05 вересня 2013 року м. Київ В/800/3596/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
судді-доповідача Олендера І.Я.,
суддів: Ліпського В.Д.,
Ємельянової В.І.,
Іваненко Я.Л.,
Кочана В.М,
перевіривши заяву Міністерства внутрішніх справ України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2012 року (К/9991/23149/12) по справі за позовом ОСОБА_5 до Міністерства внутрішніх справ України, Центру безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем при Міністерстві внутрішніх справ України про стягнення заборгованості по невиплаченій заробітній платі,
До Вищого адміністративного суду України надійшла заява Міністерства внутрішніх справ України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2012 року у названій справі.
Відповідно до статті 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 07.07.2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів»), заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який, відповідно до статей 239-2 та 240 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіряє відповідність заяви вимогам цього Кодексу та вирішує питання про допуск справи до провадження.
Перевіривши доводи заяви та додані до неї матеріали, колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, для допуску справи до провадження Верховного Суду України.
Частиною першою статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Встановлений статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України перелік підстав для подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Відповідно до норми, яка міститься в пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про перегляд з указаних мотивів може бути подана за наявності таких складових: неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права; ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Центру безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем при Міністерстві внутрішніх справ України про стягнення заборгованості по невиплаченій заробітній платі.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 жовтня 2010 року позов ОСОБА_5 було задоволено: стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 193 482,62 грн., матеріальну допомогу в розмірі 16 005,96 грн. та компенсацію за порушення термінів виплати зарплати в розмірі 98 912,95 грн., стягнуто в дохід держави з Міністерства внутрішніх справ України 1700 грн. державного мита та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 01 серпня 2011 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2012 року касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишено без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 18.10.2010 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 01.08.2011 року залишено без змін.
В обґрунтування вимог заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2012 року Міністерство внутрішніх справ України посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, а саме Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про міліцію» і Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
На підтвердження своїх вимог Міністерство внутрішніх справ України додає копії постанови Вищого адміністративного суду України від 05 червня 2013 року та ухвали цього ж суду від 21 березня 2013 року в яких, на його думку, згадані норми матеріального права застосовано інакше, ніж у даній справі.
Предметом правового регулювання в цих справах є відносини проходження служби в органах внутрішніх справ України, які виникли на підставі зобов'язання відповідача - відповідного органу внутрішніх справ України виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за нормами Кодексу Законів про працю України.
Однак, як вбачається зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2012 року, про перегляд якої ставиться питання, та судових рішень, на які заявник посилається, як на підставу перегляду справи, обставини справи, що розглядається, відмінні від тих, на які посилається заявник на обґрунтування наявності підстав для перегляду справи.
Так, предметом правового регулювання в справі за позовом ОСОБА_5, є відносини проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ України, які виникли на підставі зобов'язання відповідача - Міністерства внутрішніх справ України виплатити позивачу заробіток за час перебування такого в розпорядженні Міністерства внутрішніх справ України. В даному ж випадку позивач не був звільнений з органів внутрішніх справ, а внаслідок реорганізації структурного підрозділу, в якому проходив службу позивач, був виведений в розпорядження Міністерства внутрішніх справ України і за цей період йому всупереч вимог Закону України «Про міліцію» і Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Методичних рекомендацій про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, не виплачувалось грошове забезпечення.
Вказане вище не дає можливості дійти висновку щодо неоднаковості застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.
Таким чином, перевіривши матеріали заяви Міністерства внутрішніх справ України, вивчивши ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2012 року, щодо якої подана заява, судові рішення Вищого адміністративного суду України, на які посилається заявник, колегія суддів встановила, що відсутні докази неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Зважаючи на викладене, підстави для допуску справи до провадження для перегляду судового рішення Верховним Судом України у даній адміністративній справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 236 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Відмовити у допуску до провадження Верховного Суду України адміністративної справи за позовом ОСОБА_5 до Міністерства внутрішніх справ України, Центру безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем при Міністерстві внутрішніх справ України, про стягнення заборгованості по невиплаченій заробітній платі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Олендер І.Я.
Судді Ліпський В.Д.
Ємельянова В.І.
Іваненко Я.Л.
Кочана В.М.