Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" вересня 2013 р.Справа № 922/3589/13
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Френдій Н.А.
при секретарі судового засідання
розглянувши справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп", 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Шолом-Алейхема, буд. 5, код ЄДРПОУ 36441934;
до товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛЛ-ИНВЕСТ", 61037, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 117, офіс 4-29, код ЄДРПОУ 37999963;
про стягнення 48350,49грн.
за участю представників:
позивача - Голубнича І.Ю., довіреність від 12.04.2013р.;
відповідача - не з"явився.
В розпочатому судовому засіданні роз'яснено права і обов'язки сторін, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.
За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛЛ-ИНВЕСТ" про стягнення основної суми боргу у розмірі 46590,35грн., пені у розмірі 1449,76грн., три проценти річних у розмірі 310,38грн.
Свої вимоги мотивує неналежним виконанням відповідачем зобов"язань за договором поставки №ХФЧ118 від 02.01.2013р. в частині повної та своєчасної оплати отриманого від позивача товару, в зв"язку з чим позивачем, окрім суми основного боргу, нараховано відповідачу пеню, на підставі п.7.2. вказаного договору, та річні, на підставі ст. 625 ЦК України. В якості правових підстав позову вказує на приписи ст.ст. 525, 526, 629, ч. 1 ст. 693 ЦК України, ч. 6 ст. 231, ч.б ст. 232, ст. 265 ГК кодексу України.
Суд перейшов до розгляду справи по суті.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить суд позов задовольнити, посилаючись при цьому на те, що оскільки відповідачем в порушення п.3.3. договору поставки №ХФЧ118 від 02.01.2013р. не оплачено в строки визначені договором поставлений позивачем товар за накладними №3228 від 15.05.2013р. та №3965 від 04.06.2013р., за період з 17.05.2013р. по 20.08.2013р. останнім нараховано відповідачу три проценти річних в сумі 310,38грн. (окремо за кожною накладною за якою прострочено оплату) та за період з 17.05.2013р. по 20.08.2013р. пеню в сумі 1449,76грн. (окремо за кожною накладною за якою прострочено оплату); 10.09.2013р. надав до суду підтвердження про відсутність спору (вх.№32838), в якому повідомляє суд про відсутність в провадженні господарського суду, іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, з предмету несплати відповідачем вартості товару по договору вказаному у позовній заяві, та звернувся до суду з клопотанням №557 від 09.09.2013р., в якому зазначає про невірне найменування відповідача у позовній заяві та просить суд вважати вірним найменуванням відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛЛ-ИНВЕСТ".
Відповідач документально обґрунтованого відзиву на позов суду не надав, свого повноважного представника у судове засідання не направив, хоча про час та місце розгляду даної справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, а саме відміткою на поштовому повідомленні про вручення судової ухвали про порушення провадження у справі відповідачу 03.09.2013р., проте відповідач своїм конституційним правом на захист не скористався.
За висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення, внаслідок чого справа розглядається відповідно до норм ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.
Між товариством з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛЛ ИНВЕСТ" (покупець) 02.01.2013р. укладено договір поставки №ХФЧ118, згідно умов постачальник зобов'язується у порядку і в строки, встановлені Договором, передати у власність покупця чорний металопрокат асортимент, кількість, ціна та строки поставки якого вказуються в Специфікації/ях та/або в рахунках на оплату, які є невід'ємною частиною даного Договору, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах, визначених в даному Договорі.
Пунктом 11.1. договору встановлено, що він набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2013р.
Як вбачається зі змісту вищезазначеного договору, останній по своїй правовій природі є договором поставки, і на підставі ст. 712 ЦК України до нього застосовуються загальні положення про купівлю - продаж.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
У відповідності до ст. 509 Цивільного Кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку
За змістом пункту 3.3.договору встановлено порядок розрахунків у вигляді відстрочки оплати переданого Покупцю товару на протязі 1 (одного) календарного дня з моменту переходу права власності на товар згідно п.2.5. Договору, якщо інше не обумовлене у Специфікації.
Пунктом 2.5. Договору передбачено, що право власності на поставлену партію товару і ризики загибелі та/або пошкодження товару переходять від Постачальника до Покупця з моменту передачі - прийому товару в пункті поставки і засвідчується підписанням Сторонами видаткової накладної. Дата отримання партії товару Покупцем вказується в у накладній.
Як слідує з позовної заяви, за даним договором позивач здійснював поставки товару відповідачу, а відповідач розраховувався за поставлений товар, проте станом на момент звернення позивача із позовом до суду (20.08.2013р.), виникла заборгованість за наступними поставками:
- за видатковою накладною № 3228 від 15.05.2013р. на суму 21405,20 (двадцять одна тисяча чотириста п'ять гривень 20 копійок) гривень, за довіреністю на отримання ТМЦ № 15 від 14.05.2013р. (а.с.32-33), з умовами оплати: відстрочка платежу на протязі 1 (одного) календарного дня з моменту отримання товару за видатковою накладною (п.3.3. Договору) оплачена: у сумі 5000,00 (п'ять тисяч гривень 00 копійок) гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 184 від 14.05.2013р., на суму 3000,00 (три тисячі гривень 00 копійок) гривень, та платіжним дорученням № 194 від 30.05.2013р., на суму 2000,00 (дві тисячі гривень 00 копійок) гривень (а.с.34-35) - заборгованість в сумі 16 405,20 (шістнадцять тисяч чотириста п'ять гривень 20 копійок) гривень;
- за видатковою накладною № 3965 від 04.06.2013р. на суму 30 185,15 (тридцять тисяч сто вісімдесят п'ять гривень 15 копійок) гривень та довіреністю на отримання ТМЦ №19 від 03.06.2013р. (а.с. 38-39), з умовами оплати: відстрочка платежу на протязі 3 (трьох) банківських днів, згідно з п.5 Специфікації№1 від 31.05.2013р. (а.с.36) - заборгованість: у сумі 30 185,15 (тридцять тисяч сто вісімдесят п'ять гривень 15 копійок) гривень.
З матеріалів справи вбачається, що вартість товару, отриманого відповідачем за накладними, наданими до матеріалів справи, в порушення умов договору, не оплачена в сумі 46590,35грн., доказів оплати отриманого від позивача товару відповідачем до суду також не надано.
Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повне задоволення відповідного позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
При цьому, суд бере до уваги, що в п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі - в сумі 46590,35грн.
Окрім вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1449,76грн. пені та 310,38грн. трьох процентів річних.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з нього трьох процентів річних, за період з 17.05.2013р. по 20.08.2013р., в сумі 310,38грн. (розрахунок, а.с. 12), заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 7.2. договору, яким встановлено, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення, позивачем нараховано пеню за період з 17.05.2013р. по 20.08.2013р. у розмірі облікової ставки НБУ на загальну суму 1449,76 грн.
Норма ст. 546 Цивільного кодексу України встановлює, що виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).
Правові основи господарської діяльності суб'єктів господарювання регулюються Господарським кодексом України, ст. 230 якого встановлено, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені).
За приписами статей 1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якими передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, положеннями ст. 343 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" не встановлено обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачено лише обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.
Беручи до уваги, що позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій, передбачених п.7.2 договору, не перевищують подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за їх який нараховано - з 17.05.2013р. по 20.08.2013р. (окремо за кожною накладною), суд, перевіривши правильність нарахування штрафних санкцій за розрахунком позивача (а.с.12), визнав позовні вимоги в цій частині обґрунтованими, доведеними і такими, що підлягають задоволенню в сумі 1449,76грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати з цієї справи, які складаються з 1720,50грн. судового збору, покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛЛ-ИНВЕСТ" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, буд.117, оф.4-29, код ЄДРПОУ 37999963, п/р 26008000198407 в ПУАТ банк "Фідобанк", МФО 300175) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Шолом - Алейхема, буд.5, код ЄДРПОУ 36441934, п/р 2600630532001, в ПАТ БАНК "КРЕДИТ-ДНІПРО", М.Дніпропетровськ, МФО 305749) основну суму боргу у розмірі 46590,35 (сорок шість тисяч п'ятсот дев'яносто гривень 35 копійок) гривень, пеню у розмірі 1449,76 (одна тисяча чотириста сорок дев'ять гривень 76 копійок) гривень, три проценти річних у розмірі 310,38 (триста десять гривень 38 копійок) гривень та 1720,50грн. витрат зі сплати судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.
Повне рішення складено 12.09.2013 р.
Суддя Френдій Н.А.