05 вересня 2013 р.Справа № 2а-489/36/13
Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Коваленко І.В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого -судді Романішина В.Л.,
суддів Димерлія О.О., Єщенка О.В.,
за участю секретаря Фурмана А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Одесі апеляційну скаргу Військової частини А-0224 на постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А-0224 про стягнення грошової компенсації за недоотримане речове майно та відшкодування витрат на відрядження,
В листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Миколаєва з позовом до Військової частини А-0224 про стягнення грошової компенсації за недоотримане речове майно в розмірі 9949,76 грн. та витрати на відрядження в сумі 1253,73 грн. Позов обґрунтовував тим, що на підставі ч.2 ст.9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п.27 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, йому повинна бути виплачена грошова компенсація замість не виданого під час служби речового майна в розмірі 9949,76 грн., однак відповідач безпідставно не здійснює виплат грошової компенсації у вказаній сумі посилаючись на відсутність коштів на зазначені цілі. Також зазначає, що за час проходження військової служби неодноразово звертався до відповідача з проханням про виплату грошової компенсації витрат на службові відрядження за період з 2008 року по 2011 рік в загальній сумі 1253,73 грн., однак зазначеного відшкодування також не отримав.
Військова частина А-0224 проти позову заперечила, зазначивши, що статтею 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» було призупинено дію ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військо службовцями продовольчих пайків або, за їх бажанням, грошової компенсації замість них та замість речового майна. У зв'язку з цим, Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» витрати на грошову компенсацію замість речового майна звільненим у запас або відставку військовослужбовцям не передбачені і Міністерству оборони України з Державного бюджету України кошти на зазначені цілі не виділялися. Що ж до стягнення витрат на відрядження, то відповідач зазначив, що заборгованість за 2008 рік не може бути погашена у зв'язку з закінченням строку давності; компенсація за 2009 рік в сумі 358,18 грн. була виплачена на користь ОСОБА_1, а щодо компенсації за 2011 рік в сумі 765,55 грн., то позивача повідомлено, що кошти він може отримати в касі військової частини. В задоволенні позову відповідач просив відмовити.
Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09.01.2013р. позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Військової частини А-0224 на користь позивача грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 9949,76 грн., з урахуванням загальнообов'язкових платежів до бюджету, та 130 грн. витрат у зв'язку з відрядженням за 2008 рік.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, Військова частина А-0224 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України та звільнений з служби у запас за пунктом «а» ч.6 ст.26 (у зв'язку із закінченням строку контракту) Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» наказом від 20 січня 2012 року №27. За час проходження військової служби відповідач не в повному обсязі забезпечував позивача речовим майном та при звільненні з військової служби не виплатив йому компенсацію за невикористане речове майно.
Згідно довідки військової частини на момент звільнення ОСОБА_1 належало до видачі, але не видане речове майно на суму 9949,76 грн.
Відповідно до вимог ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Частиною 4 статті 9 Закону визначено, що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.
На виконання вимог зазначеного Закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном у мирний час» від 22 липня 1998 року №1135.
Дію частини 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ призупинено Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року №1459-ІІІ в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна. Закон набув чинності з 11 березня 2000 року.
Відповідно до положень зазначеного Закону військовослужбовці втратили право на отримання продовольчих пайків та грошової компенсації замість них. Право на отримання речового майна під час проходження служби за військовослужбовцями збережено, військовослужбовці були позбавлені лише права, за їх бажанням, під час проходження військової служби, на отримання грошової компенсації замість речового майна.
З січня 2001 року набула чинності ст.16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 року №1934-ХІІ, якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.
Закон не передбачав отримання грошової компенсації за неотримане речове забезпечення.
Отже, грошова компенсація за речове майно під час проходження військової служби була передбачена законодавством України в період до 11 березня 2000 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444 затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, відповідно до пункту 27 якого військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації. У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно.
Таким чином, на день підписання наказу про звільнення зі служби у січні 2012 року позивач мав, передбачене цим Положенням, право на отримання при звільненні зі служби грошової компенсації замість неотриманого речового майна. А відтак, суд першої інстанції, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, правильно задовольнив вимоги позивача про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно.
Відсутність бюджетного фінансування не може бути причиною невиконання покладених на відповідача зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Також, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на відрядження за 2008 рік в сумі 130 грн. та критично ставиться до тверджень апелянта про пропуск ОСОБА_1 строку звернення з позовом до суду в цій частині, оскільки, як правильно зазначив Ленінський районний суд м.Миколаєва, факт порушення права позивача на отримання компенсаційних виплат військова частина підтвердила лише в червні 2012 року. Як наслідок, строк звернення з позовом до суду позивачем не пропущено.
Колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана відповідна правова оцінка.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
В силу ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013р. на підставі ст.88 КАС України, задоволено клопотання Військової частини А-0224 про відстрочення сплати судового збору, який при закінченні апеляційного розгляду справи підлягає стягненню з апелянта.
Керуючись ст. ст. 88, 185, 195, 196, 198 ч.1 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини А-0224 залишити без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 січня 2013 року - без змін.
Стягнути з Військової частини А-0224 судовий збір в сумі 17,21 грн. за подачу апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду (рахунок №31212206781008, одержувач ГУДКСУ в Одеській області, код ЄДПРОУ 37607526, банк отримувач: ГУДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, код ЄДРПОУ суду: 34380461).
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Повний текст ухвали виготовлено 06.09.2013р.
Головуючий суддя Романішин В.Л.
Судді Димерлій О.О.
Єщенко О.В.