Справа: № 2608/20701/12 Головуючий у 1-й інстанції: Макаренко В.В. Суддя-доповідач: Петрик І.Й.
Іменем України
03 вересня 2013 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого суддіПетрика І.Й.
СуддівБорисюк Л.П.,
Собківа Я.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 28 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до старшого інспектора відділу організації працевлаштування населення Святошинського районного центру зайнятості Київського міського центру зайнятості Лісобой Зінаїди Іванівни про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди,-
ОСОБА_4 пред'явив позов до старшого інспектора відділу організації працевлаштування населення Святошинського районного центру зайнятості Київського міського центру зайнятості Лісобой Зінаїди Іванівни про визнання неправомірною бездіяльність відповідача, яка полягає у неналежному виконанні нею своїх функціональних обов'язків під час надання безробітному ОСОБА_4 соціальних послуг за період 22-27 червня 2012 року, що призвело до порушення його прав у сфері зайнятості та соціального захисту; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 803 гривні.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 28 березня 2013 року у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги ту обставину, що обґрунтованість позовних вимог позивачем суду не доведена, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в їх задоволенні.
Із такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів може погодитись із огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_4 з 02 лютого 2009 року отримав статус безробітного, згідно наказу №897-21, яким визначено допомогу по безробіттю (а.с. 54).
Згідно витягу з наказу Київського міського центру зайнятості від 17 листопада 2010 року № 188-к Лісобой 3.І. переведена на посаду старшого інспектора відділу організації працевлаштування населення Святошинського районного центру зайнятості Київського міського центру зайнятості (а.с. 161).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, законодавство про страхування, на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону України «Про зайнятість населення» та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, видами соціальних послуг за цим Законом та Законом України «Про зайнятість населення» є, професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях; профорієнтація; пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних; фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.
У разі необхідності для проходження професійної підготовки або перепідготовки, підвищення кваліфікації особа: направляється до закладів охорони здоров'я для проходження попереднього медичного та наркологічного огляду відповідно до законодавства; забезпечується місцем проживання на період проходження професійної підготовки або перепідготовки, підвищення кваліфікації та їй компенсуються витрати на проїзд до місця проходження навчання та у зворотному напрямку в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Відповідно до частин 1, 3-6 статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для громадян, які втратили роботу і заробітну плату (трудовий дохід), підходящою вважається робота, що відповідає їхній освіті, професії (спеціальності), кваліфікації, доступності послуг транспортного обслуговування, встановленій рішеннями місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який громадянин мав за попереднім місцем роботи, з врахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у відповідній сфері економічної діяльності в регіоні за минулий місяць.
При пропонуванні підходящої роботи враховуються попередня діяльність громадянина, тривалість роботи за професією (спеціальністю), кваліфікація, вік, досвід, а також стан ринку праці.
Для громадян, які працювали не за основною професією понад 12 місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією може бути підходящою за умови попереднього підвищення кваліфікації з урахуванням потреби ринку праці у відповідних працівниках.
У разі неможливості надання громадянинові роботи за професією протягом шести місяців підходящою вважається робота, яка потребує зміни професії з урахуванням здібностей, стану здоров'я і професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці у відповідних працівниках.
У разі зміни громадянином професії за направленням державної служби зайнятості підходящою вважається робота і за новою, і за попередньою професією за останнім місцем роботи.
Підбір підходящої роботи для інвалідів здійснюється відповідно до їхніх професійних навичок, знань, рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та з урахуванням побажань інваліда.
Згідно даних персональної картки позивача НОМЕР_1 останній має 8 років страхового стажу, має спеціальності: адміністратора, менеджера м/б, «Флориста», оператора ПК, які ним отримано після проходження курсів від Центру зайнятості (а.с. 50-53).
З додатку до персональної картки ОСОБА_4 про відвідування особою центру занятості, надані послуги та прийняті рішення, вбачається, що відповідачем належним чином заносились записи про відвідування особою центру зайнятості, надані послуги та прийняті рішення (а.с. 55-80).
Факт належного виконання відповідачкою своїх функцій з надання соціальних послуг у пошуку підходящої роботи підтверджується направленнями на працевлаштування позивача (а.с. 81-109, 117, 124), також професійною підготовкою, підвищенням кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях, згідно свідоцтва про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації, реєстру змін та доповнень в КПО, наказами та договорами (а.с. 110-116, 118-123, 125-130, 138).
Згідно акту центру зайнятості від 02 лютого 2011 року, ОСОБА_4, повідомив інспектора - відповідача по справі, що шукає роботу де нічого робити не треба, а тільки гуляти на комп'ютері і отримувати заробітну плату (а.с. 141).
Крім того, про неодноразові відмови позивача у здійсненні ним відповідних дій з належного документyвaння особової справи позивача складено акти працівниками відділу організації працевлаштування населення Святошинського районного центру зайнятості Київського міського центру зайнятості (а.с. 139, 140, 143, 145-149).
Пунктом 13 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007р. № 219 (із змінами та доповненнями, далі - Порядку) передбачено, що громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, повинні відповідно до письмових рекомендацій працівників державної служби зайнятості сприяти своєму працевлаштуванню.
Як вбачається із записів (№29) в трудовій книжці Позивача, його трудова діяльність припинена 20.01.2009 року. Позивач не працює з 20.01.2009 року. В даному випадку, підходяща для нього вважається робота, де заробітна плата може бути не нижче розміру мінімальної.
Поряд з цим, Держава гарантує право особи на доступ до інформації у сфері зайнятості населення, право особи на захист прав у сфері зайнятості населення, забезпечує вільним доступом до загальнодержавної бази вакансій та до інформації з пропозиціями роботи.
В той же час, Позивач не позбавлений можливості самостійно здійснювати підбір роботи, скориставшись Інтернет-порталом державної служби зайнятості «Труд» (www.trud.gov.ua).
Помилковим є твердження ОСОБА_4 щодо висновків відповідача, що його кандидатура не відповідає вимогам роботодавця, оскільки результат співбесіди з претендентом вирішується безпосередньо з роботодавцем. Спеціаліст центру зайнятості на результат співбесіди не впливає.
Діяльність державної служби зайнятості, згідно Закону України «Про зайнятість населення» (яка була чинною до 01.01.2013р.) є посередницькою між громадянами, які звернулись до служби зайнятості за допомогою у сприянні працевлаштування, та підприємствами, установами, організаціями.
Крім того, направлення державної служби зайнятості є обов'язковими для підприємств лише щодо осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Ці категорії громадян зазначені у ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення» (яка була чинною до 01.01.2013р. ), а також інваліди. Щодо інших громадян (до яких відноситься і позивач), які мають направлення служби зайнятості, то підприємства, установи, організації вправі відмовити їм у прийнятті на роботу. Але така відмова, має бути обґрунтованою, оскільки ст. 22 Кодексу законів про працю містить одну з найважливіших гарантій трудових прав працівників - заборону необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу.
Також, колегія суддів зазначає, що у випадку, обґрунтованої відмови у прийнятті на роботу, як вважає позивач, останній мав право оскаржити незаконні дії роботодавця у судовому порядку.
Отже, посилання позивача на те, що відповідач давала йому направлення на працевлаштування на підприємства на які його не приймали на роботу з її вини, та на його думку коли вакансія на підприємстві була вже зайнята, або йому пропонували роботодавці пройти перевірку на рівень знань, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження належними доказами.
Крім того, колегія суддів зазначає, що до компетенції уповноваженого державного органу належить вирішення питання про те, чи відповідає особа тим вимогам закону, які встановлюються спеціальним законодавством для осіб, що претендують на зайняття посад в державній службі, а також колегія суддів вказує, що право прийому на роботу осіб належить роботодавцю, а не центрам зайнятості і роботодавець вправі перевіряти належний рівень знань, навичок та інші вимоги до працівника перед прийняттям його на роботу для належного виконання роботи останнім.
Враховуючи викладене, зважаючи, що відповідач діяла на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією законами України, з огляду на те, що позивач не надав жодних доказів в підтвердження обставин викладених в позовній заяві, а в більшості направлень про працевлаштування роботодавцем зазначено, що останній не відповідає вимогам, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість та безпідставність позовної вимоги про визнання неправомірною бездіяльність старшого інспектора відділу організації працевлаштування населення Святошинського районного центру зайнятості Київського міського центру зайнятості Лісобой Зінаїди Іванівни, яка полягає у неналежному виконанні нею своїх функціональних обов'язків під час надання безробітному ОСОБА_4 соціальних послуг за період 22-27 червня 2012 року, що призвело до порушення його прав у сфері зайнятості та соціального захисту.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
В Постанові Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 р. зазначено: під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб; відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків;у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Однак, Позивачем жодним чином не вказано та не надано на підтвердження цього належних та допустимих доказів щодо того, в чому конкретно полягає завдана йому моральна шкода, які саме моральні чи фізичні страждання можливо понесені Позивачем чи може мали місце інші негативні явища. Коли саме, якщо такі взагалі мали місце, понесені страждання (інші негативні явища), в який період, їх тривалість, до яких наслідків це призвело, тощо.
До того ж, Позивачем взагалі не вказується про співмірність нібито завданої йому шкоди з тим розміром відшкодування моральної шкоди, яку визначено в позовній заяві. Адже, такий розмір визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 28 березня 2013 року залишити без задоволення.
Постанову Святошинського районного суду м. Києва від 28 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: І.Й. Петрик
Судді: Л.П. Борисюк
Я.М. Собків
.
Головуючий суддя Петрик І.Й.
Судді: Борисюк Л.П.
Собків Я.М.