іменем україни
11 вересня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Макарчука М.А.,
суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,
Маляренка А.В., Матвєєвої О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю, розподіл сумісно набутого майна та визнання права особистої приватної власності на автомобіль,
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2013 року,
У листопаді 2011 році ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просила:
- встановити факт проживання з відповідачем однією сім'єю у період з липня 2002 року по жовтень 2009 року;
- визнати спільною сумісною власністю її та відповідача автомобіль марки «Mitsubishi Lancer» д.н.з. НОМЕР_5, вартістю 20000 доларів США, та автомобіль марки «Mitsubishi Outlander» д.н.з. НОМЕР_3, вартістю 32000 доларів США;
- визнати за нею право особистої приватної власності на автомобіль марки «Mitsubishi Outlander» д.н.з. НОМЕР_3.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 24 квітня 1993 року по 28 квітня 1999 року. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказала, що після розірвання шлюбу у період з 2002 року по 2009 рік проживали однією сім'єю та вели спільне господарство.
Зазначила, що на підставі кредитних договорів відповідачем у 2006 році придбано автомобіль марки «Mitsubishi Outlander», 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3, а у 2008 році - автомобіль марки«Mitsubishi Lancer», д.н.з. НОМЕР_5, за якими вона виступила поручителем. Станом на грудень 2009 року вищевказані кредити було погашено за спільні сімейні кошти, а з 2009 року вони з відповідачем припили фактичні шлюбні відносини.
У березні 2010 року відповідач продав автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», а отримані кошти витратив на власний розсуд.
На час звернення із позовом автомобіль марки «Mitsubishi Outlander» знаходиться у особистому володінні відповідача, а тому позивачка просила визнати за нею право особистої приватної власності на цей автомобіль.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.
Встановлено факт проживання однією сім'єю у період з липня 2002 року по жовтень 2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3.
Визнано автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», придбаний у 2008 році, д.н.з. НОМЕР_5, та автомобіль марки «Mitsubishi Outlander», придбаний у 2006 році, д.н.з. НОМЕР_3, спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3
Визнано за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на автомобіль марки «Mitsubishi Outlander», 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2012 року скасовано в частині розподілу сумісно набутого майна та визнання за ОСОБА_3 права особистої приватної власності на автомобіль марки «Mitsubishi Outlander», 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3.
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на автомобіль задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на автомобіль марки «Mitsubishi Outlander», 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3, стягнувши із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за перевищення виділеної частки у майні у розмірі 46564 грн 36 коп.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свої доводи порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду в частині стягнення з неї на користь ОСОБА_4 грошової компенсації за перевищення виділеної частки у майні у розмірі 46 564 грн 36 коп. і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, а тому суд касаційної інстанції виходить за межі доводів касаційної скарги та перевіряє законність судових рішень в повному обсязі в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та письмові пояснення ОСОБА_3, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив із того, що сторони фактично проживали однією сім'єю з липня 2002 року по жовтень 2009 року, а тому придбане ними майно у цей період є їх спільною сумісною власністю і відповідно до вимог ст. ст. 69, 70 СК України підлягає поділу між подружжям в рівних частинах; при цьому місцевий суд визнаючи за ОСОБА_3 право особистої власності на автомобіль марки «Mitsubishi Outlander» виходив із того, що у березні 2010 року відповідач продав автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», який був спільною сумісною власністю подружжя, а кошти від його продажу витратив на особисті потреби.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, апеляційний суд у сукупності з усіма доказами, визнаючи за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на автомобіль марки «Mitsubishi Outlander» та стягуючи із останньої на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за перевищення виділеної частки у розподілі спільного сумісного майна, виходив з того, що місцевий суд при розподілі майна не врахував збільшену частку у майні за рахунок проданого автомобіля під час сумісного проживання сторін, який придбано відповідачем до сумісного проживання, у зв'язку з чим не врахував перевищення вартості частки виділеного майна позивачці.
Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що зазначеним вимогам рішення судів попередніх інстанцій не відповідають з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони у період з 24 квітня 1993 року по 28 квітня 1999 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 6, 8, т. 2).
Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 2002 року по 2009 рік продовжували проживали однією сім'єю та вести спільне господарство, проти чого сторони не заперечували.
У період спільного проживання сторонами у 2006 році було придбано автомобіль марки «Mitsubishi Outlander», 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3, а у 2008 році - автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», д.н.з. НОМЕР_5, які зареєстровано за відповідачем.
Із заявлених позовних вимог та долучених до матеріалів справи доказів вбачається, що сторони не дійшли згоди щодо розподілу спільного сумісного майна.
За змістом ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За викладених обставин, колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції не застосував положення вищевказаної статті та вирішив питання про поділ майна в частині стягнення грошової компенсації на користь відповідача без обов'язкової його згоди на отримання такої грошової компенсації.
Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе лише за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а матеріали справи не містять доказів про сплату ОСОБА_3 на депозит суду відповідної грошової суми.
Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Враховуючи, що позивач вимог про присудження грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно не заявляв, апеляційний суд, стягнувши грошову компенсацію на користь ОСОБА_4, у порушення вимог ст. 11 ЦПК України, вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_3.
Із матеріалів справи також вбачається, що однією із позовних вимог позивачка визначила встановлення факту проживання з відповідачем однією сім'єю у період з липня 2002 року по жовтень 2009 року, який було встановлено судами.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, вирішуючи спір в частині встановлення факту проживання сторін однією сім'єю з липня 2002 року по жовтень 2009 року за нормами СК України не звернув уваги, що спірні правовідносини у період з 2002 року по 01 січня 2004 року регулювались нормами КпШС України та не передбачали встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу.
Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права мають суттєве значення для правильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2013 року із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
За викладених обставин колегія суддів вважає, що рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2013 року підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.А. Макарчук
Судді: А.О. Леванчук
Л.М. Мазур
А.В. Маляренко
О.А. Матвєєва