Справа №1625/4410/12
Провадження №2/545/95/13
"09" вересня 2013 р. Полтавський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді Шелудякова Л.В.,
при секретарі Лабовкіній Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного товариства «Банк «Демарк» про визнання недійсним кредитного договору,-
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ПАТ «Банк «Демарк» про визнання недійсним кредитного договору. Посилались на те, що вони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 04.11.2000 року. Без відома ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ПАТ «Банк «Демарк» 26.07.2007 року був укладений кредитний договір №47-059, відповідно до якого позичальник отримав кредитні кошти. Умови договору позивальник не виконав, а тому рішенням суду з нього стягнута заборгованість за кредитним договором. Про існування договору дружина позичальника дізналась після надходження документів з приводу виконання судового рішення. Вказаний договір вважають виходить за межі дрібного побутового, його умови є несправедливими, оскільки передбачає відповідальність лише позичальника і захищає інтереси банка, а тому просили кредитний договір №457-059 від 26.07.2007 року визнати недійсним.
В судове засідання позивачі не з'явилися, надавши заяви про розгляд позову за їхньої відсутності, позовні вимоги підтримують, просять позов задовольнити.
Представник позивачів ОСОБА_3 направив до суду заяву про розгляд справи без його участі, позов просив задовольнити, не заперечив проти заочного розгляду справи.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, хоча належним чином був повідомленим про день і час слухання справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення повістки (а.с.96). За таких обставин проводиться заочний розгляд справи відповідно до вимог ст.224 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до наступного.
10 жовтня 2012 року на адресу ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 від ВДВС Полтавського РУЮ надійшла три постанови від 20.09.2012 року ВП №34379624, а саме: про відкриття виконавчого провадження у зв'язку зі стягненням на користь держави судового збору у розмірі 214,60 грн.; про арешт майна боржника; про відкриття виконавчого провадження у зв'язку зі стягненням на користь відповідача суми у розмірі 20115, 99 грн.
Всі зазначені суми стягувалися з ОСОБА_2 на виконання заочного рішення Полтавського районного суду від 08.06.2012 року по справі №1625/2100/12 за позовом ПАТ «Банк «Демарк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заочне рішення ОСОБА_2 не оскаржував, оскільки про його існування дізнався лише після надіслання на адресу позивачів постанови про відкриття виконавчого провадження.
ОСОБА_1 дізналась про наявність кредитного договору № 47-059 від 26 липня 2007 року лише після отримання від ВДВС вищезазначених постанов.
Згідно свідоцтва про одруження від 04 листопада 2000 року, виданого Заворсклянською сільською радою Полтавського району і області позивачі є подружжям.
У відповідності до вимог статті частини другої 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Оскільки кредитний договір виходить за межі дрібного побутового, а ОСОБА_2 уклав його без письмової згоди дружини ОСОБА_1, використав отримані по кредитному договору грошові кошти не на потреби сім'ї, договір за позовом іншого подружжя може бути визнаним недійсним у судовому порядку.
Згідно ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Отже подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного з принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст.3 ЦК України - принципу справедливості.
Умови спірного кредитного договору є несправедливими, оскільки містять істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, як споживача кредитних послуг, а відтак - на шкоду членів його сім'ї, зокрема на мою позивачки.
Встановлено, що несправедливими є зокрема, умови кредитного договору в частині сплати ОСОБА_2 на користь банку не тільки заборгованості по кредиту та відсотках, а і чотирьох видів штрафних санкцій, - пені за несвоєчасне погашення кредиту, пені за несвоєчасну сплату відсотків, штрафу за порушення сплати відсотків, щомісячної комісії. Відповідач, як суб'єкт підприємницької діяльності, що надає фінансові послуги, не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. В даному випадку умови договору є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Крім цього договір, текст якого був складений відповідачем, передбачає відповідальність лише позивача і захищає інтереси лише банка, що є суттєвим порушенням закону та суперечить ч.3 ст.13 ЦК України. Так, згідно п. 3.7.1. договору кошти отримані від позичальника для погашення заборгованості по кредиту, насамперед направляються для відшкодування в першу чергу штрафу, відсотків та комісій, а тільки потім на погашення (повернення) тіла кредиту. Таким чином такою черговістю направлення коштів для погашення заборгованості банк ставить позичальника в положення, що значно унеможливлює погашення кредиту.
За таких міркувань умови оспорюваного договору є несправедливими.
Згідно до ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту відповідач був зобов'язаний повідомити позивача у справі - у письмовій формі, але не повідомив, зокрема про мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 в дійсності мав намір виконувати договір, проте вищезазначені несправедливі умови договору позбавили його можливості виконати договір. Про виконання кредитного договору свідчать, зокрема, надані суду квитанції про сплату заборгованості по кредитному договору від 09.12.2011 року, 10.01, 07.03, 06.04, 07.05, 07.08.2012 року на суми 1000, 1000, 800, 800, 2000 та 1000 грн. Таким чином, із отриманих у Банку 10000 грн. співпозивач сплатив 6600 грн., проте посилаючись на несправедливі умови договору банк стягує 20115, 99 грн.
У відповідності до рішення № 15-рп/2011 Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року за № 1-26/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) на даний спір поширюється дія Закон України «Про захист прав споживачів», а відтак згідно ч.7 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року, ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно п.3.2 вищезазначеного рішення Конституційного Суду України, держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.
Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення Закону, які є предметом офіційного тлумачення у справі, спрямовані на захист прав споживачів кредитних послуг та збалансування цих прав з іншими суспільними цінностями, що захищаються публічною владою. Тому в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України слід розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Нормами ст.ст.10 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з п.27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів».
Відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі викладено, керуючись ст.10, 11, 14, 60, 88, 131, 209, 212, 213-215, 218, 224, 226 ЦПК України, п. 2. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», рішенням № 15-рп/2011 Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року за № 1-26/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18,
частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) на даний спір поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів»,-
Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Демарк» про визнання недійсним кредитного договору задовольнити.
Визнати недійсним кредитний договір № 47-059 від 26 липня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним банком «Демарк».
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області через Полтавський районний суд в десятиденний строк з дня його проголошення, а у разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Суддя Полтавського районного суду Л.В.Шелудяков