04 вересня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого Макарчука М.А.,
суддів: Маляренка А.В., Матвєєвої О.А., Писаної Т.О., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника Дніпровського екологічного прокурора в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів, Державного агентства земельних ресурсів України до Бориспільської районної державної адміністрації, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання незаконним розпорядження державної адміністрації, недійсними договору купівлі-продажу і державного акта на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки, за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2, поданої через представника ОСОБА_3, на рішення апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2013 року,
У квітні 2012 року заступник Дніпровського екологічного прокурора, який діє в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів та Державного агентства земельних ресурсів України, звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації від 22 січня 2010 року № 118 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3692 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області за межами населеного пункту.
Передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка, яку 29 червня 2010 року вона відчужила ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, відноситься до земель водного фонду та не може бути передана у власність громадянам.
Враховуючи вищевикладене, заступник Дніпровського екологічного прокурора просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації від 22 січня 2010 року № 118 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Вишеньківської сільської ради; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 450525 з кадастровим номером 3220881300:04:001:3352, загальною площею 0,3692 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29 червня 2010 року, зареєстрований у реєстрі за № 2028; повернути вказану земельну ділянку, загальною площею 0,3692 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з ринковою вартістю 180 902 грн, що розташована в адміністративних межах Вишеньківської сільської ради Бориспільського району у власність держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації.
Рішенням Бориспільського районного суду Київської області від 13 листопада 2012 року у задоволенні позову заступника Дніпровського екологічного прокурора в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації від 22 січня 2010 року № 118 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29 червня 2010 року, зареєстрований у реєстрі за № 2028, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4
Повернуто вказану земельну ділянку загальною площею 0,3692 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, ринковою вартістю 180 902 грн, розташовану в адміністративних межах Вишеньківської сільської ради Бориспільського району у власність держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації.
У касаційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що скарги підлягають задоволенню на таких підставах.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що межі прибережної захисної смуги не затверджено, а прокурор не надав належних доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, виходив із того, що надана ОСОБА_1 земельна ділянка знаходиться у прибережній захисній смузі Канівського водосховища та належить до земель водного фонду, а тому договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є недійсним, а земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави.
Із такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи.
Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судами встановлено, що розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації від 22 січня 2010 року № 118 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3692 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області (а. с. 17-18).
На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 450525, зареєстрований у Державному земельному кадастрі 18 березня 2010 року (а. с. 59).
Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 26 червня 2010 року ОСОБА_1 відчужила ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,3692 га (а. с. 68).
За змістом статей 60, 61 Земельного кодексу України та статей 88, 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення й засмічення та збереження їх водності. На цих смугах, як природоохоронних територіях, з вищезазначеною метою встановлюється режим обмеженої господарської діяльності із забороною:
а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництва та городництва;
б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;
в) влаштування літніх таборів для худоби;
г) будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;
ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;
д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.
Відповідно до частини п'ятої статті 87 Водного кодексу України зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.
Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 87 ВК України).
Згідно з п. п. 1,5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок) розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держземагентства, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства таземельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.
За змістом пунктів 4, 5 Порядку проекти водоохоронних зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.
Пунктом 10 Порядку передбачено, що на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.
Виконавчі комітети місцевих Рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях (частина сьома статті 87 ВК України).
Отже, фактичні розміри і межі прибережних захисних смуг існують не в силу їх законодавчого закріплення, а для визначення, встановлення та закріплення меж прибережної захисної смуги, та як наслідок віднесення цієї території до земель водного фонду. Законодавством України передбачений відповідний порядок, який полягає у розробці відповідного проекту та виділення на його підставі земель водоохоронних зон та прибережних захисних смуг.
Віднесення спірних земельних ділянок до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду, без відповідних доказів, що підтверджували б існування таких обставин, є порушенням ст. 60 ЦПК України.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, дійшов вірного висновку про те, що прокурор не надав належних доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду відповідно до вищезазначеного Порядку.
З урахуванням цього висновок суду першої інстанції щодо недоведеності заявлених вимог є обґрунтованими.
Апеляційний суд, задовольняючи позов, вдався до переоцінки доказів та ухвалив рішення без урахування фактичних обставин та матеріалів справи, а тому помилково скасоване апеляційним судом законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі.
Відповідно до статті 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 339, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2013 року скасувати, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.А. Макарчук
Судді: А.В. Маляренко
О.А. Матвєєва
Т.О. Писана
І.М. Фаловська