Справа №2/257/2607/13
05 вересня 2013 року Київський районний суд м. Донецька в складі:
головуючого - судді Лях М.Ю.,
при секретарі - Харитоновій А.Е.,
за участю представника відповідача - Чугріної Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до відділу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Київському районі м. Донецька, про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання,
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відділу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Київському районі м. Донецька, про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання в розмірі 50000 грн. Посилаючись на те, що він більше ніж 30 років пропрацював у вугільній промисловості у шкідливих та небезпечних умовах праці з повним робочим днем під землею. В наслідок праці з даними умовами праці він підвергався впливу підвищеної запиленості повітряної середи, тяжкому фізичному труду, неблагосприятливим мікрокліматичним умовам, внаслідок чого захворів хронічним обструктивним бронхітом пильової етіології у фазі затихаючого загострення, легкової недостатності першого-другого ступеню, емфізема легких. Дане захворювання внаслідок було визнано професійним, що підтверджується актом №84 по формі П-4 розслідування хронічного професійного захворювання від 17 квітня 2003 року. Відповідно витягів МСЕК №062495 і №091080 від 23 квітня 2003 року він був первинно визнаний інвалідом третьої групи, а також йому було безстроково встановлено 50% втрати працездатності, протипоказано тяжку фізичну працю у підземних умовах, а також необхідність у медикаментозному і санаторно-курортному лікуванні, лікуванні у пульманолога і кардіолога. Внаслідок вищевказаного професійного захворювання він знаходився як на стаціонарному так і на амбулаторному лікуванні, що підтверджується витягами з лікарських установ. Шкоду, яка була завдана його здоров'ю він вважає неправомірною. Пошкодження його здоров'я призвело до порушень його особистих немайнових прав, таких як право на охорону здоров'я, безпечну працю. Внаслідок професійного захворювання на виробництві його здоров'я вже ніколи не оновиться до нормального стану. З часу виникнення захворювання була порушена його нормальна життєдіяльність. Деякий час йому прийшлося фізично та морально влаштовуватися до такого життя з урахуванням обмежень, які витікають з наслідків його захворювання. На протязі усього цього періоду він вимушений неодноразово звертатися до медичних закладів, організацій з приводу його незадовільного стану здоров'я. Згідно припису лікарів, йому було протипоказана трудова діяльність. У даний час у зв'язку перенесеної хвороби він не може виконувати роботи по господарству. Усі піклування покладаються на його рідних, у зв'язку з чим йому подвійно тяжко психологічно переносити його інвалідність. Він став не досягнутим для багато численних своїх знайомих та друзів, до себе їх також не запрошує, так як не хоче щоб вони бачили у ньому неповноцінну людину. Професійне захворювання, яке потягнуло за собою втрату його працездатності у розмірі 50%, а також потягли третю групу інвалідності спричинивши йому суттєву моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 50000 грн. Просить позов задовольнити.
В судове засідання позивач не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, надав суду заяву про те, що його інтереси у суді представляє ОСОБА_4
В судове засідання представник позивача ОСОБА_4, який діє на підставах та повноваженнях перевірених судом, не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримує та просить задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача Чугріна Л.В., яка діє на підставі перевірених судом повноважень позов не визнала в повному обсязі та пояснила, що відділення ВД ФССНВВ у Київському районі м. Донецька не заперечує проти наявності у позивача втрати працездатності внаслідок професійного захворювання, але вважає, що відділення повністю виконує свої обов'язки перед потерпілим на виробництві і підстав для відшкодування йому моральної шкоди за рахунок Фонду немає. Згідно з випискою з акту огляду МСЕК від 23.04.2003 року позивачу вперше встановлена стійка втрата працездатності в розмірі 50% безстроково. Позивач перебуває на обліку у відділенні Фонду з квітня 2003 року. За цей час йому була виплачена одноразова допомога у зв'язку з встановленням стійкої втрати працездатності, виплачуються щомісяця страхові виплати із розрахунку 50% втрати працездатності, надаються соціальні послуги у вигляді фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, здійснюється індексація доходів, забезпечується санаторно-курортним лікуванням. Щорічно, станом на 01 березня відділення Фонду відповідно до ст. 29 базового Закону здійснює перерахунок страхових виплат потерпілим, у тому числі і позивачу, тобто розмір страхових виплат у позивача щорічно. Протягом 2012 року позивачку тричі проводилося підвищення щомісячної страхової виплати. Позивач жодного разу не висував претензії до Фонду щодо наданих йому соціальних послуг і страхових виплат. Соціальні послуги і страхові виплати надаються позивачу в межах Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 року, тому надати соціальні послуги в більших розмірах не представляється можливим. Позивач у позовній заяві просить стягнути моральну шкоду відповідно до вимог базового Закону. У статті 21 Закону України від 23.02.2007 року №717-У «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» підпункт «е» пункту 1 частини першої, який передбачив виплату Фондом потерпілому грошової суми за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди, виключений з 20.03.2007 року. Таким чином, з 20.03.2007 року не має правових підстав для відшкодування потерпілому моральної шкоди за рахунок Фонду. При розгляді справи просять суд врахувати той факт, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 5 ЗУ «Про охорону праці» під час укладення трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги та компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства та колективного договору. Тобто, позивач був повідомлений про шкідливі фактори роботи та про наслідки їх впливу на його організм, але продовжував працювати незважаючи на те, що розумів, що подальша трудова діяльність може привести до погіршення здоров'я. Також факт заподіяння моральної шкоди підтверджується висновком МСЕК, що передбачено підпунктом «д» пункту 1.1. «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеню втрати професійної працездатності у відсотках робітникам, яким заподіяно ушкодження здоров'ю, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я №212 від 22.11.1995 року. Факт наявності моральної шкоди встановлюється на підставі медичних документів, що підтверджують наслідки перенесеного стресу-депресії чи інші негативні прояви стану потерпілого з урахуванням важкості трудового каліцтва чи професійного захворювання. У даному випадку факт заподіяння ОСОБА_2 моральної шкоди не підтверджено висновком МСЕК. Фонд не є особою, яка спричинила шкоду позивачеві. Втрата працездатності у позивача сталася не в зв'язку з неправомірними діями або бездіяльністю Фонду. Просить у задоволені позову відмовити повністю.
Суд, заслухавши думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ПАТ «Шахта ім. А.Ф.Засядько» з 12.04.1982 року по 24.04.2003 року, працював у якості підземного електрослюсаря з повним робочим днем під землею, звільнений за ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з переходом на пенсію (а.с.6-8).
Під час роботи на шахті позивач захворів на професійне захворювання: хронічний обструктивний бронхіт пилової етіології у фазі затихаючого загострення. Емфізема легенів. Легенева недостатність першої-другого ступеня. (а.с.12-19) .
Відповідно до акту №84 розслідування хронічного професійного захворювання від 17 квітня 2003 року (а.с.10) причина професійного захворювання ОСОБА_2 є недосконалість технологічного процесу. Низка ефективність засобів пильоподавлення і індивідуальних засобів для захисту органів дихання від пилю.
Згідно копії виписки із акту МСЕК від 23 квітня 2003 року позивачу ОСОБА_2 з 23 квітня 2003 року безстроково встановлена третя група інвалідності у зв'язку з профзахворюванням та визначена ступінь втрати професійної працездатності у відсотках - 50% та протипоказана робота в підземних умовах в контакті з пилом, газами, в несприятливих метеоумовах, важка фізична праця (а.с.11).
Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно до ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На підставі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами. Які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази подаються сторонами та іншими особами які беруть участь у справі.
Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1\. Визнання права; 2\.визнання правочину недійсним; 3\.припинення дії, яка порушує право; 4\.відновлення становища, яке існувало до порушення; 5\.примуслве виконання обов'язку в натурі; 6\.зміна правовідношення; 7\.припинення правовідношення; 8\.відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9\.відшкодування моральної (немайнової) шкоди….
Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці…
Згідно ст. 1 Закону України «Про охорону праці» (надалі Закон) від 15.05.1996р. охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров»я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.
Згідно ст. 4 Закону державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:
- пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технологічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; тощо.
Згідно ст.2 КЗпП України працівники мають право на здорові та безпечні умови праці.
В судовому засіданні встановлено, що внаслідок отриманих професійних захворювань позивачу заподіяна моральна шкода, яка підлягає йому відшкодуванню на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Розглядаючи справу, суд виходить з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійних захворювань, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV.
Згідно частини 1 ст. 9 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII (в редакції Закону № 229-IV від 21 листопада 2002 року) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Згідно з п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21, частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містили будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, який набув чинності 20 березня 2007 року, підпункт «е» пункту 1 частини першої ст. 21, частина 3 ст. 28, які передбачали зобов'язання Фонду у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я грошову суму за моральну шкоду, з Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виключені.
Разом з тим, за змістом ст.ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», абзацу 3 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає з дня встановлення особі такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Також відповідно до частин 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
З матеріалів справи встановлено, що страховий випадок з позивачем стався 23 квітня 2003 року, коли МСЕК йому вперше була встановлена втрата професійної працездатності з професійним захворюванням, тобто до прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, а тому на правовідносини, що виникли між сторонами зазначений закон не розповсюджується.
На час виникнення між сторонами правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, а саме, на 23 квітня 2003 року положення п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» діяли, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди і доводи відповідача про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача, є такими, що не ґрунтуються на законі.
На час виникнення спірних правовідносин існував спеціальний закон, що регулював питання відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому внаслідок професійного захворювання, а тому доводи відповідача про те, що моральна шкода позивачу повинна відшкодовуватися роботодавцем, який не забезпечив належні умови праці, на підставі ст. 1167, ст. 237-1 КЗпП України, не ґрунтуються на законі.
Норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам як страхову виплату, тому покладання на відповідача обов'язку по сплаті такої страхової виплати не є цивільною відповідальністю зазначеного органу.
Доводи відповідача про те, що факт завдання позивачу моральної шкоди недоведений, оскільки відсутній висновок МСЕК про встановлення такого факту, не ґрунтуються на законі.
Згідно п. 1.1 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», який затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212, на який посилається відповідач, на медико-соціальні експертні комісії дійсно було покладено обов'язки встановлення факту спричинення моральної шкоди. Такий обов'язок випливав з вимог частини 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яким до 20 березня 2007 року було передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 р. по справі № 1-9/2004 (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.
Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акти про розслідування професійних захворювань, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності.
Що стосується доводів представника відповідача стосовно того, що по справі треба було призначити медико-соціальну експертизу для встановлення факту заподіяння моральної шкоди позивачу, то наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 червня 2012 року № 420 «Про затвердження Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», наказ МОЗ України від 22 листопада 1995 року № 212 «Про затвердження Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», на який посилається відповідач, визнано таким, що втратив чинність.
«Порядком та Критеріями встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 року № 420, який набрав чинності 28 вересня 2012 року, тобто діяв на час звернення позивача до суду, на МСЕК не покладено обов'язок встановлення факту спричинення моральної шкоди. Не покладено на МСЕК такий обов'язок і «Положенням про медико-соціальну експертизу», яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи», а тому підстави для направлення позивача на МСЕК з метою встановлення факту заподіяння моральної шкоди відсутні.
Відповідно до частини 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що позивач, працюючи тривалий час на підприємстві вугільної промисловості, а саме на ПАТ «шахта ім. А.Ф.Засядько» підземним електрослюсарем з повним робочим днем під землею, загальний стаж роботи складає 39 років, із них в умовах впливу шкідливих факторів 30 років, отримав внаслідок впливу шкідливих факторів на організм хронічне професійне захворювання та йому встановлений діагноз: хронічний обструктивний бронхіт пилової етіології у фазі затихаючого загострення. Емфізема легенів. Легенева недостатність першої-другого ступеня. Вказані факти, підтверджені актом розслідування хронічного професійного захворювання, в якому чітко зазначено, що позивач працював у шкідливих умовах праці і професійне захворювання у позивача виникло через недосконалість технологічних процесів видобутку вугілля. Тривала робота в умовах дії шкідливих факторів виробництва. Причини професійного захворювання: недосконалість технологічного процесу. Низка ефективність засобів пильоподавлення і індивідуальних засобів для захисту органів дихання від пилю.
Враховуючи вищенаведене, та аналізуючи обставини справи, суд приходить до висновку, що внаслідок отриманого професійного захворювання позивачу завдана моральна шкода, оскільки він відчуває постійний сильний фізичний біль, який не дає йому нормально жити. Внаслідок отриманого професійного захворювання були порушені його нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активного громадського життя, праці за обраною професією, порушені стосунки з оточуючими людьми, в тому числі з колегами по роботі, родичами, яким раніше він міг чимось допомогти, а зараз внаслідок захворювання не в змозі цього зробити. Внаслідок захворювання він не може навіть виконувати домашню роботу тому, що біль постійно дається взнаки. В результаті цього страждають і його близькі, яким доводиться частину домашньої роботи виконувати самим. Він змушений також часто звертатися до лікарів, багато часу він витрачає на пошуки та придбання ліків, порушений нормальний спосіб його життєдіяльності, у зв'язку з чим він вимушений докладати додаткові зусилля для нормалізації свого життя.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При визначені розміру моральної шкоди суд виходить з наступного: життя і здоров'я людини найвища соціальна цінність, невід»ємні два поняття. Оскільки, якщо втрачене здоров»я, то немає того повноцінного життя, як того бажає сама людина. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров»ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною. А тому суд, враховуючи глибину фізичних та душевних страждань позивача ОСОБА_2, погіршення його здібностей, ступень вини відповідача в заподіянні шкоди, вимоги розумності, виваженості і справедливості, а також ту обставину, що за висновком МСЕК позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності в розмірі 50%, суд вважає необхідним задовольнити вимоги позивача ОСОБА_2 щодо стягнення моральної шкоди частково, стягнувши на його користь з відповідача відділу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Київському районі м. Донецька 15 000 гривень.
Доводи представника відповідача - Чугріна Л.В., про те, що підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок фонду немає. Та те, що згідно з випискою з акту огляду МСЕК від 23.04.2003 року позивачу вперше встановлена стійка втрата працездатності в розмірі 50% безстроково. Позивач перебуває на обліку у відділенні Фонду з квітня 2003 року. За цей час йому була виплачена одноразова допомога у зв'язку з встановленням стійкої втрати працездатності, виплачуються щомісяця страхові виплати із розрахунку 50% втрати працездатності, надаються соціальні послуги у вигляді фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, здійснюється індексація доходів, забезпечується санаторно-курортним лікуванням. Щорічно, станом на 01 березня відділення Фонду відповідно до ст. 29 базового Закону здійснює перерахунок страхових виплат потерпілим, у тому числі і позивачу, тобто розмір страхових виплат у позивача щорічно. Протягом 2012 року позивачку тричі проводилося підвищення щомісячної страхової виплати. Позивач жодного разу не висував претензії до фонду щодо наданих йому соціальних послуг і страхових виплат. Соціальні послуги і страхові виплати надаються позивачу в межах Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 року, тому надати соціальні послуги в більших розмірах не представляється можливим. Позивач у позовній заяві просить стягнути моральну шкоду відповідно до вимог базового Закону. Але, відповідно до Закону України від 23.02.2007 року №717-У «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 20.03.2007 року, внесені відповідні зміни щодо виплати моральної (немайнової) шкоди потерпілому. Так, у статті 21 Закону підпункт «е» пункту 1 частини першої, який передбачав виплату Фондом потерпілому грошової суми за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди, виключений з 20.03.2007 року. Таким чином, з 20.03.2007 року не має правових підстав для відшкодування потерпілому моральної шкоди за рахунок Фонду. Позивач був повідомлений про шкідливі фактори роботи та про наслідки їх впливу на його організм, але продовжував працювати незважаючи на те, що розумів, що подальша трудова діяльність може привести до погіршення здоров'я. Факт заподіяння моральної шкоди підтверджується висновком МСЕК, що передбачено підпунктом «д» пункту 1.1 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеню втрати професійної працездатності у відсотках робітникам, яким заподіяно ушкодження здоров'ю, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я №212 від 22.11.1995р. Факт наявності моральної шкоди встановлюється на підставі медичних документів, що підтверджують наслідки перенесеного стресу-депресії чи інші негативні прояви стану потерпілого з урахуванням важкості трудового каліцтва чи професійного захворювання. У даному випадку факт заподіяння ОСОБА_2 моральної шкоди не підтверджений висновком МСЕК. Фонд не є особою, яка спричинила шкоду позивачеві, суд вважає надуманими, необґрунтованими, некоректними, та такими, що не відповідають дійсності, та такі, що спростовуються іншими письмовими доказами, викладеними вище, та не приймає за основу при ухваленні даного рішення.
Згідно з п. 18 ч.1 ст. 5 Закону України «про судовий збір» від сплати судового збору звільняються органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України і його відділення.
Відповідно до ч.2 ст. 88 ЦПК України, якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 10, 11, 59, 60, 208, 209, 212-215 ЦПК України, ст.15, 16, 23 ЦК України, ст. ст. 3, 43 Конституції України, ст. 1, 4 ЗУ «Про охорону праці», ст. 2, 153, 237-1 КЗпП України, суд -
Позовні вимоги позовом ОСОБА_2 до відділу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Київському районі м. Донецька, про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання - задовольнити частково.
Стягнути з відділу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Київському районі м. Донецька на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Донецька, ІПН НОМЕР_1, моральну шкоду в розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн.
В іншій частині позову відмовити.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти дів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Київського районного суду
м. Донецька М.Ю. Лях