Головуючий у 1 інстанції - Лазарєв В.В.
Суддя-доповідач - Ляшенко Д.В.
03 вересня 2013 року справа №805/9320/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецькій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:судді-доповідача Ляшенка Д.В., суддів Ястребової Л.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 р. у справі № 805/9320/13-а за позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку, Відділу державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у м. Донецьку, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання нечинним та скасування рішень про арешт майна,-
В червні 2013 року ОСОБА_2 звернулось до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Будьонівського районного управління юстиції м. Донецька (далі - ВДВС Будьонівського РУЮ м. Донецька), відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції м. Донецька (далі - ВДВС Калінінського РУЮ м. Донецька), треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання нечинними та скасування рішень про арешт майна.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішеннями ВДВС Будьонівського РУЮ м. Донецька накладено арешт на житловий будинок з надвірними побудовами АДРЕСА_1. Вказаними рішеннями відповідача порушуються право позивач, як власника, оскільки рішенням Будьонівського районного суду м. Донецька від 25.07.2012р. нерухоме майно - житловий будинок з надвірними побудовами АДРЕСА_1 визнано об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_2, за позивачем визнано право власності на 1/2 частину вищевказаного нерухомого майна.
У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду і просила скасувати рішення відповідача про арешт майна, а саме: житлового будинку з надвірними побудовами АДРЕСА_1 (Літера-3 загальною площею 375,5 м2, житловою площею - 155,7 м2, трубопровід № 1-2 - огородження, 1- замощення) накладених: 13.06.2012р. постановою ВП № 33026659; № 12312350 від 23.03.2012р.; 12623643 від 15.06.2012р.; 12707679 від 07.07.2012р.; 12723449 від 11.07.2012р.; 13258462 від 16.11.2012р. та рішення про арешт 1/2 частини житлового будинку з надвірними побудовами АДРЕСА_1.
Постановою суду 1 інстанції в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач вважаючи, що це судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просила постанову суду скасувати та постановити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.
За приписами п.2 ч.1 ст.197 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснений в письмовому провадженні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а постанову суду першої інстанції необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Судом встановлено наступне.
16.01.2013 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Будьонівського районного управління юстиції м. Донецька, при виконанні зведеного виконавчого провадження № 36089477 за виконавчими листами № 2/504/647 виданим Будьонівським районним судом міста Донецька 07.06.2012 про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованості у розмірі 494946,38 грн. та № 2/0504/1386 виданим Будьонівським районним судом міста Донецька 02.11.2012 про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованості у розмірі 181704,27 грн., складено акт опису та арешту майна боржника, а саме: 1/2 частини житлового будинку з надвірними побудовами АДРЕСА_1 (а.с. 71-72).
23.04.2013 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Будьонівського районного управління юстиції м. Донецька в межах того ж виконавчого провадження винесено постанову про арешт майна боржника, а саме: 1/2 частини житлового будинку з надвірними побудовами АДРЕСА_1 (а.с. 73).
Позивач ОСОБА_2 оскаржує вищевказані рішення відповідача щодо арешту майна боржника, оскільки рішенням Будьонівського районного суду м. Донецька від 25.07.2012р. вказане нерухоме майно - житловий будинок визнано об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 - боржника у виконавчому проваджені та ОСОБА_2
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 (далі - Закон № 606), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, що затверджена Наказ Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція № 512) та іншими нормативно - правовими актами.
Відповідно до статті 1 Закону №606-XIV виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. ст. 6, 11 Закону № 606, п. 2.1. розділу ІІ Інструкції державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії направлені примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Як вже було зазначено вище, відповідач при примусовому виконанні рішення судів про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованості, накладено арешт на нерухоме майно - 1/2 частини житлового будинку з надвірними побудовами АДРЕСА_1.
У відповідності до п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону № 606 державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Згідно із ч. 1 ст. 57 Закону № 606 для забезпечення реального виконання рішення застосовується арешт майна боржника.
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (ч. 1 ст. 52 Закону № 606).
У відповідності до ч. 5 ст. 52 Закону № 606 у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.
Отже, з вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що державний виконавець має право накладати арешт на майно, що належить боржникові.
Згідно рішення Будьонівського районного суду м. Донецька від 25.07.2012р. (а.с. 11-12) нерухоме майно - житловий будинок з надвірними побудовами АДРЕСА_1 визнано об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_2. За позивачем визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними побудовами АДРЕСА_1. Рішення набрало законної сили (а.с. 48).
Згідно з ч. 1 ст. 73 Сімейного кодексу України та ч. 6 Закону № 606 за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. У випадках, коли частка боржника в натурі не виділена, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У відповідності до ст. 361 Цивільного кодексу України співвласник має право самостійно розпоряджатися своєю часткою у праві спільної власності.
Таким чином, з урахуванням того, що ВДВС Будьонівського РУЮ м. Донецька накладено арешт саме на 1/2 частину житлового будинку з надвірними побудовами АДРЕСА_1, тобто, на частину майна, що залишається у власності боржника - ОСОБА_5, суд приходить до висновку, що ВДВС Будьонівського РУЮ м. Донецька в даному випадку діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством, яке регулює спірні правовідносини.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Отже, згідно вищезазначених норм чинного законодавства, можливість судового захисту передбачена саме для особи, права, свободи та інтереси якої порушено з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.
На думку суду, арешт 1/2 частини житлового будинку з надвірними побудовами АДРЕСА_1, тобто, арешт майна, що належить боржникові - ОСОБА_5, не впливає на обсяг прав, обов'язків та інтересів позивача, а отже і не порушує їх.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду 1 інстанції, та вважає необґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби Будьонівського районного управління юстиції м. Донецька, відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції м. Донецька, про визнання нечинними та скасування рішення про арешт 1/2 частини житлового будинку з надвірними побудовами АДРЕСА_1 та такими, що не підлягають задоволенню.
Доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду 1 інстанції.
Таким чином судом правильно встановлені обставини справи та ухвалено постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 р. у справі № 805/9320/13-а - залишити без задоволення, а постанову суду без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Суддя - доповідач Ляшенко Д.В.
Судді Ястребова Л.В.
Чумак С.Ю.