки зі сторони ОСОБА_3 були допитані в судовому засіданні 28.02.2012 року та 15.03.2012 року.
Так, свідок ОСОБА_9 повідомив суду, ОСОБА_3 йому сказав, що ОСОБА_4 є його дружиною. Сам що бачив лише те, як колись ОСОБА_3 та ОСОБА_4 йшли по вулиці разом. Щодо особливостей відносин, таких наприклад як існування спільного бюджету, він нічого пояснити не зміг, бо не володіє інформацією.
Свідок ОСОБА_10 повідомив, що він колись працював з ОСОБА_3 на одному підприємстві і з тих пір приятелює з ним. Пояснив, що йому не відомо де в будинку проживають позивач та відповідачка. При цьому адресу проживання ОСОБА_3 назвати не зміг. На питання в якому районі м. Борисполя проживає ОСОБА_3 вказав суду на зовсім інший район міста - «на собачнику».
Свідок ОСОБА_11 дослівно повторив пояснення самого ОСОБА_3 Однак, покази цього свідка не можуть бути прийняті судом з тих підстав, що свідок знаходився в залі судового засідання від початку розгляду справи і був присутній при дачі пояснень сторонами у справі, а тому отримав інформацію від сторони, що його запросила. Крім того Свідок ОСОБА_11 є близьким другом позивача, чим і пояснюється його сприйняття фактичних обставин лише в тому світлі, яке подається позивачем.
Свідок ОСОБА_13 пояснив суду, що приятелює з ОСОБА_3, однак сім'ями вони не дружили. Був у хаті і бачив у хаті ОСОБА_4
Свідок ОСОБА_14 пояснив, що характер відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 йому не відомо. Про укладені договори він нічого сказати не може, однак, вони укладені «вроді ж так фіктивно».
Свідок ОСОБА_1 повідомив, що є сусідом ОСОБА_3, однак в хаті не разу не був. Кому належали кошти, які ОСОБА_3 передавав будівельникам, йому не відомо, і взагалі хто розраховувався за будівництво будинку він не бачив.
Свідок ОСОБА_15 повідомив суду, що ОСОБА_3 йому сказав, що договір фіктивний. Сам ОСОБА_15 стверджував, що відбулося рейдерство, та висловлював інші критичні оцінки щодо ОСОБА_4 Якихось фактичних обставин суду не повідомив, окрім того, що останній раз в хаті у ОСОБА_3 був десять років назад.
Свідок ОСОБА_16 повідомила, що приходила до ОСОБА_3, колядувати, та один раз бо їй треба було виорати город. Знає, що були в господарстві ОСОБА_4 індики. Однак, індиків за час проживання ОСОБА_4 у будинку по АДРЕСА_1 не трималося ніколи, з чого слідує, що свідок ОСОБА_16, яка проживає у іншій частині міста, не володіє ніякою інформацією щодо фактичних обставин у відносинах між ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Таким чином жоден із заявлених позивачем свідків не навів фактичних обставин, з яких можна було б прийти до висновку про проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім'єю. Твердження позивача належного підтвердження не набули.
Щодо неправдивих тверджень скаржника.
1) ОСОБА_3 у скарзі стверджує, що він видав ОСОБА_4 довіреність на отримання
його пенсії.
Вбачається, що ОСОБА_3 дійсно давав довіреність на ім'я ОСОБА_4, однак це була довіреність на представництво ФОП ОСОБА_3 у податкових та інших державних установах, оскільки ОСОБА_4, будучи бухгалтером ФОП ОСОБА_3 та використовуючи цю довіреність, подавала до податкової, пенсійного фонду та інших установ звітну документацію, та інші документи, пов'язані з діяльністю суб'єкта підприємницької діяльності, від імені та в інтересах ФОП ОСОБА_3 Копія зазначеної довіреності міститься в матеріалах справи, і будь-яких зазначень щодо уповноваження ОСОБА_3 отримувати ОСОБА_4 його пенсії не вміщає.
2) ОСОБА_3 стверджує, що у ОСОБА_4 не було коштів на будівництво будинку АДРЕСА_2
Однак, в матеріалах справи містяться установчі документи ФОП ОСОБА_4 Крім того, в матеріалах справи є копії корінців чекової книжки, що видана банківською установою. Корінці містять зазначення сум, що знімалися ФОП ОСОБА_4 з власного рахунку, при цьому ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила які суми із знятих з рахунку коштів і на які роботи нею були використані.
3) ОСОБА_3 стверджує, що у нього були для будівництва кошти, які він отримав з
продажу дачного будинку в садовому товаристві „Яблуко".
Проте належного доказу на підтвердження укладення договору купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна та отримання зазначеної суми ОСОБА_3 суду надано не було. Крім того, навіть у тому разі, якщо ОСОБА_3 і продав якесь із свого майна, витрат на здійснення будинку по АДРЕСА_2 він не здійснював, а відповідно і доказів на підтвердження цього суду не надав.
4) На підтвердження сумісного проживання з ОСОБА_4 ОСОБА_3 посилається на те, що ОСОБА_5 було придбано екскаватор „Борекс-2202", що підтверджується накладною ТОВ „Борекс-трейдінг" № 390 від 23.08.2006 року. При цьому, ОСОБА_3 стверджує, що це саме він купив екскаватор.
Обставини купівлі екскаватора судом не досліджувалися, оскільки ОСОБА_3 про це суду не заявляв і ніяких документів суду не надавав.
Екскаватор був придбаний ОСОБА_5, що і підтверджують документи, на які посилається ОСОБА_3 При цьому слід зазначити, що придбання ОСОБА_5 екскаватора ніяким чином не доводять факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 однією сім'єю.
5) ОСОБА_3 стверджує, що довідкою ПП „Виробничо-комерційної фірми „Авто постач" № 91 від 09.06.2010 року підтверджується факт спільного проживання з ОСОБА_4, бо ним бувпридбаний Автокран КАМАЗ-4310.
Обставини купівлі автокрана судом також не досліджувалися, оскільки ОСОБА_3 про це не згадувалося і документів суду не надавалося.
Автокран був придбаний ОСОБА_5 за 160 000 грн., що об'єктивно підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 01122006 від 01.12.2006 року (копія додається). Отже, до придбання автокрану ОСОБА_5 ОСОБА_3 немає ніякого відношення. Крім того, факт придбання ОСОБА_5 автокрану ніяким чином не підтверджує факту спільного проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_4
6) ОСОБА_3 стверджує, що факт спільного проживання як сім'я підтверджується статтею „ІНФОРМАЦІЯ_1", яка була напечатана в газеті „Трудова слава" № НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
Проте зазначену статтю було видано на замовлення ОСОБА_3 і вона містить виклад обставин і подій як їх бачить ОСОБА_3 Тому підстав для тверджень, що ця стаття доводить якісь конкретні факти, немає, як і немає підстав вважати цю статтю доказом.
Також вбачається, що починаючи з вересня 1998 року відповідачка ОСОБА_4 фактично була прийнята на роботу на посаду бухгалтера до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 Підприємець ОСОБА_3 здійснив запис в трудову книжку ОСОБА_4 про її працевлаштування до нього - фізичної особи - суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 на посаду бухгалтера, що підтверджено копією трудової книжки.
У лютому 1999 року ОСОБА_4 зламала ногу, що підтверджується витягом із амбулаторної картки № 0131962, та у зв'язку з цим не могла пересуватися та з'являтися на роботу для виконання своїх функції, ОСОБА_3 запропонував їй розміститися в одній із кімнат його будинку по АДРЕСА_1 та провадити діяльність. ОСОБА_4 погодилася на таку пропозицію.
Під час перебування в будинку ОСОБА_3 ОСОБА_4 стало відомо, що ОСОБА_3 збирається виїхати з України до м. Чикаго, США, де, як їй стало відомо зі слів ОСОБА_3, проживають його друзі, які неодноразово запрошували його до переїзду. У зв'язку із плануванням переїзду до США ОСОБА_3 повідомив ОСОБА_4 про свій намір продати будинок по АДРЕСА_1. ОСОБА_4 виявила бажання придбати вказаний будинок на умовах, що були запропоновані ОСОБА_3
13.01.2000 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купила житловий будинок АДРЕСА_1. Згідно п. 3 цього договору продаж майна вчинено за 49 760 грн., які ОСОБА_3 одержав від покупця ОСОБА_4 повністю до підписання договору. Факт отримання коштів підтверджується підписом продавця на договорі.
Після придбання будинку ОСОБА_4 реалізувала надане їй право на приватизацію присадибної земельної ділянки. Рішенням Бориспільської міської ради від 03.12.2004 року № 1017 -ХХІ-ІV ОСОБА_4 було передано у власність земельну ділянку площею 0,06 га по АДРЕСА_1 а 13.04.2006 року ОСОБА_4 було видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку Серія ЯГ № 243676.
Оскільки від'їзд ОСОБА_3 затримувався, останній продовжував проживати у своєму колишньому будинку, займаючи одну із кімнат, на що ОСОБА_4 йому було надано дозвіл.
Так як у ОСОБА_3 була у власності земельна ділянка по АДРЕСА_2 і він виявив бажання продати і її, ОСОБА_4 придбала зазначену земельну ділянку у власність.
28.05.2003 року було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_2 в м. Бориспіль, за яким ОСОБА_3 подав, а ОСОБА_4 купила названу земельну ділянку.
Згідно п. 2 цього Договору продаж земельної ділянки здійснено за 1 400 грн., а згідно до п. 3 Договору сторони підтвердили, що покупець заплатив дану суму продавцю до підписання цього Договору. Факт отримання грошей за договором підтверджується підписом продавця на договорі.
При цьому ОСОБА_3 до Сполучених Штатів Америки не від'їхав, та продовжив проживати у будинку по АДРЕСА_1 що належить на праві власності ОСОБА_4.
До кінця 2006 року ОСОБА_4 продовжувала виконувати роботу бухгалтера у ФОП ОСОБА_3, для чого їй видавалася довіреність на представництво ОСОБА_3 у всіх органах. Це підтверджується відповідним записом у трудовій книжці ОСОБА_4, що здійснений особисто ОСОБА_3, а також довіреністю від 18.11.2004 року, що посвідчена приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_18, реєстровий № 5511. Дана робота щомісячно оплачувалася ОСОБА_3
В кінці 2006 року ФОП ОСОБА_3 було ліквідовано. З цього часу ОСОБА_4 перестала працювати у ОСОБА_3 бухгалтером.
11.01.2007 року ОСОБА_4 була зареєстрована як фізична особа - підприємець, про що до Державного реєстру було внесено запис про державну реєстрацію за № 2 354 000 0000 002788. Даний факт підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, серія НОМЕР_1, що видане державним реєстратором Горбань О.А. (копія свідоцтва міститься в матеріалах справи).
Весною 2007 року ОСОБА_4 розпочала будівництво житлового будинку на власній земельній ділянці по АДРЕСА_2 в м. Борисполі. Будівництво здійснювалося за власні кошти ОСОБА_4, наявність яких підтверджується корінцями від чекової книжки з банку (копії - в матеріалах справи). Крім того, у будівництві їй допомагали її сини ОСОБА_5 - співвідповідач у справі, та ОСОБА_5, які маючи у власності будівельну техніку - автокран, екскаватор, надавали послуги населенню та мали відповідний досвід у будівництві. Крім цього, ОСОБА_5 здійснював фінансування вказаного будівництва, оскільки з самого початку будівництва будинку по АДРЕСА_2 було вирішено, що вказаний будинок будується для нього та його сім'ї.
У 2009 році будівництво будинку по АДРЕСА_2 було закінчено, а будинок введено в експлуатацію, що підтверджується технічним паспортом виданим саме на ім'я відповідача на житловий будинок та свідоцтвом про право власності на житловий будинок, видане 02.08.2010 року Виконавчим комітетом Бориспільської міської ради Київської області та зареєстровано в Бориспільському МБТІ 02.08.2010 року за реєстраційним № 31112922.
07.08.2010 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 житловий будинок з двірними будівлями по АДРЕСА_2 в м. Борисполі, про що укладено відповідний договір, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_8, реєстровий № 3067.
Також щодо документів, які начебто підтверджують затрати позивача у придбанні будівельних матеріалів для будівництва будинку по АДРЕСА_2 в м. Бориспіль.
Так, позивачем подано до матеріалів справі копії документів на будівельні матеріали, які нібито були ним придбані та використані під час будівництва спірного будинку по АДРЕСА_2 (накладні, квитанції тощо).
Однак, зазначені документи на будівельні матеріали підлягають критичній оцінці, оскільки обсяги матеріалів та час їх придбання, що зазначені в накладних ОСОБА_3 явно не відповідають фактично використаним обсягам матеріалів під час будівництва. Крім того, розміри та параметри окремих зазначених в документах ОСОБА_3 будівельних матеріалів не відповідають розмірам та параметрам матеріалів, які були фактично використані під час будівництва будинку, а також час придбання вказаних позивачем матеріалів суперечать фактичним обставинам.
Так, під час розгляду справи ОСОБА_3 було надано документи на наступні будівельні матеріли, а саме:
- на силікатну цеглу загальною кількістю 19 808 шт., але на будівництво будинку по АДРЕСА_2 фактично було витрачено 14 000 цеглин, що легко перевіряється проведенням перерахунку цегли, що вкладена в стіни;
- на цеглу червону загальною кількістю 16 200 шт., але на будівництво будинку було фактично витрачено червоної цегли у кількості 14 000 шт.;
- на піноблок загальним об'ємом 45,3 куб.м, але на будівництво було витрачено всього 30 куб.м піноблоку;
- на цемент вагою 13,85 тон, в той час як на будівництво використано всього близько 5,0 тон цементу;
- на дошку 6,35 кум.м., але під час будівництва було використано 4,5 куб.м. дошки;
- на брус 14,603 куб.м., що суперечить фактично використаній кількості бруса під час будівництва - 5,0 куб.м.;
- на бетон 38 куб.м., але всього під час будівництва використано 15 куб.м.
Крім того позивачем надані документи, що нібито використані під час будівництва плити ПТК та ПКМ.
Так, згідно наданих ОСОБА_3 накладних ним було придбано плити ПКМ 6 м х 1,2 м у кількості 7 шт. та плити ПТК 4,2 м х 1,2 м у кількості 7 шт. Але згідно фактичних обставин, під час будівництва ОСОБА_4 були використані, та на даний час є складовою будівельної конструкції житлового будинку, плити перекриття інших розмірів та маркування, а саме: плити ПТК розміром 5,8 м х 1,2 м у кількості 5 шт., плити ПТК у розмірі 4,8 м х 1,2 м у кількості 7 шт., плита ПТК розміром 5.8 м х 1.5 м та плита ПТК розміром 4,8 м х 1,5 м.
Використання ж плит більшої довжини - ПТК 4,8 х 1,2, а не 4,2 х 1,2, як доводить позивач, об'єктивно підтверджується розмірами кімнат, які перекриті цими плитами, а саме, при довжині кімнат 1-7 та 1-5 разом з 1-6 розміром 4,41 м плити перекриття розміром 4,2 впали б на підлогу. Розміри кімнат підтверджуються інформацією з технічного паспорту будинку.
Також вбачається, що будівництво будинку по АДРЕСА_2 було розпочато весною 2007 року, що підтверджується технічним паспортом на житловий будинок ло АДРЕСА_2, що виданий КП „Бориспільське Бюро технічної інвентаризації, інвентаризаційна справа 3327, реєстровий № 20932 від 22.04.2010 року. Будівництво розпочалось :з закладки фундаменту, а саме - залиття подушки з бетону. Разом з тим, ОСОБА_3 надано суду наступні накладні:
- накладна № 388 від 08.06.2006 року на 2,3 куб.м. бетону;
- накладна № 389 від 08.06.2006 року на 0,5 куб.м. бетону;
- накладна № 548 від 01.07.2006 року на 1,0 куб.м. бетону;
- накладна № 384 від 02.06.2006 року на 2,0 куб.м. бетону;
- накладна № 341 від 02.06.2006 року на 4,0 куб.м. бетону;
- накладна № 396 від 09.06.2006 року на 3,5 куб.м. бетону.
Тобто надані накладні червень-липень 2006 року також не можуть братися до уваги, оскільки використаний бетон був у 2006 році, тобто майже за рік до початку будівництва житлового будинку по АДРЕСА_2.
При будівництві будинку готовий куплений бетон використовувався лише при заливці подушки фундаменту, яку було споруджено весною 2007 року. Більше готовий бетон при будівництві будинку по АДРЕСА_2 не використовувався. Спорудження коробки будинку почалося восени 2007 року, а закінчилося - восени 2008 року.
Однак, при цьому, ОСОБА_3 було надано суду накладні на бетон:
- № РН-2893 від 16 жовтня 2007 року;
- № РН-0040 від 24 січня 2007 року;
- № РН-0003253 від 26 листопада 2007 року;
- № РН-0047 від 26 січня 2007 року;
- № РН-0001574 від 5 липня 2007 року;
- № Рн-0000959 від 23 травня 2008 року;
- № РН-0000888 від 19 травня 2008 року;
- № РН-0002103 від 22 серпня 2008 року.
Такі накладні також суд не приймає до уваги в зв'язку з тим, що у 2008 році бетон для будівництва вже був не потрібний.
Також не мають відношення до цього будівництва і видаткові накладні за 2006 рік № РН-384 від 07.06.2006 року та № РП-389 від 08.06.2006 року на гарцовку М-100.
При цьому і обсяги придбаного бетону по кожній накладній перевищує фактичні затрати т такі дані не доводять, що саме ці матеріали були використані позивачем саме для будівництва спірного будинку.
ОСОБА_4 надано суду документи, які підтверджують проведені нею витрати на будівництво - квитанції з чекової книжки. Крім того, ОСОБА_4 надано суду товарні чеки та накладні на будівельні матеріали, що були використані в ході будівництва.
Подані ж ОСОБА_3 накладні, ні за часом придбання, ні за обсягом, ні за маркою виробів не співпадають з будівництвом та реально використаними матеріалами.
Про твердження позивача щодо „мнимості", „удаваності" та „фіктивності" правочинів.
У позовній заяві позивач стверджує, що договір купівлі-продажу від 13.01.2000 року, за яким ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купила житловий будинок АДРЕСА_1 було укладено з наміром створити видимість вчинення правочину купівлі - продажу без правових наслідків, а отже здійснено мнимий правочин. Аналогічно позивачем оцінюється і договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_2 в м. Бориспіль від 28.05.2003 року, за яким ОСОБА_3 подав, а ОСОБА_4 купила названу земельну ділянку.
Такі твердження позивача не грунтуються на фактичних обставинах та законі.
Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, закон називає фіктивним.
Фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. Ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша сторона - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.
З огляду на вказане у позивача відсутні підстави для тверджень про фіктивність договору купівлі-продажу будинку від 13.01.2000 року та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.05.2003 року.
Обидва договори сторонами виконані. Намір ОСОБА_4 досягти відповідного правового результату за договором від 13.01.2000 року підтверджується виконанням свого зобов'язання по договору, а саме проведенням розрахунку з продавцем за придбаний у власність об'єкт та прийняття коштів продавцем, про що свідчить запис у договорі.
Після отримання будинку у власність, ОСОБА_4, як власником будинку та господарських споруд реалізовано право на приватизацію присадибної земельної ділянки та отримано відповідний державний акт на право власності на земельну ділянку. Зазначене свідчить про реальність наміру ОСОБА_4 на отримання у власність будинку при укладенні договору купівлі-продажу від 13.01.2000 року, а також про існування реального бажання здійснювати повноваження власника будинку, що, у свою чергу, спростовує твердження позивача про здійснення „мнимого" правочину, або ж правочину „про людське око".
Про дійсний намір ОСОБА_4 при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.05.2003 року свідчать власні розпорядчі дії її, як власника, щодо цієї ділянки: вона використала її за призначенням - у 2004 році збудувала погріб, що підтверджується даними технічного паспорту, а протягом 2007 - 2009 років збудувала житловий будинок, яким розпорядилася на власний розсуд у 2010 році. Також ОСОБА_4 проведено розрахунок по договору, що підтверджується п.п. 2, 3 договору, замовила технічну документацію з виготовлення державного акту на власне ім'я, виготовила та отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, здійснила його державну реєстрацію.
Зазначене повністю спростовує твердження позивача щодо фіктивності названих правочинів. Відповідно, відсутні правові підстави для застосування наслідків фіктивного правочину.
Оскільки позивач називає вказані правочини удаваними, слід зазначити наступне. Неступне, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладені удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (які сторони приховали). Суб'єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладений з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою. Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином (наприклад, договір купівлі-продажу квартири, що насправді є договором застави в забезпечення повернення позики або укладений з метою уникнути звернення стягнення на заставлене майно в судовому порядку). При цьому позивач повинен вказати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину.
Спільною ознакою фіктивного та удаваного правочинів є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі усіма або принаймні одним із них. Різниця полягає в тому, що за удаваного правочину настають інші права та обов'язки ніж ті, що передбачені правочином. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформляють правочин, але не справді між ним встановлюються інші правовідносини.
Позивач не вказує які ж правочини малися ним на увазі та приховалися при укладенні договорів купівлі - продажу будинку від 13.01.2000 року та земельної ділянки від 28.05.2003 року. та які інші права і обов'язки, ніж ті, що передбачені правочином, виникли у сторін. Доказів на підтвердження зазначених обставин позивачем не наведено. А отже підстав для тверджень про укладення удаваного правочину у позивача також немає. Відповідно, відсутні і правові підстави для застосування наслідків удаваного правочину.
Таким чином рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не має.
На підставі наведеного, керуючись: ст.ст.307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія, -
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2012 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді