ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Луганської області 91016, м.Луганськ пл.Героїв ВВВ 3а тел.55-17-32
ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ СУД Луганской области91016, г.Луганск пл.Героев ВОВ 3а тел.55-17-32
Іменем України
21.12.06 Справа № 12/770н-ад.
Суддя Палей О.С., розглянувши матеріали справи за позовом
Антрацитівського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго", м.Антрацит
до Антрацитівської об"єднаної державної податкової інспекції
про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним
за участю представників сторін:
від позивача - Щуров В.І., довіреність № б/н від 30.11.06.;
від відповідача - Нєдєлькіна Н.В. - заст.нач., довіреність № 4 від 25.01.06., Зайцева М.О. - ст.держ.подат.ревізор-інсп., дов. № 37 від 29.11.06.; Пузікова Н.А. - нач.юр.від., довіреність № 1 від 10.01.06.
Суть спору: Антрацитівським міським комунальним підприємством "Теплокомуненерго" заявлено вимогу про визнання податкового повідомлення-рішення Антрацитівської об'єднаної державної податкової інспекції № 0001402310/0/722/23-6778 від 19.09.2006р. недійсним.
Заявою б/н від 21.12.2006р. позивач змінив предмет позову та просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Антрацитівської ОДПІ № 0001402310/0/722/23-6778 від 19.09.2006 в частині нарахування суми податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 220000 грн. та застосування штрафних (фінансових)санкцій в сумі 220000 грн.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
АМКП "Теплокомуненерго" -позивач у справі -зареєстрований як суб"єкт господарювання виконавчим комітетом Антрацитівської міської Ради; перебуває на податковому обліку в Антрацитівській ОДПІ та є платником податку на додану вартість.
В період 14.08.2006р. по 11.09.2006р. податковим органом було проведено виїзну планову перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2003р. по 30.06.2006р., за результатами якої складений акт від 18.09.2006р. № 865/23-030 76618.
Після перевірки відповідачем винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення, донарахування основного платежу в розмірі 220000 грн. за яким обумовлено виключенням з податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за листопад 2004р. ПДВ в сумі 220000 грн. за операцією купівлі-продажу товарів згідно з договором № 28 від 28.10.2004р., укладеним між позивачем та ПП "Прогрес-Люкс".
У підставу висновків податкового органу покладено ту обставину, що позивач, на виконання укладеного договору, придбав у контрагента -ПП "Прогрес-Люкс" згідно накладної № 77/10 від 29.10.2004р. та податковою накладною № 77 від 29.10.2004р. товар на суму 1320000 грн. в т.ч. 220000 грн. ПДВ, в той час як рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 22.12.2005р. по справі № 2-5973/2005 визнано недійсною державну реєстрацію ПП "Прогрес-Люкс" з моменту реєстрації та припинено підприємство шляхом його ліквідації.
На обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що на момент виконання угоди та проведення розрахунків ПП "Прогрес-Люкс" було зареєстровано як суб'єкт підприємницької діяльності та платник податку на додану вартість. Позивач вказує на те, що АМКП "Теплокомуненерго" не зобов'язано сплачувати до бюджету суму ПДВ, яку вже сплатило при придбанні товарів у ПП "Прогрес-Люкс", а сума ПДВ в ціні товару є податковим зобов'язанням продавця, а не покупця.
Відповідач відзивом № 9954/10 від 30.11.2006р. проти позовних вимог заперечує, посилаючись на відповідність податкового повідомлення-рішення приписам закону, оскільки під час проведення перевірки було встановлено, що ПП "Прогрес-Люкс" не є платником ПДВ з 18.02.2003р., тобто позивач не мав права включати до складу податкового кредиту суму ПДВ за податковою накладною № 77 від 29.10.2004р.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши у сукупності доводи сторін, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з огляду на наступне.
У підставу оскаржуваного рішення податковим органом покладено перше за все рішення Ленінського райсуду м. Луганська, яким визнано недійсною державну реєстрацію контрагента позивача та припинено його діяльність.
Аналізуючи предмет та підставу заявленого позову, суд виходить з наступного.
Відносини, пов'язані з реєстрацією та здійсненням підприємницької діяльності суб'єктами господарювання, є цивільно-правовими та регулюються нормами приватного (цивільного) та господарського права.
У підставу рішення суду по справі № 2-5973/2005 було покладено ст.ст.42,62,110 ГК України.
Відносини, по справлянню податків є публічно-правовими і регулюються нормами податкового законодавства, зокрема, Законом про ПДВ.
Предметом даного спору є саме відносини, які регулюються нормами публічного права, а відтак, поряд з такими засобами доказування як факти, встановлені рішенням суду у цивільній (адміністративній) справі, суд оцінює й інші засоби доказування, які відносяться до сфери регулювання податкових відносин, що, до речі, передбачено ст. 70 КАС України при визначенні належності і допустимості доказів.
Спірне податкове повідомлення-рішення винесене на підставі п.п.7.2.1., 7.2.4 п.7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість» та Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181, тобто при цьому податковий орган керувався нормами податкового законодавства. Проте, висновки акту перевірки базуються на рішенні суду з цивільної справи та застосуванні до податкових відносин аналогії цивільного права та норм цивільного законодавства.
Але суд вважає такий підхід помилковим.
Податковим законодавством не визначені відповідні наслідки у сфері, що належить до регулювання публічно-правовими нормами, при визнанні недійсними установчих документів суб'єкта господарювання (визнані недійсною державної реєстрації).
Встановлений Ленінським райсудом при розгляді справи факт відсутності у засновника підприємства Сокирко Є.Ю. наміру здійснювати господарську та підприємницьку діяльність не може бути підставою для корегування податкових зобов'язань позивача, оскільки це не передбачено податковим законодавством.
Положення цивільного права в силу ст. 1 ЦК України 2003р., до податкових відносин не застосовуються, а відтак не можна стверджувати, що визнання недійсною державної реєстрації СПД в судовому порядку, автоматично обумовлює відсутність жодних правових наслідків у сфері оподаткування з моменту його реєстрації (за аналогією з визнанням недійсною угоди).
З цим висновком не можна погодитися ще й з тих підстав, що корегування показників податкових зобов'язань ставиться у залежність від певних цивільно-правових фактів, що, до речі, суперечить ст. 1 Закону України “Про систему оподаткування», якою встановлено, що механізм справляння податків (в т.ч. корегування податкових зобов'язань та податкового кредиту) може встановлюватися або змінюватися виключно законами про оподаткування.
Пунктом 4.5 ст. 4 Закону про ПДВ встановлено, що у разі, коли після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, перерахунок у випадках повернення товарів, особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному корегуванню.
Угода купівлі-продажу між позивачем та його контрагентом у встановленому чинним законодавством порядку недійсною не визнана, сторони за угодою не приведені до первісного стану, а відтак, ураховуючи приписи п. 4.5 ст. 4 Закону про ПДВ відсутні підстави для зміни (коригування) раніше заявлених показників податкових зобов'язань, оскільки реально не змінилася база оподаткування.
За результатами виконання угоди позивач має документи, що відповідають правилам бухгалтерського та податкового обліку та надають йому право на віднесення сум до валових витрат і податкового кредиту по операціям купівлі - продажу. Включення їх у відповідних податкових періодах до податкової звітності відповідає чинному законодавству. Після визнання реєстрації недобросовісного контрагента позивача недійсною, будь-яких зобов'язань щодо коригування податкової бази по господарській операції, що відбулася більш ніж за рік до прийняття Ленінським судом рішення, у нього не виникає, оскільки це порушує правовий порядок, установлений законами з питань оподаткування.
Правову позицію у справах даної категорії викладено в Постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 26 вересня 2006р.
Зокрема, в Постанові зазначено, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.
Покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.
Верховний Суд України зазначив, що у даних випадках податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.
На підставі вищевикладеного, суд визнає нечинним податкове повідомлення-рішення Антрацитівської об'єднаної державної податкової інспекції № 0001402310/0/722/23-6778 від 19 вересня 2006р. в частині визначення АМКП "Теплокомуненерго" суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 220000 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 220000 грн.
Відповідно до ст. 94 КАС України сплачений позивачем судовий збір в сумі 3 грн. 40 коп. стягується з Державного бюджету.
Надміру сплачений позивачем за пл. дорученням № 817 від 01.11.2006р. судовий збір в сумі 47 грн. 60 коп. може бути повернутий за клопотанням особи, яка його сплатила в порядку, передбаченому ст. 89 КАС України.
Сплачені позивачем помилково за платіжним дорученням № 816 від 01.11.2006р. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, які КАС України не передбачені, підлягають поверненню на рахунок позивача.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Керуючись ст.ст. 94,160,163,167,186,254 КАС України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Антрацитівської об"єднаної державної податкової інспекції № 0001402310/0/722/23-6778 від 19 вересня 2006р. в частині визначення АМКП "Теплокомуненерго" суми податкового зобов"язання з податку на додану вартість в розмірі 220000 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 220000 грн.
3. Стягнути з Державного бюджету України з поточного рахунку 31111095600006, МФО 804013, ОКПО 24046582, одержувач - Відділення Державного казначейства у Ленінському районі м. Луганська, банк - Управління Державного казначейства в Луганській області, код бюджетної класифікації 22090200 на користь Антрацитівського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго", 94613, Луганська обл., м. Антрацит, вул. Гірничорятувальна, 4, код 03076618, судові витрати у розмірі 3 грн. 40 коп.
4. Повернути Антрацитівському міському комунальному підприємству "Теплокомуненерго" сплачене платіжним дорученням від 01.11.2006р. № 816 витрати на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн., виділивши платіжне доручення з матеріалів справи.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо такої заяви не буде подано.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанову складено в повному обсязі та підписано -26.12.2006р.
Суддя О.С.Палей