ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
29 серпня 2013 року 10:38 № 826/8473/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Аблова Є.В.;
при секретарі судового засідання Мальчик І.Ю.,
за участю сторін:
представника позивача - Самойленко С.С.,
представника відповідача - Жуковської Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом громадської організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "Трудова Співдружність" до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання дій неправомірними та розпорядження,-
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому просить визнати дії Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації в частині залишення без оприлюднення Розпорядження від 19.03.2013 року №143 «Про організацію демонтажу встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд на території Деснянського району міста Києва» в установлений законом строк - незаконними, визнати дії Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації в частині прийняття Розпорядження від 19.03.2013 року №143 «Про організацію демонтажу встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд на території Деснянського району міста Києва» без дотримання процедури передбаченої «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» - незаконними, визнати дії Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації в частині застосування не оприлюдненого Розпорядження від 19.03.2013 року №143 «Про організацію демонтажу встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд на території Деснянського району міста Києва» до ФОП ОСОБА_3 - незаконними, визнати Розпорядження від 19.03.2013 року №143 «Про організацію демонтажу встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд на території Деснянського району міста Києва» нечинним з моменту його прийняття, заборонити Деснянській районній в м. Києві державній адміністрації застосувати регуляторні акти, що прийняті нею з порушенням процедури їх прийняття встановленої законом.
Мотивуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає про незаконність дій відповідача, що полягають в не оприлюдненні, незаконному застосуванні оскаржуваного розпорядження, яке є регуляторним актом, а відтак наявність підстав для визнання його незаконним та нечинним.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача проти позову заперечує з підстав того, що обставини справи та норми законодавства свідчать про прийняття розпорядження в межах наданих повноважень, на виконання покладених завдань та у відповідності до вимог законодавства.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд дійшов висновків про наступне.
Відповідно до законів України «Про місцеві державні адміністрації», «Про благоустрій населених пунктів», Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року №1051/1051 «Про правила благоустрою міста Києва» (зі змінами та доповненнями), рішень Київської міської ради від 08 лютого 2013 року №3/9060 «Про бюджет міста Києва на 2013 рік» та від 11 лютого 2013 року №6/9063 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради» та з метою забезпечення благоустрою території Деснянського району міста Києва Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією 17.03.2013 року було прийнято розпорядження №143 «Про організацію демонтажу самовільно встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд на території Деснянського району м. Києва».
До позивача звернулась член спілки ФОП ОСОБА_3 з проханням надати юридичну оцінку Листа-повідомлення від 17.05.2013 року №28/75-Л, згідно якого демонтаж об'єкта здійснення підприємницької діяльності по АДРЕСА_1 здійснюється силами Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації відповідно до Розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.03.2013 року №143 «Про організацію демонтажу встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд на території Деснянського району міста Києва».
Позивач зазначає, що оскаржуване розпорядження на момент ознайомлення із зверненням ФОП ОСОБА_3 не було розміщене на офіційному сайті відповідача, що є порушенням ч. 1 ст. 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено, що регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
Оскаржуване розпорядження не підпадає під визначення регуляторного акта у зв'язку з тим, що воно не змінює і не скасовує будь-яких норм конкретних законодавчих актів чи правових актів в цілому, не є неправомірним обмеженням конкуренції, а лише у відповідності до наданих законом прав та повноважень за своїм змістом регулює організаційні питання, відсутні обмеження щодо здійснення господарської діяльності.
Відповідно до п. 1,2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року №02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Аналогічні положення викладені в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.06.2010 р. N 781/11/13-10, де визначено, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.
Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.
З'ясування цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване розпорядження прийняте на виконання обов'язкового для Відповідача рішення Київської міської ради від 25 грудня 2012 року № 680/8964 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051 «Про Правила благоустрою міста Києва», а саме пункту 1.9: « 1.9. Підпункт 13.3.1 пункту 13.3 Розділу XIII викласти в такій редакції: "13.3.1. Демонтаж, перевезення, зберігання самовільно встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд, власники яких ухиляються від демонтажу або власники яких невідомі, здійснюються Головним управлінням контролю за благоустроєм та районними в місті Києві державними адміністраціями за кошти міського бюджету з наступним відшкодуванням усіх витрат власником тимчасової споруди, винним у порушенні благоустрою".»
Згідно статті 3 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", дія закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов'язаної з прийняттям актів, якими доводяться до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань рішення органів, які є вищестоящими по відношенню до органів, які приймають ці акти.
Таким чином, у разі необхідності прийняття райдержадміністрацією розпорядження на виконання рішення Київської міської ради, таке розпорядження не вважається регуляторним актом.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.
Згідно з положеннями пункту 21 Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06.03.08 № 2, судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.
Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не повинен проводити перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).
Виходячи з вищенаведеного, враховуючи, що до суду позивач не надав жодних доказів порушення його прав та обов'язків в аспекті прийняття та застосування оскаржуваного розпорядження, порушень в діях відповідача не встановлено, атому суд приходить до висновку, що оскаржуване розпорядження було розроблене та прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено суду правомірність вчинених дій та прийнятого розпорядження.
За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
В задоволенні позовних вимог громадської організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "Трудова Співдружність" - відмовити в повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя Є.В. Аблов