Ухвала
іменем україни
11 вересня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого: Ткачука О.С.,
суддів: Гримич М.К., Савченко В.О., Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення недоплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, заподіяної при виконанні трудових обов'язків, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2013 року,
У липні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПАТ «ЦГЗК») про стягнення недоплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, заподіяної при виконанні трудових обов'язків.
Зазначав, що працює оглядачем-ремонтником вагонів дільниці рухомого складу Глеєватського кар'єру цеху технологічного залізничного транспорту управління залізничного транспорту ПАТ «ЦГКЗ».
Наказом №84 від 29 січня 2010 року «Про підвищення окладів працівників» усім працівникам товариства було підвищено заробітну плату, проте йому не було збільшено індивідуальний оклад через ненадання ним на це згоди та не укладення договору на оплату праці. Такими неправомірними діями відповідача, йому була заподіяна моральна шкода.
Посилаючись на викладене та уточнивши позовні вимоги під час розгляду справи, ОСОБА_1 просив визнати незаконними акти від 23 лютого 2010 року, 26 лютого 2010 року, 01 березня 2010 року та стягнути з відповідача 5 325 грн. заробітної плати, яка не була нарахована за період з 29 січня 2010 року до 29 квітня 2011 року та 20 000 грн.. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, не передаючи справи на новий розгляд.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Статтею 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Закону України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до вимог ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.
Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.
За правилами ст. 22 Закону України «Про оплату праці» суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Судом установлено, що ОСОБА_1 працює оглядачем-ремонтником вагонів дільниці рухомого складу Глеєватського кар'єру цеху технологічного залізничного транспорту управління залізничного транспорту ПАТ «ЦГКЗ».
Згідно наказу по підприємству ПАТ «ЦГЗК» №84 від 29 січня 2010 року «Про підвищення окладів працівників» встановлено підвищення посадових окладів для працівників ПАТ «ЦГЗК» з 01 лютого 2010 року. Дане підвищення відбувалося за результатами проведеної оцінки за наказом №13999 від 12 листопада 2009 року.
Розпорядженням №13 від 01 лютого 2010 року відповідач повідомив позивача про зміну істотних умов праці, згідно яких його посадовий оклад збільшувався з 1 445 грн. до 1 800 грн., однак останній відмовився від ознайомлення з даним розпорядженням про що були складені відповідні акти від 23 лютого 2010 року, 26 лютого 2010 року та від 01 березня 2010 року.
Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно виходив з недоведеності позовних вимог, при цьому зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом оскарження актів про його відмову ознайомитися з розпорядженнями відповідача, чинним законодавством не передбачений.
Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи судами допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпро-петровської області від 11 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2013 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий : О.С. Ткачук
Судді: М.К. Гримич
В.О.Савченко
О.В. Умнова
І.М. Фаловська