Справа № 212/1656/2012
Провадження №11/772/659/2013 Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: Ковальчук Л.В.
Доповідач : Зайцев В. А.
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючого - судді Зайцева В.А.,
суддів: Ляліної Л.М., Нагорняка Є.П.,
за участю прокурора Янушевича О.Ю.,
захисника - адвоката ОСОБА_2,
потерпілого ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4,
засудженого ОСОБА_5,
розглянула 29 серпня 2013 року у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції Соловйова О.В., потерпілого ОСОБА_3 та апеляцією з доповненнями засудженого ОСОБА_5 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2013 року, яким
ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
проживаючий в АДРЕСА_1,
раніше не судимий,
засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України до 3-х років позбавлення волі, без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК України звільнений від відбуван ня призначеного покарання з іспитовим строком на три роки, з покладенням на нього певних обов'язків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч.1 ст.76 КК України, що зазначені у вироку.
Цивільний позов ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 залишений без розгляду.
Вирішено долю речових доказів та питання про судові витрати.
Згідно вироку ОСОБА_5 29.11.2005 року, біля 16.30 год., керуючи технічно-справним автобусом марки «АО91 Богдан», д.н. НОМЕР_1, рухаючись в напрямку вул. Шевченка по лівій смузі проїзної частини вул. Келецької в м. Вінниці в напрямку, яка має по дві смуги для руху в одному напрямку, в районі перехрестя з вул. Ф.Кона не врахував дорожню обстановку, а саме ширину проїзної частини дороги та габарити автобуса, яким він керував, при зміні напрямку руху ліворуч не переконався, що даний маневр буде небезпечним та не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, під час виконання маневру - обгону тролейбуса марки «Зіу-9» № 263 під керуванням ОСОБА_10, який рухався в попутному напрямку, виїхав лівим габаритом керованого транспортного засобу на смугу зустрічного руху, внаслідок чого з необережності допустив зіткнення з технічно-справним автомобілем марки «Иж-412», д.н. НОМЕР_2, з причепом під керуванням водія ОСОБА_11, який рухався в зустрічному напрямку.
Таким чином водій ОСОБА_5 порушив вимоги п.п. 1.5, 10.1, 11.1, 11.4, 13.3, 14.6-е Правил дорожнього руху України, згідно з якими: дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків; перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, кількість смуг на проїзній частині для руху нерейкових транспортних засобів визначається дорожньою розміткою або дорожніми знаками 5.16, 5.17.1, 5.17.2, а за їх відсутності самими водіями з урахуванням ширини проїзної частини відповідного напрямку руху габаритів транспортних засобів і безпечних інтервалів між ними; на дорогах двостороннім рухом, які мають щонайменше дві смуги руху в одному напрямку, забороняється виїжджати на призначений для зустрічного руху бік дороги; під час обгону, випередження, об'їзду перешкоди чи зустрічного роз'їзду необхідно дотримувати безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для руху в одному напрямку.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження від яких 01.12.2005 року помер. Відповідно до висновку СМЕ № 1234 від 30.12.2005 року в ОСОБА_11 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді сполученої травми тіла - закритої черепно-мозкової травми (синців та саден на обличчі, закритих ран лоба та крила носа, крововиливів в м'які тканини голови в лобних та тім'яних ділянках, перелому кісток носу, перелому зовнішньої пластинки лобної кістки, субарахноїдальних крововиливів над лобними долями головного мозку; травматичного набряку головного мозку); закритої тупої травми грудної клітини (синця на грудях, переломів 8 та 9 ребер справа, забою легень); заднього вивиху лівого стегна; синців та саден на кінцівках, які виникли від дії тупого твердого предмету (предметів), що мають ознаки тяжкого тілесного ушкодження та стоять в причинному зв'язку зі смертю останнього.
Порушення водієм ОСОБА_5 вимог п.п. 1.5, 10.1, 11.1, 11.4, 13.3, 14.6-е ПДР України знаходяться в причинному зв'язку з наслідками.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції Соловйов О.В., неоспорюючи кваліфікації вчиненого та доведеності вини засудженого, вважає вирок незаконним і просить його скасувати, у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м»якості, та постановити новий вирок, яким засудити ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді 4-х років позбавлення волі з позбавленням права керування усіма транспортними засобами строком на 3 роки. Крім того, просить виключити з обвинувачення ОСОБА_5 вказівку про кваліфікацію його дій за ознакою порушення правил експлуатації транспорту, як зайву.
Засуджений ОСОБА_5 в своїй апеляції з доповненнями вважає вирок незаконним, необґрунтованим і просить його скасувати, а кримінальну справу закрити за відсутністю в його діях складу злочину. При цьому посилається на те, що вирок не відповідає вимогам ст.324 КПК України (1960р.), ґрунтується на доказах, які виключають його винуватість, оскільки їм надана невірна правова оцінка, відсутнє обвинувачення як таке; вирок є немотивований, постановлений на припущеннях, не враховані висновки експертів, пояснення свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, потерпілого ОСОБА_3 щодо стану здоров»я його загиблого сину, ступень вини загиблого, який під час ДТП знаходився у хворобливому стані під дією заборонених медичних препаратів; досудове слідство проведено однобічно, необ»єктивно і упереджено, з порушенням норм кримінально-процесуального законодавства. Крім того, суд першої інстанції не зазначив у чому саме полягали порушення засудженим вимог Правил дорожнього руху України, що призвели до ДТП, чи є причинний зв'язок між цими порушеннями і наслідками.
Потерпілий ОСОБА_14 в своїй апеляції вважає вирок незаконним і просить його скасувати, у зв'язку з м'якістю призначеного засудженому покарання та залишенням без розгляду цивільного позову, постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 8-ми років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки та задовольнити його цивільний позов. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом не були враховані всі обставини події, залишені поза увагою показання окремих свідків, не усунуті розбіжності і суперечності в їх показаннях, не враховано висновок автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи № 490Е-06 від 07.12.2007 року який, на думку потерпілого, є найбільш чітким, повним і обґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку прокурора Янушевича О.Ю., який підтримав апеляцію державного обвинувача, просив її задовольнити та заперечував проти апеляції засудженого, пояснення засудженого ОСОБА_5 та потерпілого ОСОБА_14, які підтримали кожен свою апеляцію, при цьому ОСОБА_5 заперечував проти апеляцій прокурора і потерпілого, виступи - представника потерпілого- ОСОБА_4 в інтересах потерпілого, адвоката ОСОБА_2 на захист інтересів засудженого, перевіривши матеріали кримінальної справи та обсудивши доводи поданих апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає частковому задоволенню, а апеляція засудженого з доповненнями та апеляція потерпілого задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ст. 323 КПК України (1960р.) вирок повинен бути законним і обґрунтованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному і об»єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
На думку колегії суддів, наведені вимоги закону були дотримані судом першої інстанції при розгляді справи.
Суд ретельно дослідив зібрані докази, об»єктивно встановивши фактичні обставини справи, у зв»язку з чим вірно кваліфікував дії ОСОБА_5 за ч.2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Незважаючи на невизнання засудженим ОСОБА_5 своєї вини, його вина повністю доведена сукупністю зібраних і перевірених судом доказів, обґрунтовано покладених в основу вироку зокрема, показаннями в судовому засіданні свідків: ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, оголошеними в суді показаннями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_19, письмовими доказами - протоколом огляду місця ДТП від 29.11.2005 року, протоколами огляду транспортних засобів від 29.11.2005 року, протоколами огляду речових доказів від 09.12.2005 року, протоколами відтворення обстановки та обставин події від 12.04. та 19.04.2006 року, висновком № 770/771 комісійної комплексної транспортно-трасологічної та авто технічної експертизи від 16.11.2006 року, висновком № 1234 судово-медичної експертизи від 30.12.2005 року, іншими дослідженими в судовому засіданні доказами.
При цьому, суд вказав на неоднозначні і суперечливі між собою висновки авто- технічних експертиз, те, що жодна з них не назвала точного місця зіткнення транспортних засобів, яке, на думку експертів, сталося приблизно на середині дороги, розмежувавши та оцінивши їх висновки у вироку у сукупності з іншими доказами та належним чином мотивував своє рішення зазначивши, які експертизи і чому він вважає науково - обґрунтованими і переконливими, а які такими, що суперечать матеріалам справи.
Так саме судом ретельно проаналізовані у вироку у сукупності зі всіма доказами і показання свідків, які також різняться між собою, з наведенням відповідних мотивів зокрема, чому одні з них суд вважає правдивими і бере до уваги, а інші вважає надуманими і відхиляє.
На думку колегії суддів рішення суду першої інстанції про необхідність врахування лише показань тих свідків, які були на місці пригоди, а також опинилися там одразу після ДТП та приймали безпосередню участь у складанні протоколу огляду місця події є вірним.
Таким чином, зібрані і перевірені в судовому засіданні докази судом повно і всебічно проаналізовані у вироку, їм надана вірна оцінка, відповідно до положень ст.67 КПК України (1960р.).
Міра покарання призначена у відповідності до вимог ст.65 КК України, в межах санкції закону. При цьому, суд врахував всі обставини справи, характер та ступень суспільної небезпеки скоєного з необережності злочину, його наслідки, ступень вини обох водіїв, дані про особу засудженого, його ставлення до скоєного, наявність у нього трьох неповнолітніх дітей, відсутність обтяжуючих обставин, характер професійної діяльності, пов»язаний з постійним керуванням транспортними засобами, а також те, що з моменту вчинення злочину минуло понад сім років.
Згідно ч.2 ст.50 КК України покарання також має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Враховуючи наведене, призначене винному покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням, із застосуванням положень ст.ст.75, 76 КК України, без позбавлення права керувати транспортними засобами, колегія суддів вважає необхідним і достатнім для нього, а тому не погоджується з доводами апеляцій прокурора і потерпілого щодо м»якості призначеного йому покарання.
Доводи апеляції з доповненнями засудженого про відсутність в його діях складу злочину, невідповідність вироку вимогам ст.ст.323, 324 КПК України (1960р.), однобічність і неповноту судового розгляду, залишення поза увагою інших доказів та їх невірну оцінку судом першої інстанції, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та змістом самого вироку.
Так, у вироку суд достатньо повно і переконливо обґрунтував свої висновки по те, чому одні доказі ( показання свідків, висновки експертиз, інші докази ) він бере до уваги і кладе в основу вироку, а інші вважає надуманими і відхиляє.
Крім того, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дотримані положення ст. 64 КПК України (1960р.) щодо обставин, які підлягають доказуванню в кримінальній справі.
Що стосується доводів апеляції потерпілого ОСОБА_14 про безпідставне залишення без розгляду його цивільного позову, то суд своє рішення належним чином обґрунтував у вироку, встановивши наявність спору між сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що розглядається судом в порядку цивільного судочинства, а тому вірно застосував положення ст.207 ЦПК України. Інші доводи апеляції потерпілого колегія суддів вважає надуманими.
Разом з тим, з мотивувальній частини вироку підлягає виключенню кваліфікуюча ознака злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, - порушення правил експлуатації транспорту, як зайва.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України (1960 року) та п.11 розділу 11 Перехідних Положень КПК України, колегія суддів, -
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції Соловйова О.В., - задовольнити частково.
Апеляцію з доповненнями засудженого ОСОБА_5 та апеляцію потерпілого ОСОБА_14 - залишити без задоволення.
Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2013 року стосовно ОСОБА_5 - змінити, виключивши з його мотивувальної частини інкриміновану в провину останньому кваліфікуючу ознаку - порушення правил експлуатації транспорту.
В іншої частині - вирок залишити без змін.
Судді:
З оригіналом вірно: