"02" вересня 2013 р. м. Київ К/800/27692/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді: Лосєв А.М.
Острович С.Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АКСОН»
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2013 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 р.
у справі № 826/387/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АКСОН»
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби
про скасування акту перевірки та податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «АКСОН» (далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування акту перевірки та податкових повідомлень-рішень.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2013 р. закрито провадження у даній справі у частині позовних вимог щодо скасування акту позапланової невиїзної перевірки позивача від 23.07.2012 р. №853/2230/22973803.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2013 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд.
Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, розглянувши касаційну скаргу у порядку письмового провадження, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, представниками податкового органу було проведено позапланову невиїзну перевірку господарської діяльності позивача в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «ТАК «Град» за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2012 р., за результатами якої складено акт від 23.07.2012 р. №853/2230/22973803.
У ході проведеної перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п.198.1 ст.198, п.198.2 ст.198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме - безпідставно сформовано податковий кредит за рахунок сум податку на додану вартість по податковим накладним, отриманим від ТОВ «ТВК «ГРАД», у результаті чого було завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 134 517,00 грн., у т.ч. за березень 2011 року на суму 17 273,00 грн., за травень 2011 року на суму 6907,00 грн., за червень 2011 року на суму 9447,00 грн., за липень 2011 року на суму 80 237,00 грн., за серпень 2011 року на суму 20 653,00 грн.
На підставі встановлених порушень відповідачем було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
від 17.08.2012 р. №0006402230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 140 223,00 грн., з яких за основним платежем - 115 000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 25 223,00 грн.;
від 17.08.2012 р. № 0006412230, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 16 354,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 4089,00 грн.;
від 17.08.2012 р. №0006422230, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 3163,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (замовник, покупець) та ТОВ «ТВК «Град» було укладено ряд договорів, а саме:
договір поставки від 02.03.2011 р. №1-03/02/11, відповідно до якого, постачальник передав у власність покупця товар, а покупець зобов'язався у порядку та на умовах визначних договором прийняти та оплатити товар. На виконання умов зазначеного договору ТОВ «ТВК «Град» були виписані видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення;
договір поставки меблів від 02.09.2011 р. №02/09/11-05, відповідно до якого продавець передав у власність покупця товар, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах визначних договором прийняти та оплатити товар. На виконання умов зазначеного договору ТОВ «ТВК «Град» виписані видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення;
договір про надання послуг від 18.07.2011 р. №07/18-3, відповідно до якого замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов'язання із виконання нескладного монтажу (переміщенню та встановленню окремих одиниць обладнання системи регенерації та електролізу) в порядку та на умовах договору, та відповідно до протоколу погодження договірної ціни на надання послуг. На виконання умов зазначеного договору між сторонами складено акт здачі-приймання робіт (надання послуг) та ТОВ «ТВК «Град» була виписана податкова накладна;
договір на транспортно-експедиційне обслуговування від 05.07.2011 р. №07/05-5, відповідно до якого, експедитор в інтересах замовника виконав пов'язані із перевезенням транспортно-експедиційні операції: розроблення маршруту перевезення, пошук перевізника, організація забезпечення відправлення та одержання вантажу, вантажно-розвантажувальні роботи, здійснення перевірки кількості та якості вантажу, зберігання вантажу, та інші операції пов'язані з перевезенням. На виконання умов зазначеного договору між сторонами складено акти здачі-приймання робіт (надання послуг), ТОВ «ТВК «Град» виписані податкові накладні;
договір надання маркетингових послуг від 12.07.2011 р. №07/12-4, відповідно до якого, замовник доручив, а виконавець зобов'язався надати послуги з проведення маркетингових досліджень ринку продажу та обслуговування комп'ютерної та офісної техніки за напрямками, що цікавлять замовника, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити надані маркетингові послуги згідно з протоколами погодження договірної ціни надання маркетингових послуг. На виконання умов зазначеного договору між сторонами складено акт здачі-приймання робіт (надання послуг), ТОВ «ТВК «Град» виписані податкові накладні;
договір надання послуг по збиранню меблів від 29.09.2011 р. №29/09/11-03, відповідно до якого, замовник доручив, а виконавець зобов'язався надати послуги по збиранню та встановленню меблів - офісні та конференційні меблі (столи, шафи). На виконання умов зазначеного договору між сторонами складено акт здачі-приймання робіт (надання послуг), ТОВ «ТВК «Град» виписана податкова накладна.
Суди попередніх інстанцій, розглядаючи дану справу дійшли висновку стосовно відсутності підстав для формування позивачем податкового кредиту за рахунок сум податку на додану вартість по податковим накладним, отриманим від ТОВ «ТВК «Град», оскільки у ході перевірки не було встановлено факту передачі товарів та послуг ТОВ «ТВК «Град» до позивача у зв'язку з відсутністю (не наданням) довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів, які б підтвердили фактичність виконання договорів.
Крім того, відповідач у своїх доводах зазначив, що при аналізі податкової звітності з податку на прибуток та додатків до неї у ТОВ «ТВК «Град» не встановлено наявності складських, офісних приміщень, автомобільного транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Тобто, відсутність трудових ресурсів, виробничого та торгівельного обладнання, транспорту, сировини, торгівельних запасів свідчить, на думку податкового органу, про неможливість реального виконання умов договорів.
Із наведеним доводами податкового органу погодились суди попередніх інстанцій, тоді як колегія Вищого адміністративного суду України вважає висновки судів передчасними з огляду на таке.
Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно п. 198.3 вказаної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.7 КАС України, одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
У той же час, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, обмежились доводами податкового органу, викладеними в акті, зокрема, щодо відсутності довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів, які б підтвердили фактичність виконання договорів, не з'ясувавши характеру та змісту таких послуг з метою оцінки можливості їх виконання.
З аналізу оскаржуваних судових рішень вбачається, що позивач мотивує свою позицію наявністю належно складених первинних документів, як то податкових накладних, що підтверджують його право на податковий кредит, тоді як податковим органом не доведено факт недостовірності відомостей у поданих позивачем первинних документах, оформлених під час здійснення спірних господарських операцій.
Частина 4, 5 ст.11 КАС України визначає обов'язок суду вжити передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції здійснено не було.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В порушення наведених процесуальних приписів, відповідачем не було наведено доводів та не надано доказів, які б безспірно підтверджували недобросовісність дій позивача як платника податків, свідчили про узгодженість дій позивача та його контрагента, спрямованих на штучне створення умов для отримання позивачем податкової вигоди, тощо.
Оскільки зазначені обставини справи, не були з'ясовані належним чином судами попередніх інстанцій, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити повно і правильно обставини відповідно до предмету доказування у справі та в залежності від встановленого і у відповідності до норм матеріального та процесуального права вирішити спір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АКСОН» задовольнити.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 р. у справі № 826/387/13-а скасувати.
Справу № 826/387/13-а направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Лосєв А.М.
Острович С.Е.