16 вересня 2013 року 810/4788/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління юстиції у Київській області
прозобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління юстиції у Київській області про зобов'язання відкрити виконавче провадження згідно виконавчих листів Київського окружного адміністративного суду № 2а-5794/12/1070.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.07.2013 ОСОБА_1 звернувся до начальника відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області із заявами, в яких просив прийняти для примусового виконання виконавчі листи по справі № 2а-5794/12/1070, що видані Київським окружним адміністративним судом 21.06.2013. Проте, станом на день розгляду справи, відповідач відповідь на заяви не надав і про результати виконання виконавчих листів позивачу не повідомив. Такі дії відповідача ОСОБА_1 вважає протиправними.
Позивач в судове засідання не прибув, надав заяву про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.
Відповідач письмових заперечень та доказів на спростування викладених в позові обставин суду не надав, в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні в разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до частини 6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Виходячи з вищевикладеного суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 21.062013 Київським окружним адміністративним судом було видано два виконавчих листи № 2а-5794/12/1070 про зобов'язання Районного відділу Державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції винести постанову про повернення стягувачу Публічному акціонерному товариству "Укрсоцбанк" виконавчого документу у виконавчому провадженні АК № 724422 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ "Укрсоцбанк" 92217,87 грн. та вчинити дії щодо звільнення з-під арешту заставленого майна: автомобіля марки Мазда, модель 3, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 та нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1.
19 липня 2013 року позивач звернувся до начальника відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області із заявами про прийняття для примусового виконання виконавчих листів. До заяви позивач додав оригінали виконавчих листів.
Вищезазначені заяви із додатками були отримані відповідачем 19.07.2013, що підтверджується відповідними відмітками про отримання.
Проте, як повідомив ОСОБА_1 у позові, до сьогоднішнього дня він не може з'ясувати які виконавчі дії проводяться згідно поданих ним заяв.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень суддів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (далі - Закон України від 21.04.1999 № 606-XIV).
Статтею 1 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно зі статтею 2 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".
Відповідно до вимог статті 8 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV сторонами у виконавчому провадженні є стягував і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.
Частиною першою статті 17 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Так, частиною другою зазначеної статті Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами.
Статтею 18 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV визначені вимоги до виконавчого документа.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV, у виконавчому документі зазначаються назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; резолютивна частина рішення; дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Частиною третьою статті 18 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV визначено, що виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.
Відповідно до статті 25 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Згідно з частиною п'ятою зазначеної статті копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.
Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України від 21.04.1999 №606-XIV копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Тобто, виходячи із вищевикладеного, державний виконавець після прийняття рішення по виконавчому листу повинен був не пізніше наступного робочого дня надіслати постанову рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
В той же час, відповідачем не надано суду доказів того, що після прийняття заяв із виконавчими листами відповідачем були здійсненні дії у відповідності до Закону України від 21.04.1999 №606-XIV.
Судом встановлено, що виконавчі листи № 2а-5794/12/1070, видані Київським окружним адміністративним судом 21.06.2013, повністю відповідають усім вимогам Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 19 Закону України від 21.04.1999 №606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Враховуючи те, що позивачем до виконання було надано виконавчі листи, які оформлені у відповідності до ст. 18 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV, разом із заявами про відкриття виконавчого провадження, у відповідача були всі правові підстави для відкриття виконавчого провадження за виконавчими листами № 2а-5794/12/1070.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, частиною першою статті 6 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно зі статтею 11 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що при вирішенні питання про прийняття до примусового виконання виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, зобов'язаний діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений Конституцією та чинним законодавством України.
Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до вимог частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Цей критерій вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує адміністративний позов.
Натомість відповідач жодним чином не спростував обґрунтування позовних вимог, не надав доказів правомірності своїх дій, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають задоволенню з огляду на встановлення факту порушення відповідачем своїми діями та бездіяльністю прав позивача.
Враховуючи наведені всі обставини в їх сукупності та виходячи з того, що під час розгляду справи доводи позивача знайшли своє підтвердження, суд дійшов висновку про правомірність заявлених позовних вимог і, відповідно, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Зобов'язати Головне управління юстиції у Київській області в особі відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області відкрити виконавче провадження за виконавчими листами №2а-5794/12/1070, виданими Київський окружним адміністративним судом 21.06.2013.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Балаклицький А. І.