11 вересня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.
суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,
Савченко В.О., Умнової О.В.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - приватне підприємство «Укр-Ділінг», про стягнення боргу за договорам позики за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Донецької області від 1 липня 2013 року,
встановила:
У вересні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - приватне підприємство «Укр-Ділінг» (далі - ПП «Укр-Ділінг») про стягнення боргу за договорам позики.
В обґрунтування позову зазначала, що 2 червня 2004 року між її чоловіком ОСОБА_5 та відповідачем було укладений договір позики, відповідно до якого її чоловік в порядку та на умовах, визначених цим договором, надав останньому позику в сумі 71 000 грн, а відповідач зобов'язався повернути позику до 2 червня 2005 року. Виконання умов договору позики забезпечено укладеним 3 червня 2004 року між її чоловіком та ПП «Укр-Ділінг» договором іпотеки, згідно якого останнім в іпотеку передано нерухоме майно - 58/1000 частин нежилого приміщення АДРЕСА_1.
1 вересня 2004 року, 7 вересня 2004 року та 29 листопада 2004 року між її чоловіком та відповідачем були укладені інші договори позики, згідно яких її чоловік в порядку та на умовах, визначених цими договорами, надав останньому позики.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
Зазначала, що ОСОБА_4 не виконав зобов'язання за договорами позики та в обумовлені строки позику її чоловіку не повернув.
Посилаючись на те, що відповідач в добровільному порядку суму боргу не повернув, а до неї, як до спадкоємця, перейшли всі права та обов'язки вона звернулася до суду з зазначеним позовом.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 8 січня 2013 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики від 1 вересня 2004 року, з урахуванням індексу інфляції в сумі 37 188, 91 грн; борг за договором позики від 7 вересня 2004 року з урахуванням індексу інфляції в сумі 76 942,96 грн; борг за договором позики від 29 листопада 2004 року, з урахуванням індексу інфляції, в сумі 37 188,91 грн та звернути стягнення на предмет іпотеки, згідно договору іпотеки від 3 червня 2004 року в рахунок погашення боргу відповідача ОСОБА_4 за договором позики від 2 червня 2004 року в сумі 71 000 грн, шляхом визнання за нею права власності на 58/1000 частин нежилого приміщення АДРЕСА_1.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 1 липня 2013 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суми боргу за договором позики від 29 листопада 2004 року сумі 37 188,91 грн та в частині звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 3 червня 2004 року скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Змінено розмір судового збору. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Судові рішення в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 боргу за договором позики від 1 вересня 2004 року, з урахуванням індексу інфляції у загальній сумі 37 188,89 грн та суми боргу за договором позики від 7 вересня 2004 року, з урахуванням індексу інфляції в загальній сумі 76 942,96 грн відповідачем визнано та останній погодився з розміром стягнутих з нього сум за даними договорами.
У цій частині судові рішення не оскаржуються, а тому не перевіряються судом касаційної інстанції.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не надано доказів про укладення договору позики на суму 29 000 грн, та не враховано співмірність суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна.
Зазначений висновок відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частинами 2, 3 ст. 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.
На підтвердження укладеного договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Судом установлено, що 2 червня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, за умовами якого останній отримав у борг 71 000 грн, з кінцевим строком повернення 2 червня 2005 року (а.с.10).
Виконання умов за вказаним договором позики забезпечено укладеним 3 червня 2004 року між цими сторонами договором іпотеки, предметом якого є 58/100 частин нежилого приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 1 433,9 кв.м. (а.с.11).
29 листопада 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено новий договір позики на суму 27 000 доларів США, що еквівалентно 143 267,40 грн, з кінцевим строком повернення 29 листопада 2005 року (а.с. 9а).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер (а.с.7).
Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення за розпискою коштів в сумі 29 000 грн, апеляційний суд вірно виходив із того, що позивачем не доведено факт укладення розписки на вказану суму, в розумінні ст. 1046 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 59, чч. 1, 4 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачкою права власності на 58/1000 частин нежилого приміщення, апеляційним судом вірно застосовані положення ч.1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Наведені в касаційній скарзі доводи висновок суду не спростовують.
Оскільки під час розгляду справи апеляційним судом не були порушені норми матеріального й процесуального права, а наведені в скарзі доводи висновків суду не спростовують, тому суд касаційної інстанції згідно ч.1 ст.337 ЦПК України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення апеляційного суду Донецької області від 1 липня 2013 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
М.К. Гримич
В.О. Савченко
О.В. Умнова