Головуючий у 1 інстанції - Маркова Т.Г.
Суддя-доповідач - Ляшенко Д.В.
03 вересня 2013 року справа №2а-204/12/1226 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецькій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:судді-доповідача Ляшенка Д.В., суддів Ястребової Л.В., Чумака С.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м.Свердловськ Луганської області на постанову Свердловського міського суду Луганської області від 13 червня 2013 р. у справі № 2а-204/12/1226 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у м.Свердловську Луганської області про визнання дій неправомірними,-
У вересні 2011 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у м.Свердловську Луганської області про визнання дій неправомірними.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у 1997 році він вийшов на пенсію та почав отримувати пенсію за віком. В жовтні 1998 року він разом із своєю сім'єю виїхав до Німеччини на постійне проживання, при цьому свого громадянства України він не змінював. При виїзді із України, йому була виплачена пенсія за 6 місяців, але пенсію за цей час він не отримує. Підставою для припинення виплати пенсії були положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які передбачали, що під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода та обов'язковість якого надана Верховною Радою України. 07.10.2009 року Конституційний суд України прийняв рішення по справі № 1-32/2009, згідно якого визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого рішення статті 51 Закону України «Про загальнобов»язкове державне пенсійне страхування», та ці положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України свого рішення.
Просив суд визнати дії Управління Пенсійного фонду України в м. Свердловську Луганської області по не нарахуванню і не виплаті йому пенсії у зв'язку з визнанням неконстуційними пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальобов*язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009 року, № 25-рп/2009 неправомірними та зобов*язати УПФУ в м. Свердловську нарахувати з 07.10.2009 року і виплатити йому за рахунок коштів Державного бюджету України пенсію за віком з подальшою безстроковою її виплатою згідно законодавства.
Постановою Свердловського міського суду Луганської області від 13 червня 2013 р. позов задоволено частково, визнано неправомірними дії Управління Пенсійного Фонду України в м. Свердловську Луганської області з не нарахування та невиплати позивачу пенсії з 20.03.2011 року та зобов'язано УПФУ в м. Свердловську нарахувати і виплатити пенсію ОСОБА_2, з урахуванням пропуску строків звернення до суду, з 20.03.2011 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати зазначене судове рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. За приписами п.2 ч.1 ст.197 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
З 1997 року ОСОБА_2 була призначена пенсія за віком. В жовтні 1998 року позивач виїхав до Німеччини, у зв'язку з виїздом на постійне проживання за межи України, виплата пенсії була припинена на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
7 жовтня 2009 року Конституційний Суд України у справі № 1-32/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 ч.І ст.49, другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», вирішив: Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п.2 ч.І ст.49, другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІУ.
05.03.2011 року довірена особа ОСОБА_2 на території України - адвокат ОСОБА_3 звернувся до УПФУ у м. Свердловську з заявою про здійснення нарахування пенсії з дати прийняття рішення Конституційним судом України з 07.10.2009р.
Відповіддю Управління від 21.03.2011 року № 1806/09-20, було відмовлено позивачу у поновленні пенсії. Свою відмову відповідач мотивував тим що, міжнародного договору між странами, згода на обов*язковість якого надається Верховною Радою України, на той момент не було. А тому оскільки позивач мешкає фактично за межами України , права на отримання пенсії в Україні він не має.
Відповідно до ч.І ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, частково, або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно абз.6, 11 ч.І ст.7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом.
З наведеного вбачається, що ОСОБА_2, проживаючи в Німеччині, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
У відповідності з ч.ч.І, 2 ст.2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За таких обставин, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням за ним усіх конституційних прав.
В ч.З ст.22 Конституції України проголошено, що при прийняти нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Рішенням КСУ від 7 жовтня 2009 року у справі № 1-32/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п.2 ч.І ст.49, другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003р. № 1058-ІУ» Положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Вказане рішення Конституційного Суду України є безумовною підставою для поновлення позивачу виплати пенсії.
Позивач, звертаючись до суду 20.09.2011 року, тобто коли вже були визнані неконституційними відповідні норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» просить поновити виплату пенсії з 07.09.2009р., коли вже не діють неконституційні норми, тобто з інших підстав, ніж розглядалися Луганським окружним судом, в зв'язку з чим суд 1 інстанції дійшов правильного висновку про безпідставності посилань відповідача на п. 4 ч. 1 ст. 157 КАС України .
Відсутність постійного місця проживання позивача на території України, також не може бути підставою для відмови у нарахуванні та виплаті пенсії, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Тобто суд дійшов правильного висновку щодо права позивача на отримання пенсії в України є конституційним правом громадянина України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду 1 інстанції про неправомірність дій відповідача та зобов'язання УПФУ в м. Свердловську нарахувати і виплатити пенсію ОСОБА_2, з 20.03.2011 року.
Доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду 1 інстанції.
Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 184, 195, 197, 198, 200, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м.Свердловськ Луганської області на постанову Свердловського міського суду Луганської області від 13 червня 2013 р. у справі № 2а-204/12/1226 - залишити без задоволення, постанову суду - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Суддя - доповідач Ляшенко Д.В.
Судді Ястребова Л.В.
Чумак С.Ю.