04 вересня 2013 р.Справа № 2а-5834/11/2170
Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Морська Г.М.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді -Кравець О.О.
судді -Домусчі С.Д.
судді -Шеметенко Л.П.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 28.03.2012 р. по справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Каланчацький маслозавод" до Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,
ПАТ "Каланчацький маслозавод" звернулось до суду з позовом до Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції та просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача від 18.07.2011р. № 0000013500.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 28.03.2012 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з постановою представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України.
Відповідно до п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та /або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню за наступних обставин:
Судом 1-ої інстанції було встановлено, що з 30.05.2011 року по 25.06.2011 року на підставі направлень від 30.05.2011 року №13/231 ,№14/231 , №15/231 ,виданих Чаплинською міжрайонною податковою інспекцією та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, наказу Чаплинської МДПІ від 20.05.2011 року №149 проведена планова виїзна перевірка Публічного акціонерного товариства «Каланчацький маслозавод» (ПАТ «Каланчацький маслозавод»), з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.04.2011 року відповідно до затвердженого плану перевірки, наведеного у додатку Хе 1 до акта.
Направлення та копія наказу Чаплинської МДПІ вручені 20.05.2011 року під розписку вручено головному бухгалтеру ПАТ «Каланчацький маслозавод» Холодир Людмилі Пилипівні.
При проведені перевірки було встановлено, що позивач у 2007-2009 роках позивач отримав прибуток від ведення господарської діяльності у сумі 1165941,6 грн. , але у порушення приписів ч.2 ст.30 Закону №514 дивіденди учасникам товариства не нарахував, авансовий внесок податку на прибуток у сумі 87446 грн., при нарахуванні (виплаті) цих дивідендів в бюджет не сплатив, чим порушив вимоги п.7.8 ст.7 Закону№334. На думку відповідача, у позивача при отримані чистого прибутку у відповідності з ч.2 ст.30 Закону №514 відсутня альтернатива нараховувати чи не нараховувати дивіденди особам учасникам пропорційно частці кожного засновника, нарахування дивідендів є обов'язком позивача як акціонерного товариства.
На підставі висновків акту планової виїзної перевірки позивача від 05.07.2011р. № 07/2310/00447652 було прийняте податкове повідомлення - рішення від 18.07.2011р. № 0000013500, яким позивачеві збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток на 109308,00 грн., у тому числі за основним платежем на 87446,00 грн. та за штрафними санкціями на 2186,002 грн.
Судом 1-ої інстанції було встановлено, що за даними бухгалтерського обліку позивача станом на 01.01.2010 року на бухгалтерському рахунку №441 "Нерозподілений прибуток" обліковувався залишок у сумі 1604070,79 грн. у тому числі прибуток за 2007-2008 роки 857293,99 грн. та за 2009 рік - 308647,62 грн. Згідно з протоколами щорічних загальних зборів позивача від 14.11.2008р. № 14, від 13.11.2009р. № 15, від 05.11.2010р. №16 були прийняті рішення дивіденди не нараховувати та не виплачувати, а прибуток направити на розвиток виробництва.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 року № 3480-ІУ, акція є іменним цінним папером, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств і законодавством про інститути спільного інвестування. Тобто акція, як документ, засвідчує участь в товаристві.
Відповідно до п. 1.9 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дивідендом є платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.
Згідно ст.30 Закону України, від 17.09.2008, № 514-VI "Про акціонерні товариства" ( в ред. на момент прийняття повідомлення-рішення ) Дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.
Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку.
Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.
Виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку відповідно до статуту акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців після закінчення звітного року.
У разі відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу товариства або спеціального фонду для виплати дивідендів за привілейованими акціями.
Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства.
Розмір дивідендів за привілейованими акціями всіх класів визначається у статуті акціонерного товариства.
Для кожної виплати дивідендів наглядова рада акціонерного товариства встановлює дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок та строк їх виплати. Дата складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за простими акціями, не може передувати даті прийняття рішення загальними зборами про виплату дивідендів. Перелік осіб, які мають право на отримання дивідендів за привілейованими акціями, має бути складений протягом одного місяця після закінчення звітного року.
Перелік осіб, які мають право на отримання дивідендів, складається в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України.
Товариство в порядку, встановленому статутом, повідомляє осіб, які мають право на отримання дивідендів, про дату, розмір, порядок та строк їх виплати. Протягом 10 днів з дня прийняття рішення про виплату дивідендів за простими акціями публічне акціонерне товариство повідомляє про дату, розмір, порядок та строк виплати дивідендів за простими акціями фондову біржу (біржі), у біржовому реєстрі якої (яких) перебуває таке товариство.
У разі відчуження акціонером належних йому акцій після дати складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, але раніше дати виплати дивідендів, право на отримання дивідендів залишається в особи, зазначеної у такому переліку.
У разі реєстрації акцій на ім'я номінального утримувача товариство в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України, самостійно виплачує дивіденди власникам акцій або перераховує їх номінальному утримувачу, який забезпечує їх виплату власникам акцій, на підставі договору з відповідним номінальним утримувачем.
Згідно ст.31 Закону № 514-VI Акціонерне товариство не має права приймати рішення про виплату дивідендів та здійснювати виплату дивідендів за простими акціями у разі, якщо: 1) звіт про результати розміщення акцій не зареєстровано у встановленому законодавством порядку; 2) власний капітал товариства менший, ніж сума його статутного капіталу, резервного капіталу та розміру перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їх номінальною вартістю.
Акціонерне товариство не має права здійснювати виплату дивідендів за простими акціями у разі, якщо: 1) товариство має зобов'язання про викуп акцій відповідно до статті 68 цього Закону; 2) поточні дивіденди за привілейованими акціями не виплачено повністю.
Акціонерне товариство не має права приймати рішення про виплату дивідендів та здійснювати виплату дивідендів за привілейованими акціями у разі, якщо: 1) звіт про результати розміщення акцій не зареєстровано у встановленому законодавством порядку.
Товариство не має права здійснювати виплату дивідендів за привілейованими акціями певного класу до виплати поточних дивідендів за привілейованими акціями, власники яких мають перевагу щодо черговості отримання дивідендів.
Статтею 33 Закону України № 514-VI передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених цим та іншими законами, затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом.
Згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про акціонерні товариства» до приведення у відповідність із цим Законом закони України, інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечать цьому Закону.
Відповідно до пп. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7 Закону України № 334/94-ВР у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному фонді підприємства-емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні.
Підпунктом 7.8.2. п. 7.8 ст.7 цього Закону встановлено, що крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів . У разі виплати дивідендів у формі, відмінній від грошової (крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту), базою для нарахування авансового внеску згідно з абзацом першим цього підпункту є вартість такої виплати, розрахована за звичайними цінами.
Апеляційний суд вважає ,що на момент проведення перевірки, нарахування та виплата дивідендів були повинні проводиться за рішенням загальних зборів один раз на рік за підсумками календарного року, а нарахуванню та внесенню до бюджету авансового внеску з податку на прибуток, нарахованого на суму дивідендів, призначених для виплати акціонерам товариства, повинно передувати рішення загальних зборів акціонерного товариства про виплату дивідендів своїм акціонерам .
Законом України «Про державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 № 215 VI, були внесені зміни до ст. 15., п. «д» ч. 5 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» та ч. 2 ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства», Закону України «Про деякі питання організації бюджетного процесу 2010 році».
Згідно ч. 2 ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства» зі змінами, внесений Законом України № 2154-VI, виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітно року. Виплата дивідендів здійснюється господарським товариством з чистого прибутку звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків .
Отже, з аналізу зазначених норм вбачається, що Законом України «Про державні бюджет України на 2010 рік» змінено порядок виплати дивідендів, зокрема виключено норму Закону України «Про акціонерні товариства», яка надавала право акціонерним товариства виплачувати дивіденди лише за рішенням загальних зборів.
Рішенням Конституційного Суду № 22-рп/2010 від 30.11.2010 року по справі №1-47/201 положення ст. 24, пунктів 7-13 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік»( яким було внесено зміни до ст. 15., п. «д» ч. 5 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» та ч. 2 ст. 30 Закону України «П| акціонерні товариства») визнано такими, що не відповідають Констатуй України (неконституційними),із врахуванням того, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів, і стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.
Згідно ст.152 Конституції України Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Ст.58 Конституції України встановлено,що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно Рішення Конституційниного Суду від 09.02.1999, № 1-рп/99 "У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)"Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб, але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб,проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції ,що перевірка позивача контролюючим органом проводилась у 2011 році після набуття законної сили Рішенням Конституційного Суду від 30 листопада 2010 року по справі №1-47/2010 та відповідач, як суб'єкт владних повноважень, та не мав правових підстав визначати позивачу суму податкового зобов'язання та штрафних санкцій за порушення позивачем законодавчих норм, визнаних неконституційними, та за відсутністю будь-яких нормативно-правовових актів про надання зворотної дії в часі положенням ст. 24, пунктів 7-13 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» , а податкове повідомлення-рішення відповідача в частині визначення цих порушень є необгрунтованим, протиправним на момент його прийняття та таким, що підлягає скасуванню, так як його прийняття та виконання може спричинити матеріальну шкоду, завдану юридичної особі актом, що визнаний неконституційними, яка , в свою чергу, повинна буде відшкодовуватися державою у встановленому законом порядку.
Згідно п/п.4.1.4.п.4.1. ст.4 ПК Податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу
Крім того, відповідно до п.56.21 ст.56ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, постановлене рішення суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми законів України та відповідає чинному законодавству.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем фактичних обставин і норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Виходячи з цього, апеляційний суд доходить до висновку, що не має підстав в межах доводів апеляційної скарги для скасування чи зміни постанови суду 1-ої інстанції .
Керуючись ч.1 ст. 195, ст.197, п.1 ч.1. ст.198,199, 200, п.1 ч.1 ст. 205,ст. 206,210, 211, 212 , ч. 5 ст. 254 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 28.03.2012 р. - без змін.
Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі , та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України шляхом подання касаційної скарги протягом 20-ти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя пис/
Судді: