Справа № 464/3981/13-ц
пр.№ 2/464/1143/13
11.09.2013року м.Львів
Сихівський районний суд м.Львова
в складі: головуючого Тімченко О.В.
при секретарі Макар Ю.М.
з участю: представника позивача Кузів О.М.
представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_2, третя особа ЛКП "Житловик-С" про звільнення підвального приміщення, -
позивач звернувся до суду із позовом, в якому просить зобов'язати відповідачів звільнити самовільно зайняте підвальне приміщення розміром 1,4 кв.м в будинку АДРЕСА_1 згідно поверхового плану А-2 підвальних приміщень по АДРЕСА_1 (ІІ підїзд). В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що на обслуговуванні ЛКП "Житловик-С" знаходиться будинок АДРЕСА_1. В квартирі вищевказаного будинку проживають відповідачі (довідка ЛКП "Житловик-С" з місця проживання про склад сім*ї та прописку від 24.04.2013 р. №841). Відповідно до акта ЛКП "Житловик-С" від 24.04.2013 р. мешканці квартири АДРЕСА_1 самовільно зайняли підвальне приміщення у вищевказаному будинку площею 1,4 кв.м. З додатку до розпорядження голови Сихівської районної адміністрації "Про передачу квартир у власність громадян" №996 від 11.11.2004 р. видно, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передано у власність двокімнатна квартира за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 50,30 кв.м Разом з тим, комора в підвалі будинку відповідачам у власність не передавалась. Відповідачі зайняли підвальне приміщення, але не отримали на це згоди інших співвласників будинку, чим порушили права співвласників.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та дав пояснення, аналогічні змісту позовної заяви. Ствердив, що комори в підвальному приміщенні будинку АДРЕСА_1 не пронумеровані та на запитання суду не зміг відповісти яку саме комору можуть зайняти відповідачі як власники квартири НОМЕР_1 у даному будинку, адже кількість таких відповідає кількості квартир.
Відповідачі у судове засідання не з'явилися, хоча повідомлялися про час та місце розгляду справи, а тому суд вважає можливим розглядати справу у їх відсутності за підставі наявних матеріалів.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала суду заперечення, в яких зазначає на те, що у позивача немає правових підстав для звернення до суду з даним позовом, враховуючи відсутність відомостей про невирішення порядку користування підвальними приміщеннями за домовленістю між власниками та квартиронаймачами будинку і ненадання доказів належності на праві власності спірного приміщення. Крім цього, покликається на пропущення позивачем строку позовної давності при зверненні до суду. У судовому засіданні представник відповідача, згідно з поданими запереченнями, позов не визнав.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився та від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності їх представника та винесення рішення по справі на розсуд суду.
Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, з врахуванням положень ст.ст.57-59 ЦПК України.
Згідно зі ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. При цьому дані докази повинні бути належними та допустимими, як це передбачено ст.ст.58-59 ЦПК України.
Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4 ст.60 ЦПК України).
Відповідно до свідоцтва про право власності №С-02816 від 11.11.2004 р., виданим згідно з розпорядженням Сихівської районної адмінстрації №996 від 11.11.2004 р., відповідачам ОСОБА_4 і ОСОБА_5 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1. Відповідно до технічного паспарта на дану квартиру, який є невідємною частиною свідоцтва про право власності, відповідачам належить підвал 1,4 кв.м. З матеріалів справи та пояснень сторін судом встановлено, що даний будинок є багатоквартирним та перебуває на обслуговуванні ЛКП "Житловик-С".
Відповідно до положень ч.2 ст.10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та висновків Конституційного Суду України у рішенні №4-рп/2004 від 02.03.2004 р. у справі №1-2/2004 власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо привтаизації не підлягають. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема, створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
Виходячи з норм цивільного законодавства, володіння та користування майном, що перебуває у спільній власності громадян здійснюється за їх спільною згодою та домовленістю, що випливає як з положень ст.358 так і 369 ЦК України.
Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За умовами ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Так, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що позивачем є особа, права якої порушено чи оспорюється, а відповідно відповідачем - особа, яка порушила його права.
Таким чином, всупереч ст.ст.10, 60 ЦПК України Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради не доведено, що спірне підвальне приміщення призначене для забезпечення експлуатації всього будинку, а отже перебуває у комунальній власності, а тому у неї відсутні правові підстави, передбачені ст.3 ЦПК України, звертатись до суду із зазначеним позовом.
Крім цього, суд звертає увагу на те, що з матеріалів справи та пояснень учасників встановлено, що нумерація комор в підвальному приміщенні будинку АДРЕСА_1 відсутня. Вказане також підтверджується рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 01.08.2011 р., по справі №2-61/11, яке набрало законної сили. Представником позивача у суді стверджено, що жодним документом не визначено, якою саме коморою вправі користуватись відповідачі, як власники квартири у будинку. Таким чином, позивачем не доведене неправомірність користування відповідачами саме даною коморою у підвальному приміщенні і в такій площі, як зазначено в технічному паспорті, - 1,4 кв.м, зокрема і з урахуванням пояснень самого представника позивача, який ствердив в суді, що кількість комор відповідає кількості квартир.
Щодо пропущення строку позовної давності, то суд враховує наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України). Відповідно до ст.257 даного Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За умовами ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Розпорядженням Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради №1069 від 20.12.2007 р. зобов'язано власника квартири АДРЕСА_1 відповідача ОСОБА_5 звільнити комірку (без зазначення площі) в підвалі будинку, а відтак саме з цього часу позивач дізнався про порушення свого права та саме з цієї дати слід обчислювати початок перебігу строку позовної давності.
Згідно вхідного штампа суду, позивач з даним звернувся до суду 26.04.2013 р., тобто з пропуском трирічного строку позовної давності та представником відповідача заявлено про застосування позовної давності
Враховуючи наведені вище обставини, оцінюючи докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача до відповідачів про звільненя самовільно зайнятого підвального приміщення є безпідставними та необґрунтованими, заявленими з пропуском строку позовної давності, а відтак в їх задоволенні слід відмовити.
Також, згідно із ст.88 ЦПК України позивачеві не підлягають до присудження понесені ним судові витрати при подачі позову до суду у разі відмови судом у задоволенні позовних вимог.
На підставі ст.10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст.15, 256, 257, 261, 358, 369 ЦК України та ст.ст.3, 10, 57-60, 88, 208, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
відмовити в позові Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_4 та ОСОБА_2, третя особа ЛКП "Житловик-С" про звільнення підвального приміщення.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м.Львова шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, у відсутності яких таке було прийняте, - в той же строк з часу отримання його копії.
Головуючий