Справа № 207/2072/2012 Провадження № 22-ц/772/2359/2013Головуючий в суді першої інстанції:Дєдов М.С.
Категорія: 27Доповідач: Денишенко Т. О.
"05" вересня 2013 р. м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючої судді Денишенко Т.О.,
суддів Гуцола П.П., Зайцева А.Ю.,
при секретарі Торбасюк О.І.,
за участю відповідачки, апелянтки ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом
ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 12 липня 2013 року,
19 вересня 2012 року ОСОБА_3 звернувся в Іллінецький районний суд Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в сумі 109 тисяч гривень. Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами у справі 01 березня 2011 року був укладений договір безпроцентної позики на суму 135 тисяч гривень, про що свідчить розписка ОСОБА_2 Відповідачка взяла на себе зобов'язання повернути борг частинами помісячно в сумах не менше 2000,00 гривень шляхом перерахування їх на банківський рахунок позивача. Станом на 01.04.2012 року позичальниця повернула 26 тисяч гривень від усієї суми боргу. Неодноразові звернення ОСОБА_3 за поверненням залишку боргу виявилися безрезультатними, ОСОБА_2 ухиляється від повернення грошей. Ситуація, що має місце, спонукала ОСОБА_3 звернутися до державного нотаріуса Іллінецької нотаріальної контори Вінницької області для передачі відповідачці заяви, де містилося попередження про звернення до суду з позовом щодо стягнення боргу в сумі 109 тисяч гривень, інфляційних витрат, 3% річних за користування грішми та судових витрат. Однак, такий захід теж не вплинув на боржницю.
Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 12 липня 2013
року позов задоволений повністю. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 109000,00 гривень боргу за договором позики, 1090,00 гривень сплаченого судового збору та 2000,00 гривень витрат на правову допомогу (а. с. 140-144).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржує його в апеляційному порядку, просить дане рішення суду скасувати та відмовити в позові в повному обсязі. Апелянтка вважає оскаржуване судове рішення незаконним, необгрунтованим, ухваленим із застосуванням норм права, що не поширюються на наявні між сторонами правовідносини, а належні норми права судом не застосовані ( а. с. 145-152 ).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення та заперечення на скаргу осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали останньої, проаналізувавши докази, наявні в справі, в їх сукупності, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що скарга задоволенню не підлягає.
Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 дійсно заборгувала позивачу кошти за договором позики, які підлягають стягненню з неї на користь ОСОБА_3 згідно норм цивільного законодавства України, що регулюють договірні зобов'язання. Суд встановив та визнав доведеним те, що сторони у справі 01 березня 2011 року уклали договір безпроцентної позики коштів у сумі 135 тисяч гривень, який відповідає вимогам статей 1046, 1047 ЦК України, тому у відповідачки виникли зобов'язання за цим договором. Виниклі зобов'язання ОСОБА_2 добросовісно виконувала з 01 березня 2011 року по 01 квітня 2012 року ( а. с. 19-30 ), але в подальшому припинила повернення боргу, розмір якого складає 109 тисяч гривень.
Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції вірно визначився у правовідносинах, що склалися між сторонами у справі, застосував ті норми Закону, що регулюють дані правовідносини, дав їм належну правову оцінку та дійшов обгрунтованого висновку, викладеного в оскаржуваному судовому рішенні.
Колегія суддів апеляційного суду, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, враховує, що в даному випадку ОСОБА_2 як позичальник видала розписку ОСОБА_3 як позикодавцю, яка є борговим документом, що підтверджує укладення договору позики та прийняття кожним із них відповідних зобов'язань. ОСОБА_2 отримала позику у ОСОБА_3 у сумі 135 тисяч гривень, про що зазначила у власноручно написаній розписці (а.с. 17), взяла на себе зобов'язання про її повернення частинами до повного погашення.
Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, встановлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Суд першої інстанції вірно вчинив, не взявши до уваги покази свідка ОСОБА_5 щодо безгрошовості договору позики від 01 березня 2011 року, оскільки частиною першою статті 1051 ЦК України перебачено, що якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, то рішення суду щодо неодержання позичальником грошей від позикодавця не може грунтуватися на свідченнях свідків.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не спростовують висновку суду першої інстанції щодо обгрунтованості і законності задоволення позовних вимог. Ухвалюючи оскаржуване рішення від 12 липня 2013 року, суд виходив з фактичних обставин справи, оцінки їх у відповідності з діючими нормами матеріального права. Судом першої інстанції відповідно до положень ст. 212 ЦПК України повно з'ясовано обставини справи, тому підстав для скасування чи зміни оскарженого рішення судова колегія не знаходить.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія cуддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 12 липня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуюча: /підпис/
Судді: /підписи/
Згідно з оригіналом: