Справа: № 826/8292/13-а ( у 4-х томах та 1 том додатку) Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К. Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.
27 серпня 2013 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: суддів: секретаря: за участю:Федорової Г.Г., Ганечко О.М., Троян Н.М., Каленюк О.Ю., представника апелянта - Пащенка В.А., представника позивача - Осіпчука В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 червня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бауміт Україна» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У травні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бауміт Україна» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 27.12.2012 року № 0008402280 та № 0008412280.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 червня 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бауміт Україна» задоволено.
Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Бауміт Україна» є юридичною особою, зареєстрованою 02.06.2006 року Голосіївською районною адміністрацією в м. Києві.
У період з 15.11.2012 року по 05.12.2012 року службовими особами відповідача було проведено документальну планову перевірку ТОВ «Бауміт Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.09.2012 року, в ході проведення якої було встановлено порушення позивачем вимог:
- пп. 14.1.36, пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.10.3 п. 138 ст.138 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 410 452,00 грн., у тому числі по періодах: ІІ-ІІІ квартали 2011 року у сумі 129 743,00 грн.; ІІ-IV квартали 2011 року у сумі 195 210,00 грн.; півріччя 2012 року у сумі 108 974,00 грн.; три квартали 2012 року у сумі 215 242,00 грн.;
- пп. 198.3, п. 198.6 ст.198, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми ПДВ, у сумі 36 205,00 грн., у тому числі за лютий 2012 року на суму 25 065,00 грн.
За результатами проведеної перевірки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС було складено акт № 561/1-22-80-34422747 від 12.12.2012 року, на підставі якого відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 27.12.2012 року:
- № 0008402280, яким ТОВ «Бауміт Україна» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 464 263,00 грн., в т.ч. 410 452,00 грн. - основного платежу та 53 811,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;
- № 0008412280, яким ТОВ «Бауміт Україна» було збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 45 256,00 грн., в т.ч. 36205,00 грн. - основний платіж та 9 051,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Бауміт Україна» є підприємством з іноземними інвестиціями і входить в міжнародну групу компаній Бауміт, яка займається виробництвом та подальшим продажем будівельних матеріалів під торговою маркою «Baumit».
Згідно статуту позивача, засновником ТОВ «Бауміт Україна» є австрійські компанії Бауміт Бетайлігунген ГмбХ (Baumit Beteiligungen GmbH) та Вопфіенгер Бауштофіндустрі ГмбХ (Wopfinger Baustoffindustrie GmbH).
Одним із видів діяльності ТОВ «Бауміт Україна» є оптова торгівля будівельними матеріалами, питому вагу яких складають будівельні матеріали торгових марок «Baumit» та «Baumacol».
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 424 Цивільного кодексу України, майновим правом інтелектуальної власності є право на використання об'єкта права інтелектуальної власності.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 495 Цивільного кодексу України, майновим правом інтелектуальної власності на торгівельну марку, є право на використання торговельної марки.
Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 495 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 3 ст. 426 Цивільного кодексу України, використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.
Згідно ч. 3 ст. 157 Господарського кодексу України, свідоцтво надає право його володільцеві забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу, за винятком випадків правомірного використання торговельної марки без його дозволу.
Відповідно до ч. 6 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993 року № 3689-ХІІ, виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється на: здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки; використання знака для товару, введеного під цим знаком в цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою, за умови, що власник свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв'язку з подальшим продажем товару, зокрема у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот; некомерційне використання знака; усі форми повідомлення новин і коментарів новин; добросовісне застосування ними своїх імен чи адрес.
Тобто, з аналізу даної норми вбачається, що після першого продажу товару використання знаку для товарів і послуг, зокрема, у рекламі, не потребує згоди особи, що має виключні права на знак для товарів і послуг.
Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);
Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включається, серед іншого, витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема витрат на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.
Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).
Відповідно до ст. 1, частин 1, 3 ст. 9 Закону України «Про рекламу» від 03.07.1996 року № 270/96-ВР, реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.
Реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.
Інформаційний, авторський чи редакційний матеріал, в якому привертається увага до конкретної особи чи товару та який формує або підтримує обізнаність та інтерес глядачів (слухачів, читачів) щодо цих особи чи товару, є рекламою і має бути вміщений під рубрикою «Реклама» чи «На правах реклами».
Як вбачається з акту перевірки № 561/1-22-80-34422747 від 12.12.2012 року та встановлено колегією суддів, ТОВ «Бауміт Україна» придбаває продукцію в австрійських компаній «Baumit» та «Baumacol», які вже були введені їх власниками в цивільний оборот та безпосередньо реалізує ці товари на території України.
Тобто, перше введення в цивільний оборот товарів під торгівельною маркою «Baumit» та «Baumacol» відбувається за межами території України, а тому ТОВ «Бауміт Україна» не потребує дозволу власника міжнародної реєстрації торговельної марки для використання торговельного знаку в рекламі товарів, придбаних ТОВ «Бауміт Україна», якщо власник торговельного знаку не висловить такої вимоги.
Доказів того, що власник міжнародної реєстрації торговельних марок «Baumit» та «Baumacol» заперечував щодо використання позивачем торговельних марок «Baumit» та «Baumacol» в рекламі товарів, що продавалися позивачем, матеріалі справи не містять, апелянтом надані не були.
До перевірки позивачем були надані зовнішньоекономічні контракти, договори поставки, вантажно-митні декларації, видаткові накладні, що підтверджують купівлю (імпорт) та послідуючий продаж позивачем товарів торгових марок «Baumit» та «Baumacol» на території України за ціною вище ціни придбання
Протягом 2012 року позивачем від ТОВ «Віват Альянс», ТОВ «Медіа Кіт», ТОВ «Медіа Лайф Ентерпрайз», ТОВ «АД Павер Груп», ФОП ОСОБА_8, ПП «Майсри 2010», ТОВ «Симбіоз Холдинг», ТОВ «КП Полікон», ТОВ «Деметра Інвестмент Груп», ТОВ «Хайтеч», ТОВ «Євробізнес Україна» були отримані рекламні послуги.
На підтвердження віднесення сум до валових витрат позивачем до перевірки були надані договори укладені з ТОВ «Віват Альянс», ТОВ «Медіа Кіт», ТОВ «Медіа Лайф Ентерпрайз», ТОВ «АД Павер Груп», ФОП ОСОБА_8, ПП «Майсри 2010», ТОВ «Симбіоз Холдинг», ТОВ «КП Полікон», ТОВ «Деметра Інвестмент Груп», ТОВ «Хайтеч», ТОВ «Євробізнес Україна», акти виконаних робіт, податкові накладні, рекламні зразки, затверджені дизайни макетів та звіти про розповсюдження рекламної продукції.
Як вбачається з дизайнів макетів, позивач замовляв рекламу товарів торгових марок «Baumit» та «Baumacol», а саме: теплоізоляції, штукатурки, шпаклівки, оздоблювальних покриттів, клеїв. Всі затверджені дизайни макетів, крім назви товару із зазначенням торгової марки, містять зображення самого товару в різних типах упаковки (мішках, пластикових ємкостях, тощо), назву, місцезнаходження та номер телефону позивача.
Отже позивач за попередньою згодою з постачальниками (імпортерами) товарів торгівельних марок «Baumit», «Baumacol» із залученням ТОВ «Віват Альянс», ТОВ «Медіа Кіт», ТОВ «Медіа Лайф Ентерпрайз», ТОВ «АД Павер Груп», ФОП ОСОБА_8, ПП «Майсри 2010», ТОВ «Симбіоз Холдинг», ТОВ «КП Полікон», ТОВ «Деметра Інвестмент Груп», ТОВ «Хайтеч», ТОВ «Євробізнес Україна», проводив рекламні заходи для стимулювання продажу товарів вищевказаних торгових марок на території України у зв'язку з чим поніс витрати, як безпосередній змовник цих послуг.
Оскільки здійснення позивачем господарських операцій та понесені ним валові витрати на проведення вказаних рекламних заходів підтверджуються первинними документами, як того вимагає пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність тверджень ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС щодо неправомірності формування позивачем валових витрат.
Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).
Згідно, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.
Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (ст. 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
У розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів ст. 3 Господарського кодексу України, п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.
Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.
Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Зазначені обставини відповідачем не доведені.
З матеріалів справи вбачається, що 23.05.2011 року між ТОВ «Бауміт Україна» та ТОВ «Захід-УА» було укладено договір купівлі-продажу №2305/1, відповідно до якого ТОВ «Захід-УА» зобов'язується передати у власність ТОВ «Бауміт Украна» товар (щити забору (2*2) фарбований) 452 шт., ворота з хвірткою 2 шт., стовпи довжиною 2,5м 453 шт.), а ТОВ «Бауміт Україна» зобов'язується прийняти товарі оплатити на умовах договору.
Згідно пунктів 3, 4 договору купівлі-продажу № 2305/1, право власності на товар до покупця переходить на підставі видаткових накладних. Загальна суду договору становить 217 232,20 грн., у т.ч. ПДВ - 36 205,37 грн.
Факт виконання договору підтверджується специфікацією до договору купівлі продажу, видатковими накладними № 52703 від 04.05.2011 року, № 62309 від 23.06.2011 року, № 70405 від 04.07.2011 року та податковими накладними від 27.05.2011 року № 52703, від 23.06.2011 року № 62309, від 04.07.2011 року № 70405.
Придбані у ТОВ «Захід-УА» щити забору (2*2) фарбовані, стовпи довжиною 2,5м., ворота з хвірткою були використані позивачем у власній господарській діяльності, шляхом їх встановлення навколо будівельного майданчика майбутнього заводу.
Будівельні роботи зі встановлення щитів забору (2*2) фарбовані, стовпів довжиною 2,5м., воріт з хвірткою здійснювало ТОВ «Ампир СК» на підставі договору про встановлення тимчасового паркану від 01.07.2011 року № 01-07/2011. Виконання будівельних робіт підтверджуєься довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за серпень 2011 року, актом приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2011 року та виписками банку, що підтверджує факт оплати товару.
З акту перевірки позивача вбачається, що єдиною підставою для висновку відповідача про порушення ТОВ «Бауміт Україна» вимог пп. 14.1.36, пп. 14.1.27 п.14.1 ст. 14, пп. 138.10.3 п.138, пп. 198.3, п.198.6 ст.198 та п. 201.6, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України став акт ДПІ у Печерському районі м. Києва № 912/23-7/37567727 від 21.02.2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Захід-УА» щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за період з 15.03.2011 року по 31.12.2011 року.
Так, з акту ДПІ у Печерському районі м. Києва № 912/23-7/37567727 від 21.02.2012 року вбачається, що у ТОВ «Захід -УА» наявні ознаки фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності посадовою особою ТОВ «Захід-УА» в зв'язку з непідтвердженням факту перетину митного кордону України громадянином Російської Федерації ОСОБА_9, що тягне за собою його непричетність до створення та реального здійснення господарської діяльності даного підприємства.
Проте, наявними в матеріалах справи документами підтверджено право позивача на задекларований податковий кредит, головною умовою формування якого є наявність належним чином оформлених податкових накладних чи вантажно-митних декларацій, а також використання придбаних товарів у власній господарській діяльності платника податку.
Крім цього, матеріалів справи не містять доказів того, що зміст укладеного між ТОВ «Бауміт Україна» та ТОВ «Захід-УА» договору купівлі-продажу №2305/1 від 23.05.2011 року суперечить актам цивільного законодавства, а апелянтом не надано доказів, які б підтверджували, що зміст цієї угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Однак апелянтом не було доведено правомірності винесення податкових повідомлень-рішень від 27.12.2012 року № 0008402280 та № 0008412280, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.
Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 червня 2013 року - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 червня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: Суддя: Суддя: Г.Г. Федорова О.М. Ганечко Н.М. Троян
Повний текст ухвали складено та підписано - 02.09.2013 року.
Головуючий суддя Федорова Г. Г.
Судді: Ганечко О.М.
Троян Н.М.