11 вересня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Червинської М.Є., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за клопотанням Головного управління юстиції в Івано-Франківській області Міністерства юстиції України (далі - Головного управління юстиції в Івано-Франківській області) в інтересах ОСОБА_3 про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України вироку районного суду м. Шубіна (Республіка Польща) від 30 квітня 2012 року про стягнення аліментів з ОСОБА_5 за касаційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 квітня 2013 року,
У грудні 2012 року Головне управління юстиції в Івано-Франківській області звернулось до суду з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України вироку районного суду м. Шубін (Республіка Польща) від 30 квітня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про встановлення батьківства, позбавлення батьківства та стягнення з нього аліментів на її користь на утримання доньки ОСОБА_6 в розмірі 300 польських злотих до 10 числа кожного місяця, починаючи з 01 травня 2012 року. Заявник посилався на те, що на підставі Конвенції про стягнення аліментів за кордоном (м. Нью-Йорк, 1956 рік), до якої Україна приєдналася 20 липня 2006 року, та Інструкції про виконання в Україні цієї Конвенції від 29 грудня 2006 року № 121/5 до Головного управління юстиції в Івано-Франківській області звернулась громадянка Республіки Польща, ОСОБА_3, про визнання та виконання в Україні вказаного вироку районного суду м. Шубін. ОСОБА_5, який є громадянином України, не виконує своїх зобов'язань по сплаті аліментів, унаслідок чого утворилася заборгованість. Заявник просив про задоволення клопотання.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 березня 2013 року клопотання Головного управління юстиції в Івано-Франківській області задоволено. Визнано та надано дозвіл на примусове виконання на території України вироку районного суду м. Шубін (Республіка Польща) від 30 квітня 2012 року у справі № IIІ RС 202/10 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про встановлення батьківства, позбавлення батьківства та стягнення аліментів. Відповідно до вказаного вироку стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 в розмірі 300 польських злотих до 10 числа кожного місяця, починаючи з 01 травня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 квітня 2013 року ухвалу міського суду змінено в частині стягнення аліментів в іноземній валюті. Визнано та надано дозвіл на примусове виконання на території України вироку районного суду м. Шубін (Республіка Польща) від 30 квітня 2012 року у справі № III RС 202/10 про стягнення з ОСОБА_5 аліментів на користь ОСОБА_3, яка проживає у Республіці Польща, АДРЕСА_1, на утримання дочки ОСОБА_6, в розмірі по 767 грн щомісячно, до 10 числа кожного місяця, починаючи з 01 травня 2012 року. В іншій частині ухвала суду залишена без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні клопотання.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи клопотання Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, суд першої інстанції виходив із того, що умови, передбачені в ст. 50 Договору між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікованого постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року, та в ст. 52 Конвенції про стягнення аліментів за кордоном від 20 червня 1956 року, дотримані; підстави, передбачені ст. 396 ЦПК України, для відмови у задоволенні клопотання про визнання та примусове виконання на території України вироку районного суду м. Шубін (Республіка Польща) від 30 квітня 2012 року відсутні.
Погодившись з такими висновками суду першої інстанції та визначаючи до стягнення з ОСОБА_5 замість 300 польських злотих суму в національній валюті України в розмірі 767 грн згідно вимог ч. 8 ст. 395 ЦПК України, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_5 був належним чином повідомлений про розгляд справи про стягнення аліментів, про що свідчать наявні в матеріалах справи судові повістки про виклик в судові засідання на 18 серпня 2011 року та 14 вересня 2011 року, які ним були отримані, однак в судові засідання він не з'явився.
Проте погодитись з такими висновками судів не можна.
Визнання та примусове виконання рішення іноземного суду - це поширення законної сили такого рішення на територію України й застосування засобів примусового виконання в порядку, встановленому ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 390 ЦПК України рішення іноземного суду (міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Судом встановлено, що вироком районного суду м. Шубін (Республіка Польща) від 30 квітня 2012 року встановлено батьківство ОСОБА_5 відносно ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1; надано неповнолітній ОСОБА_6 прізвище матері - ОСОБА_6, позбавлено ОСОБА_5 батьківської влади відносно ОСОБА_6, стягнуто з нього аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_6 в розмірі 300 польських злотих до 10 числа кожного місяця, починаючи з 01 травня 2012 року.
У силу міжнародних, ратифікованих Україною, наведених вище документів мати дитини - ОСОБА_3 - звернулась до Міністерства юстиції України із заявою про сприяння у визнанні та примусовому виконанні вказаного вище рішення іноземного суду.
Згідно зі ст. 396 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи.
У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» судам роз'яснено, коли документ, поданий на підтвердження виклику сторони в судове засідання, не свідчить про те, яким чином та коли їй вручено цей виклик, і вона оспорює даний факт, суд повинен з'ясувати дійсні обставини її виклику на підставі інших поданих сторонами доказів, а в необхідних випадках - запитати із суду, що постановив рішення, й оглянути документи про виклик сторони, встановлені процесуальним законодавством, за яким провадився розгляд справи.
Задовольняючи клопотання, суд першої інстанції зазначив, що згідно копії підтвердження судові документи та повідомлення про розгляд справи за позовом ОСОБА_7 не були вручені ОСОБА_5 (а.с. 32), але правової оцінки цим доказам не дав.
В матеріалах справи містяться копії розписок (а.с. 9, 12) про виклик до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в судові засідання на 18 серпня 2011 року на 16.00 год. та 14 вересня 2011 року на 09.30 год.
Вважаючи вказані розписки доказом того, що ОСОБА_5 був належним чином повідомлений про розгляд районним судом м. Шубін справи за позовом ОСОБА_3, апеляційний суд не звернув уваги на те, що вказані розписки не містять підписів ОСОБА_5 про їх одержання.
У порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315, 396 ЦПК України суди зазначених вимог закону та обставин справи не врахували; при вирішенні питання про дотримання процедури належного повідомлення боржника, яке здійснюється за правилам процесуального закону Республіки Польща, а не України, судам слід було з'ясувати цю процедуру і при необхідності в силу ст. 415 ЦПК України та п. «а» ст. 7 Конвенції про стягнення аліментів за кордоном у разі наявності сумнівів щодо належного повідомлення відповідача про дату судового засідання в іноземному суді, витребувати таку інформацію від польського суду, а не ухвалювати судове рішення на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.
Ураховуючи наведене, оскаржувані судові рішення у силу п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України не можуть вважатися законними і підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 квітня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
А.О. Лесько
М.Є. Червинська
В.А. Черненко