05 вересня 2013 р. Справа № 9104/26388/12
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді: Сапіги В.П.,
суддів: Яворського І.О., Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Галицького районного суду м. Львова від 22.12.2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради, третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог - садівничого кооперативу «Приозерний-Голоско» про скасування рішення,-
10.01.2011 року ОСОБА_2 звернулась в суду з адміністративним позовом до Львівської міської ради, третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог - садівничого кооперативу «Приозерний-Голоско» про скасування ухвали №691 від 03.07.2003 року «Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних торгах». Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в її законному користуванні перебуває земельна ділянка НОМЕР_1 в урочищі «Голоско» в садівничому кооперативі «Приозерний-Голоско», площею 0,12 га, яка розташована по вул. Замарстинівській в м. Львові і призначена для ведення садівництва. З листа Львівської міської ради від 06.07.2010 року їй стало відомо про те, що протиправно ухвалою Львівської міської ради №691 від 03.07.2003 року «Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних торгах» включено до переліку земельні ділянки по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, в тому числі і її земельну ділянку.
Постановою Галицького районного суду м. Львова від 22.12.2011 року в позові відмовлено, з тих підстав, що ОСОБА_2 не є власником та користувачем земельної ділянки, оскільки ст.125 Земельного кодексу України визначає, що вказанні права виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Не погодившись з постановою суду її оскаржив позивач - ОСОБА_2, яка просить скасувати дану постанову та задовольнити позовні вимоги.
При цьому, апелянт обґрунтовує та мотивує свої вимоги аналогічно обґрунтуванням позовних вимог, зокрема зазначає, що є належним користувачем земельної ділянки площею 12 ар. в урочищі «Голоско» в садівничому кооперативі «Приозерний-Голоско», площею 0,12 га, яка розташована по вул. Замарстинівській в м. Львові, що стверджується довідкою відділу комунального господарства Шевченківської районної адміністрації м.Львова від 28.08.2006 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що необхідно відмовити в задоволенні апеляційної скарги з наступних мотивів.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно ст.152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення прав юридичних і фізичних осіб, порушених внаслідок прийняття неправомірних рішень, дій чи бездіяльності державних органів або посадових осіб органів місцевого самоврядування.
Громадяни та юридичні особи, відповідно до ст. 116 ЗК України, набувають права власності на земельні ділянки із земель державної та комунальної власності за рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Пунктами а-г ч.1 ст.12 ЗК України визначено, що розпорядження землями територіальних громад: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; надання їх у користування із земель комунальної власності; їх вилучення, віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад. Суд першої інстанції встановив і цих обставин не заперечують сторони, що ухвалою Львівської міської ради №691 від 03.07.2003 року «Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних торгах» включено до переліку земельні ділянки по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.
За приписами ч.2 ст.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
У відповідності до ст.125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
При цьому, апелянтом не спростовано висновку суду та не наведено жодних доказів про те, що остання являється власником чи користувачем земельної ділянки щодо якої виникли дані правовідносини, а довідка відділу комунального господарства Шевченківської районної адміністрації м.Львова від 28.08.2006 року не являється правовстановлюючим документом щодо спірної земельної ділянки.
В силу приписів п. 34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вiд 21.05.1997 № 280/97-ВР, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, віднесено до виключної компетенції сесії ради.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.
З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ч.3 ст. 160, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Галицького районного суду м. Львова від 22.12.2011року у справі № 2а-341/11 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя : В.П.Сапіга
Судді: І.О.Яворський
Р.Б.Хобор
Повний текст виготовлено 06.09.2013р.