Провадження № 2/522/4201/13
Справа № 2/1522/12265/11
03 вересня 2013 р. м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Домусчі Л.В.,
при секретарі - Герасименко Ю.С.,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, витребування нерухомого майна, виселення, зобов'язання не чинити перешкоди у володінні майном, встановлення порядку виконання рішення суду, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини,
У листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про витребування майна із незаконного володіння та визнання права власності у порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1. 12 квітня 2012 року позивач уточнив позовні вимоги і просив визнати право власності в порядку спадкування за законом на зазначену квартиру, витребувати нерухоме майно у відповідачів, виселення, зняття з реєстрації та зобов'язання не чинити перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні майном, встановлення порядку виконання рішення суду.
05.02.2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини, яким просить встановити факт, що ОСОБА_3 фактично вступив в управління та володіння спадщиною після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 05.02.2013 року зустрічний позов було прийнято та об'єднано в одно провадження з первинним позовом.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7, що діє на підставі довіреності від 13.08.2013 року, підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити і визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 після смерті спадкодавця ОСОБА_8, витребувати з незаконного володіння у відповідачів спірну квартиру, виселити відповідачів, зняти з реєстрації та зобов'язати не перешкоджати у користуванні спірною квартирою та встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого після набрання рішенням законної сили, це рішення є підставою для зняття з реєстрації відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в спірній квартирі. Також просив застосувати позовну давність до зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 та відмовити у задоволенні зустрічного позову.
ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, у судове засідання не з'явились, про час і місце судового засідання були повідомлені у встановленому порядку, поважних причин неявки суду не представили. Заяв про розгляд справи за їх відсутністю суду не надано.
Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_10, що діє на підставі довіреності від 05.04.2012 року (а.с. 71), у судовому засіданні заперечував проти задоволення первісного позову, просив відмовити.
У судовому засіданні представник ОСОБА_3 - ОСОБА_10, що діє згідно довіреності від 05.04.2012 року (а.с.143), просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольнити зустрічний позов та встановити факт, що ОСОБА_3 фактично вступив в управління та володіння спадщиною після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Суд, у зв'язку з неявкою ОСОБА_2, ОСОБА_4 та неповідомленням про причини такої неявки в судове засідання, ухвалив слухати справи у їх відсутності згідно ст.169 ЦПК України.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали, оглянувши в судовому засіданні цивільну справу № 2-8435/10, дійшов висновку, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а у задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло № 5, видане 26.03.1993 року АО «Укрпрофздравница», квартира АДРЕСА_1, належала ОСОБА_11 та ОСОБА_6 на праві приватної спільної сумісної власності в рівних частках. (а.с. 8)
18.12.1995 року ОСОБА_11 склав заповіт на належну йому частину вищевказаної квартири на свою доньку ОСОБА_8 (а.с. 9).
ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с.7)
ОСОБА_8 (донька ОСОБА_11 та ОСОБА_6) померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, згідно свідоцтва про смерть видане першим Приморським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції від 13.08.2009 року актовий запис № 4145. (а.с. 15).
Син ОСОБА_8 - ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року (а.с. 14).
20.08.2009 року ОСОБА_1, який є онуком померлої ОСОБА_8 звернувся до Шостої Одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 ( а.с.96), тобто у встановлений законом строк.
На підставі вказаної заяви ОСОБА_1 була заведена спадкова справа № 606/09 (а.с.95), щодо майна померлої ОСОБА_8
Як вбачається з матеріалів спадкової справи, згідно відповіді КП «ОМБТІ та РОН» станом на 25.01.2010 року квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_11 ( ? частина) та ОСОБА_6 (1/2 частина) на підставі свідоцтва про право власності на житло, яке видане Управлінням АО «Укрпрофздравниця» 26.03.1993 року № 5. (а.с. 117).
Згідно довідки від 19.08.2009 року дільниці № 10 КП «ЖКС «Фонтанський» (а.с. 112) ОСОБА_6 проживала і була прописана за адресою АДРЕСА_1.
Позивач є сином ОСОБА_12 та онуком ОСОБА_8, що підтверджується актовим записом про народження та свідоцтвом про народження 9а.с. 110-111).
Також судом встановлено, що рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 30.04.2010 року по цивільній справі № 2-8435/10 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнано право власності у порядку спадкування за законом по ? частині кожному квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та ОСОБА_3(рідні сестра та брат ОСОБА_8)
12.11.2010 року згідно договору купівлі-продажу ОСОБА_2 продала ? частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 (а.с.124).
Згідно договору дарування від 16.11.2010 року ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_5 прийняла в дарунок ? частину квартири АДРЕСА_1. (а.с. 125).
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 27.03.2012 року скасовано рішення Приморського районного суду м.Одеси від 30.04.2010 року та в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку спадкування за законом відмовлено. Також цим рішення було встановлено, що ОСОБА_2 не прийняла спадщину у встановленому законом порядку. Оскільки в матеріалах справи відсутні відомості, що позивач і відповідач проживали зі спадкодавцем на час відкриття спадщини і звертались до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.
Згідно статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Відповідно статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців,який починається з часу відкриття спадщини, згідно ст.1270 ЦК України.
Також судом встановлено, що на час розгляду справи, сторонами ще не отримано свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до ч.1,3 ст.1272 ЦК України,якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
У відповідності до ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець,який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. В іншому випадку, у відповідності до ст.ст. 1269,1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час її відкриття не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто протягом шести місяців подати до нотаріальної контри заяву про прийняття спадщини.
Таким чином, факт прийняття спадщини пов'язано з поданням до нотаріальної контори заяви про її прийняття. Шестимісячний строк для подання такої заяви встановлено ст. 1270 ЦК, а порядок оформлення права на спадщину - главою 89 цього Кодексу.
При цьому слід враховувати, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій із прийняття спадщини.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 не звертався до нотаріальної контори у встановлений законом строк із заявою та що йому було відмовлено.
При цьому, згідно рішення Приморського районного суду м.Одеси від 17.10.2012 року по цивільній справі № 1522/12838/12 за позовом ОСОБА_3 до Шостої Одеської державної нотаріальної контори, ОСОБА_3 судом було визначено додатковий строк протягом трьох місяців для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті його матері ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Однак рішенням апеляційного суду Одеської області від 19.12.2012 року рішення Приморського районного суду м.Одеси від 17.10.2012 року скасовано та в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. (а.с.7-10 т.2).
Згідно довідки від 21.01.2010 року ОСОБА_8 постійно було зареєстрована та проживала у квартирі АДРЕСА_1 з 22.12.1999 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 р. (а.с. 16), що також підтверджується рішенням апеляційного суд Одеської області та підтверджено матеріалами справи. (а.с. 86-89).
Тобто, вона проживала зі своїми батьками в квартири АДРЕСА_1 і залишилась проживати в ній і після їх смерті.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судових рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ,у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно ч.1 ст.549 ЦК УРСР 1963 року, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
Тобто, ОСОБА_8 після смерті своїх батьків фактично прийняла спадщину.
Тому суд приходить до висновку, що згідно ч.1 ст.1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини, тобто ОСОБА_1 єдиний спадкоємець першої черги після смерті ОСОБА_8
Відповідно до ст.1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не прийняли спадщину у встановленому законом порядку, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості, що вони проживали зі спадкодавцем на час відкриття спадщини і звертались до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Судом не приймається до уваги, наданий до суду, акт ділянки № 10 КП «ЖКС «Фонтанський» від 05.11.2012 року відповідно до якого ОСОБА_3 з 2003 року по 2010 рік мешкав за адресою АДРЕСА_1 з матір'ю ОСОБА_6, яка була основним наймачем, та після її смерті ОСОБА_3 прийняв спадщину та вів господарство, так як він спростовується вищевказаним рішенням апеляційного суду від 27.03.2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3(а.с. 86-89).
Оскільки факт фактичного вступу ОСОБА_3 в управління та володіння спадщиною після смерті ОСОБА_6 не доведений, не надано жодного належного допустимого доказу на підтвердження вимоги про визнання цього факту,суд не вбачає підстав для задоволення зустрічного позову.
Таким чином, враховуючи, що позивач, є спадкоємцем першої черги після смерті його бабусі, що він своєчасно звернувся з заявою про прийняття спадщини та оскільки на час відкриття спадщини у ОСОБА_13 є майнові права на спірне майно, суд доходить висновку про обґрунтованість позову та задоволення позовних вимог про визнання права власності у порядку спадкування за законом на спірну квартиру.
На підставі викладеного, суд вважає, що позов в цій частині підлягає задоволенню яким необхідно відновити право власності на спірну квартири шляхом визнання за позивачем право власності в порядку спадкування за законом.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Статтею 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати власник майна має право його витребувати від набувача в тому числі, у разі якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Недійсність правочину та наслідки, передбачені ст.216 ЦК України, дають право стверджувати, що всі подальші угоди по відчуженню майна також за своєю правовою природою незаконні.
Пунктом 10 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що не підлягають задоволенню позови власників майна, які були вчиненні після недійсного правочину.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яке не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача.
Виходячи зі змісту статей 387, 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається, а також має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно ст..391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном
Судом встановлено, що рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 07.08.2012 року по цивільній справі № 1522/10838/12 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, за участю ОСОБА_1 про визнання договору дарування удаваною угодою, в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 відмолено. З вказаного рішення суду вбачається, що право власності за договором дарування від 16.11.2010 року між ОСОБА_3(дарувальник за договором) та ОСОБА_5, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_15, зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 21 березня 2011 року.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 05.12.2012 року рішення Приморського районного суду м.Одеси від 07.08.2012 року залишено без змін. З вказаної ухвали суду вбачається, що сторони не довели удаваний характер правочину дарування, також колегія суддів вважає, що позов ОСОБА_5 був заявлений з метою виникнення наслідків розгляду іншої цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2. ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про витребування із незаконного доволодіння та визнання права власності у порядку спадкування за законом.(а.с. 2-6 т.2)
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 неправомірно набули право власності на спірну квартиру на підставі рішення суду, яке скасоване судом вищестоящої інстанції.
Таким чином, вони також неправомірно відчужили свої частки спірної квартири ОСОБА_5 і ОСОБА_4
З урахуванням також зазначеного підлягає задоволенню позов про витребування майна з незаконного володіння та виселення та усунення перешкод відповідно до норм ст..388,391,317,319 ЦК України.
Виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК УРСР підстави для позбавлення права на житло.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод і інтересів. Згідно з ч. 1 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідність із ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на свій розсуд. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Права власника майна підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права на належне йому майно за умови, якщо власник не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.
У постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК). Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таких вимог:
1) про позбавлення права власності на житлове приміщення;
2) про позбавлення права користування житловим приміщенням;
3) про визнання особи безвісно відсутньою;
4) про оголошення фізичної особи померлою.
Закон N 1382-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Виходячі з того, що позивач не пред'являв позовних вимог про позбавлення права користування житловим приміщенням суд не вбачає підстав для задоволення підставі щодо зняття з реєстрації відповідачів. При цьому суд також враховує відсутність належних доказів про реєстрацію ОСОБА_4 в спірній квартирі і ці вимоги є передчасні та не ґрунтуються на нормі Закону.
Відповідно до ч. 1 ст.14 ЦПК України рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Також не підлягає задоволенню вимога про встановленню порядку виконання рішення суду так як це питання розглядається після звернення судового рішення до виконання.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 3, 10, 60, 61, 88, ст.169, 179, 209, 213-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 15,16, 383, 387, 388, 391, 1262, ч1 ст.1266, ч.3 ст.1268 ЦК України, ст. 549 ЦУ УРСР (в ред. 1963р.) суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, витребування нерухомого майна, зобов'язання не чинити перешкоди у володінні майном, встановлення порядку виконання рішення суду,- задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_16 право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 після смерті спадковадвця ОСОБА_8.
Витребувати з незаконного володіння у ОСОБА_4 ? частину квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1.
Виселити ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Витребувати з незаконного володіння у ОСОБА_5 ? частину квартири АДРЕСА_1.
Виселити ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Зобов'язати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
У задоволенні зустрічних позовних вимогах ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення, в порядку ст. 294 ЦПК України.
Суддя Домусчі Л.В.
03.09.2013