11 вересня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.,
суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І.,
Євтушенко О.І.., Ситнік О.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Ужгородського міськрайонного прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі управління Держкомзему в Ужгородському районі Закарпатської області, державної інспекції сільського господарства Закарпатської області, Закарпатської обласної державної адміністрації, Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області до Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області, ОСОБА_6 про скасування розпоряджень голови районної державної адміністрації, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку і скасування його державної реєстрації, за касаційною скаргою заступника прокурора Закарпатської області на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 29 березня 2013 року,
Ужгородський міськрайонний прокурор Закарпатської області звернувся до суду в інтересах держави в особі управління Держкомзему в Ужгородському районі Закарпатської області, державної інспекції сільського господарства Закарпатської області, Закарпатської обласної державної адміністрації, Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області з позовом про скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації, в якому просив:
- визнати незаконними та скасувати розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 28 вересня 2007 року № 588 «Про переведення земель радгоспу-заводу «Великолазівський» в землі запасу Великолазівської сільської ради»; розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 10 жовтня 2007 року № 616 «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 17 грудня
2007 року № 759 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва жилих будинків, господарських будівель та споруд»;
- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 541928, виданий ОСОБА_6 на земельну ділянку загальною площею 0,09 га, що знаходиться на території Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області за межами населеного пункту в урочищі мікрорайону «Горяни», зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за від 29 грудня 2007 року № 2124881200-0107071000465, скасувати його державну реєстрацію.
На обґрунтування позовних вимог Ужгородський міськрайонний прокурор Закарпатської області посилався на те, що голова Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області при видачі розпоряджень від 28 вересня 2007 року № 588, від 10 жовтня 2007 року № 616 та від 17 грудня 2007 року № 759 діяв всупереч вимогам ст. ст. 20, 38, 39, 118, 121, 122, 149 ЗК України, Закону України «Про землеустрій», Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» та «Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», а тому вказані розпорядження підлягають скасовуванню, зазначений державний акт - визнанню недійсним, а його державна реєстрація - скасуванню.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 січня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 29 березня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі заступник прокурора Закарпатської області, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути частково задоволена.
Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що відсутні правові підстави для задоволення позову й припинення права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, оскільки розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 17 грудня 2007 року № 759 про надання у власність відповідачці спірної земельної ділянки видано в межах його повноважень та у спосіб, передбачений законодавством.
Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.
За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Вказані вимоги судами дотримано не було.
Судами установлено, що розпорядженням голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 28 вересня 2007 року № 588 «Про переведення земель радгоспу-заводу «Великолазівський» в землі запасу Великолазівської сільської ради», враховуючи згоду радгоспу-заводу, відповідно до вимог ст. ст. 6, 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»,
ст. 141 ЗК України переведено із постійного користування радгоспу-заводу «Великолазівський» 10,7 га ріллі в землі запасу Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області в урочищі мікрорайон «Горяни» за межею населеного пункту.
Розпорядженнями голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 10 жовтня 2007 року № 616 та від 16 жовтня 2007 року № 630 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, намічених для відведення у власність громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків за рахунок земель запасу на території Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, мікрорайону «Горяни», за межами населеного пункту.
17 грудня 2007 року розпорядженням голови Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області № 759 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва жилих будинків, господарських будівель та споруд» було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 10,7 га у власність громадянам для будівництва житлових будинків, господарських будівель та споруд за рахунок земель запасу на території Великолазівської сільської ради, мікрорайон «Горяни», за межами населеного пункту.
На підставі вищевказаного розпорядження ОСОБА_6 отримала 29 грудня 2007 року державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,09 га, що розташована на території Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, мікрорайон «Горяни».
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження державних адміністрацій з питань земельних відносин визначаються Законом України «Про місцеві державні адміністрації», земельним законодавством.
Згідно з ч. ч. 1−3 ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади, і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація у межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
Пунктом «а» ч. 1 ст. 17 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 20 ЗК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені ст. 122 ЗК України.
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 122 ЗК України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; будівництва об'єктів, пов'язаних із обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), а обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.
У зазначених статтях йдеться про порядок вилучення певних земельних ділянок.
Згідно із ч. 6 ст. 149 ЗК України обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених ч. ч. 5, 9 цієї статті.
Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, Кабінет Міністрів України був повноважним вилучати земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, − ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси − площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених ч. ч. 5−8 цієї статті, та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.
Крім того, згідно з вимогами ст. 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.
Як убачається з матеріалів справи, прокурор вважав, що спірні земельні ділянки під ріллею перебували у державній власності до винесення оскаржуваних розпоряджень і їх передачі для будівництва та обслуговування жилого будинку, що підтвердив довідкою ф. 6-зем, виданою відділом земельних ресурсів в Ужгородському районі (а.с. 14).
Разом з тим, з доданого до матеріалів справи висновку державної експертизи землевпорядної документації від 11 грудня 2007 року № 2706-07 вбачається, що об'єктом експертизи є земельна ділянка площею 10,7 га на території Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області в мікрорайоні «Горяни» (за межами населеного пункту) та передбачена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а.с. 10).
Достовірних доказів про те, що на час відведення спірної земельної ділянки вона перебувала у складі земель сільськогосподарського призначення матеріали цивільної справи не містять.
Прокурором зазначено, що позивачами у справі є управління Держкомзему в Ужгородському районі, Державна інспекція сільського господарства в Закарпатській області, Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області та Закарпатська обласна державна адміністрація.
Із пояснення, наданого Головним управлінням Держземагенства Управління Держкомзему в Ужгородській області від 16 січня 2012 року вбачається, що управління Держкомзему позов не підтримує і просить залишити заяву без розгляду.
Суд першої інстанції вказане клопотання не розглянув, не врахував, що повноваження прокурора у цивільному судочинстві є обмеженими, відповідно до ст. 45 ЦПК України та ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», не врахував принципи цивільного судочинства, одним з яких є принцип диспозитивності, та не вирішив питання щодо залишення позову прокурора в інтересах Управління Держкомзему без розгляду.
На вказані порушення процесуального закону не звернув уваги і апеляційний суд та, у свою чергу, допустив порушення ЦПК України, а саме, принципу диспозитивності, оскільки із заперечень на апеляційну скаргу Закарпатської обласної державної адміністрації та Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області, які зазначені прокурором як позивачі у справі, вбачається, що вказані особи заперечували проти апеляційної скарги прокурора. Однак суд не вияснив їхньої позиції щодо підтримання чи відмови від позову.
Крім того, суди не перевірили повноважень Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області щодо можливості звернення з позовом до суду, оскільки у даному випадку позивачем виступає саме Державна інспекція, а не прокурор. Суди не перевірили, яким органом до створення Державної інспекції виконувалися обов'язки, покладені на Державну інспекцію, та чи зверталася така особа до суду з аналогічним позовом.
Крім того, суди не звернули уваги, що прокурором ставиться питання про скасування рішень, які були ухвалені у 2007 році, тоді як прокурор звернувся із позовом лише у 2012 року, та не надали правової оцінки доводам прокурора щодо поновлення строку позовної давності.
Разом з тим, суди, у порушення ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяли сторонам у здійсненні їх прав, та з урахуванням того, що одним із відповідачів є фізична особа, якій протистоять державні органи, що мають штат фахівців у області права, не роз'яснили вказаній особі вимоги чинного законодавства, у тому числі і можливості заявляти клопотання щодо застосування строку позовної давності. Тобто, фактично було порушено принцип рівності сторін у цивільному судочинстві.
Суд першої інстанції не з'ясував повноваження районних державних адміністрацій у сфері земельних правовідносин на час виникнення спірних правовідносин, не встановлено коло осіб, які беруть участь у справі, та повноваження державних органів щодо можливості звернення до суду з позовом, не встановив позицію осіб, зазначених прокурором позивачами, щодо підтримання ними чи відмову від позову, не забезпечив рівність прав сторін у цивільному судочинстві.
Зазначені порушення вимог закону залишилися поза увагою і суду апеляційної інстанції, який достатньою мірою не перевірив доводів апеляційної скарги, заперечень проти апеляційної скарги, не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи.
Оскільки допущені судами порушення норм процесуального та матеріального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до правил ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 29 березня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: П.О. Гвоздик
Судді: Є.П. Євграфова
О.І. Євтушенко
В.І. Журавель
О.М. Ситнік