іменем україни
11 вересня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С. Гримич М.К.
Савченко В.О. Фаловської І.М.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до прокуратури м. Києва, Управління Служби безпеки України у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2013 року,
У квітні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що у листопаді 2005 року його було незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, та затримано, а майно, яке було власністю його дружини, під час розслідування заарештовано. Указане призвело до погіршення стану його здоров'я, а родина змушена була заощаджувати кошти на його правовий захист під час досудового слідства та судового розгляду справи. Під час слухання кримінальної справи у суді стан його здоров'я був майже критичним, а грошей та часу на лікування не вистачало. Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 30 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалами апеляційного суду м. Києва та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, його було виправдано. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з Державного бюджету України матеріальну шкоду у розмірі 27 177 грн. 23 коп. та моральну шкоду у розмірі 3 млн. грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_3 30 837 грн. 27 коп. у відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить змінити судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив зі ступеня моральних страждань позивача, які були спричинені діями правоохоронних органів по відношенню до нього, що полягали у незаконному притягненні його до кримінальної відповідальності, триманні під вартою та накладенні арешту на майно його родини.
Залишаючи указане рішення без змін, апеляційний суд погодився із доводами та висновками суду першої інстанції, уточнивши період перебування ОСОБА_3 під слідством і судом.
Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Вказаним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.
Судами встановлено, що у листопаді 2005 року ОСОБА_3 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Під час досудового слідства на майно його дружини було накладено арешт. Проте вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 30 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2010 року, ОСОБА_3 виправдано.
Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилався на те, що незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності призвело до погіршення стану його здоров'я, а родина змушена була заощаджувати кошти на його правовий захист. Під час слухання кримінальної справи у судах різних інстанцій стан його здоров'я був майже критичним, а грошей та часу на лікування не вистачало.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державною у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Згідно п. 1 ч.1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Частинами 2, 3 ст. 13 вищевказаного Закону встановлено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (у редакції від 25 травня 2001 року) «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
У порушення указаних норм матеріального права, роз'яснень Пленуму Верховного Суду України та ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України, апеляційний суд не дав належної правової оцінки наданим сторонами доказами, у тому числі й висновку спеціаліста - психолога, який позивач надав у суді апеляційної інстанції з обґрунтуванням неможливості його подання до суду першої інстанції, не перевірив розрахунку моральної шкоди, здійсненого районним судом, та не обгрунтував підстав відхилення доводів апеляційної скарги щодо його неправильності. Апеляційний суд не перевірив посилань позивача на те, що суд першої інстанції при визначенні розміру матеріальної шкоди неправильно застосував норму матеріального права, зокрема Закон України «Про Державний бюджет на 2005 рік», а не Закон України «Про Державний бюджет на 2012 рік», тобто не застосував розмір мінімальної заробітної плати, що діяв на час розгляду справи.
Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.
Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.
Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право за певних обставин на дослідження нових доказів та переоцінку доказів.
Разом із тим на порушення зазначених положень закону апеляційний суд, відхиляючи апеляційну скаргу, після наведення фактичних обставин справи обмежився лише узагальнюючими фразами про те, що рішення є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції щодо підстав та розміру відшкодування моральної шкоди не спростовують. Проте суд узагалі не перевірив як доводів апеляційної скарги, так і законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції; не навів ніяких мотивів ухваленого ним судового рішення та обставин, які б спростовували доводи скарги.
Крім того, в ухвалі апеляційного суду в порушення вимог п. п. 2, 3 ч. 1, ч. 2 ст. 315 ЦПК України не зазначено встановлені судом обставини щодо кожної з вимог позивача, та з яких мотивів і на підставі яких положень закону відхилені доводи апеляційної скарги.
На зазначені підстави для скасування рішення апеляційного суду посилався в касаційній скарзі і заявник.
За таких обставин ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою та в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до апеляційного суду.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2013 року скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
М.К. Гримич
В.О. Савченко
І.М. Фаловська