Справа № 1519/2-1099/11
№ провадження2/521/2830/13
« 05» вересня 2013 року Малиновський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Целуха А.П.,
при секретарі судового засідання Корнієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Військової частини 2138 Південного регіонального управління Державної Прикордонної служби України року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення з житлового приміщення без надання іншого приміщення,-
16 грудня 2008 року представник Військової частини 2138 Південного регіонального управління Державної Прикордонної служби України року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення з житлового приміщення без надання іншого приміщення. Просив суд виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з кімнати АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення.
Позовні вимоги позивач мотивує тим, що з жовтня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вселилися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вселились до кімнати АДРЕСА_1, без відповідного рішення позивача про надання житлової площі та ордеру. Відповідачі за зазначеною адресою не мешкають, комунальні послуги не сплачують, здають кімнату в піднайом невідомим особам. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11.03.2011 року (справа № 1519/2-757/11) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме кімнатою АДРЕСА_2, та на підставі цього рішення вони були зняті з реєстраційного обліку. У зв'язку з тим. Що відповідачі,за відсутності рішення позивача і профспілкового комітету про надання жилої площі у гуртожитку та спеціального ордеру на вселення, вселились в кімнату №29 вказаного гуртожитку, тобто, з порушенням встановленого порядку, чим перешкоджають позивачу виконанню обов'язків по наданню жилої площі військовослужбовцям, які проходять службу у В/ч 2138 та членам їх сімей.
За таких обставин представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги на виселити відповідачів з займаного приміщення без надання іншого житлового приміщення.
Відповідачі в судовому засіданні позовні вимоги не визнали в повному обсязі, проти задоволення позову заперечували, посилаючись на надані до суду письмові заперечення, а також із підстав. Зафіксованих технічними засобами судового засідання.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов не підлягає задоволенню по наступних підставах.
Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ч. 1 ст. 58 ЖК України, На підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Згідно ч.1 ст. 117 ЖК України, У разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Якщо громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, їм повинно бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення.
У судовому засіданні встановлено, що на балансі, в оперативному управлінні військової частини 2138 знаходиться гуртожиток Державної прикордонної служби, який знаходиться за адресою : АДРЕСА_1.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11.03.2011 року (справа № 1519/2-757/11) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме кімнатою АДРЕСА_2. Зазначене рішення набрало законної сили 22 березня 2011 року. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме кімнатою АДРЕСА_2, та на підставі цього рішення вони були зняті з реєстраційного обліку, що вбачається з наявної в матеріалах справи довідки (витягу з будинкової книги про склад сім'ї та реєстрацію) №113 від 18.03.2013 року.
Зазначеним рішенням встановлено:
«Згідно протоколу №3 від 30.09.2003 року засідання адміністрації та житлової комісії ОВСУ212, ОСОБА_3 була надана 1 кімната,так як він проживає у гуртожитку та має сім'ю у складі 3 особи, а його мати у черзі в ОВСУ212 на сина житло не отримувала. Таким чином, відповідачі на законних підставах набули право користування спірною житловою площею у гуртожитку. Відповідно до Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 04.09.2008, який регулює правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які тривалий час на законних підставах проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян, або для проживання сімей, забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, без попереднього надання їм (їх сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей (ст.19)».
Згідно частини 3 статті 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
В позові зазначено, що командування військової частини неодноразово зверталося до відповідачів з вимогою про звільнення спірного жилого приміщення, проте це твердження не відповідає дійсності.
З вимогою про виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позивач звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси у 2008 році (справа № 1519/2-757/11), проте в цій частині позовних вимог було відмовлено. Інших вимог до відповідачів не висувалось.
Наявні в матеріалах справи копії рахунків за комунальні послуги та тривалий час проживання відповідачів у гуртожитку свідчать про те, що між сторонами фактично був укладений договір найму приміщення. Проте, ордер на це приміщення виданий не був з причин, які не залежали від відповідачів.
Відповідачі відкрито займають спірну квартиру протягом більше 8 років, сумлінно виконували обов'язки і користувалися правами наймача, а наймодавець приймав платежі на особовий рахунок спірної квартири саме від імені відповідачів і настільки ж сумлінно виконував свої обов'язки наймодавця спірної квартири. Отже між відповідачами та військовою частиною с 2005 року існують відносини договору найму житлового приміщення.
Згідно позиції Верховного Суду України, висловленої у Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 р. N 2, на вимоги про виселення осіб, договір найму жилого приміщення з якими укладений з порушенням встановленого порядку без видачі ордера поширюється трирічний строк позовної давності.
Також Верховний суд України, у своєму листі від 26 травня 2001 року "Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право)" в пункті 43 роз'яснив "У тому випадку, коли з особою, яка вселилася в житлове приміщення не в установленому порядку (без ордера), було укладено договір найму цього приміщення, про що свідчать подані ним докази, виселення його може мати місце за умови розірвання названого договору або визнання його недійсним з підстав, встановлених законом. Така вимога може бути заявлена протягом трьох років з дня укладення цього договору".
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно ст. 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення у цивільній справі» за № 14 від 18.12.2009 року, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (ч.1 ст. 213 ЦПК).
Окрім даної спірної квартири, відповідачі іншого житла не мають, якщо лишити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права користування спірною квартирою, то вони становляться безхатчинками, що порушує норми статті 47 Конституції України, порушує норми Загальної Декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вимог ст..ст.2,3,6,7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні.
Статтею 47 Конституції України закріплено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Ст. 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд згідно ст. 212 ЦПК Кодексу, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК України, на які посилається позивач в обґрунтування позову - Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивач не надав суду належних доказів на підтвердження зазначених у позові обставин щодо самоправного зайняття відповідачами спірного приміщення.
Аналізуючи зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що відсутні передбачені ч. 1 ст. 116 ЖК України підстави для виселення відповідачів, тому у задоволенні позову.
Таким чином, відмовляючи позивачам в задоволенні позову суд виходить з того, що твердження позивача щодо протиправного проживання відповідачів в спірному приміщенні не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні.
На підставі викладеного та керуючись ст. 47 Конституції України, ст.ст. 386, 391 ЦК України, ст.ст. 58, 109, 116, 117 ЖК України, ст. 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»,ст. ст. 3, 11, 15, 60, 61, 209, 210, 213, 215, 218 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову Військової частини 2138 Південного регіонального управління Державної Прикордонної служби України року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення з житлового приміщення без надання іншого приміщення - відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення.
СУДДЯ А.П. ЦЕЛУХ