іменем україни
12 вересня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого суддів: Дьоміної О.О., Коротуна В.М.,Попович О.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - служба у справах дітей Кіровської районної у м. Донецьку ради, про позбавлення батьківських прав, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Донецької області від 11 липня 2013 року,
ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав стосовно ОСОБА_6, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 15 квітня 2013 року позов задоволено.
Позбавлено батьківських прав ОСОБА_5 стосовно сина ОСОБА_6, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 11 липня 2013 року рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 15 квітня 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Не погодившись із рішенням апеляційного суду, ОСОБА_4 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відповідно до частини 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Статтею 335 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною (частина 1 статті 166 СК України).
Відповідно до пунктів 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Судами встановлено, що ОСОБА_5 і ОСОБА_4 перебували у фактичних шлюбних відносинах. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_6. З 2007 року відносини між сторонами припинені через неприязні стосунки, які тривають до теперішнього часу.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що ОСОБА_4 не надала доказів на підтвердження ухилення батька від виконання своїх обов'язків з виховання дитини, не спростовувала факту отримання від нього грошових переказів, купівлю ним деяких дитячих речей, при цьому не заперечувала своєї заборони на спілкування батька з дитиною за межами двору та відмови від продуктів харчування, які передавалися ним для дитини.
Крім цього, згідно з положеннями статті 214 СК України, частини 1 статті 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей. Висновок оформляється на бланку державних адміністрацій районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих органів міських чи районних у містах, сільських, селищних рад, підписується головою (заступником голови) та скріплюється печаткою.
Однак висновок служби у справах дітей Кіровської районної у м. Донецьку ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 від 26 вересня 2012 року № 01/16-529, на який посилається ОСОБА_4 в обґрунтування позову, наведеним вимогам не відповідає, оскільки оформлений на бланку зазначеної служби у справах дітей, підписаний начальником цієї служби та скріплений її печаткою. При цьому рішення виконавчого комітету Кіровської районної у м. Донецьку ради про затвердження висновку служби у справах дітей скріплене не гербовою печаткою виконавчого комітету, а печаткою його загального відділу (а.с. 18, 19).
Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись частиною 3 статті 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення апеляційного суду Донецької області від 11 липня 2013 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді:В.М. Коротун
О.В. Попович