25 березня 2009 р.
№ 37/314
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. -головуючого,
Коробенко Г.П.,
Рогач Л.І.
розглянувши матеріали касаційної скарги
відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду
від 03.12.2008р.
у справі
господарського суду м. Києва
за позовом
Державного комітету України з державного матеріального резерву
до
відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго"
про
стягнення 15 153 254, 49 грн.
за участю представників сторін:
позивача: Ємельянова Л.С. (довіреність від 11.03.2009р. №1029/0/4-09), Софійченко А.С. (довіреність від 17.03.2009р. №1151/0/4-09),
відповідача: Формагей О.Л. (довіреність від 10.03.2009р. № 1667/22)
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2008р. у справі № 37/314, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2008р., позов Державного комітету України з державного матеріального резерву до відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" про стягнення 15 153 254,49 грн. задоволено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням та постановою, ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи скаргу тим, що оскаржувані судові акти прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, а саме неправильно застосовано норми ст. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв", норми постанови КМУ №2045 від 28.12.2002 року, ст.ст. 525, 526, 631, 1048, гл. 50 Цивільного кодексу України, гл. 19 ЦК УРСР, не застосовано норми ст.ст. 1, 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", порушені норми ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.
Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 24.03.2009р. № 02.03-10/149 суддів Мачульського Г.М., Костенко Т.Ф. замінено на суддів Божок В.С., Рогач Л.І.
Позивач, відповідач, третя особа не реалізували своє процесуальне право на участь у засіданні суду касаційної інстанції.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" за позичання матеріальних цінностей з державного резерву передбачається плата, розмір якої визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не може перевищувати розміру облікової ставки Національного банку України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 №1129 затверджено "Порядок формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву".
Згідно п. 15 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, після прийняття рішення про відпуск матеріальних цінностей із державного резерву в порядку тимчасового позичання Держкомрезерв забезпечує укладення договору з позичальником, в якому зазначаються умови та терміни відпуску (повернення) матеріальних цінностей, види забезпечення зобов'язань щодо своєчасного повернення позичених матеріальних цінностей до державного резерву, а також інші необхідні умови.
Відповідно до п. 16 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, розмір плати за тимчасове позичання матеріальних цінностей із державного резерву встановлюється у відсотках до їх вартості в межах розміру облікової ставки Національного банку, що діє на момент позичання, і фіксується в договорі. В разі зміни облікової ставки Національним банком розмір зазначеної плати може бути переглянутий за домовленістю сторін договору з внесенням до нього відповідних змін.
Як вбачається з матеріалів справи, між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та ВАТ "Центренерго" 24.12.1999р. укладено договір № юр-7/959-99, за умовами якого, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.12.1999 № 1432-р в порядку тимчасового позичання та розрахунки за природний газ, Державний комітет України з державного матеріального резерву відпустив із державного резерву в грудні 1999 року ВАТ "ДЕК "Центренерго" природний газ в кількості до 297,0 млн.куб.м по ціні 280,3286 грн. ПДВ-0 (п. п. 1.1, 2.1 договору).
Пунктом 2.2 договору ВАТ "ДЕК "Центренерго" зобов'язалось повернути у травні-червні 2000 року до державного резерву природний газ в фактично відпущеному обсязі, або оплатити його вартість на розрахунковий рахунок Державного комітету України з державного матеріального резерву по ціні, що діятиме на час повернення, але не нижчою ціни відпуску; здійснювати оплату на поточний рахунок Державного комітету України з державного матеріального резерву щомісячно 0,5% від вартості фактично поставленого природного газу за користування тимчасовою позичкою до повного повернення.
Вартість газу, що підлягає відпуску із державного резерву складає 83 257 594,20 грн. ПДВ-0 (п. 3.1 договору).
Термін дії договору встановлюється з часу його підписання до 01.07.2000 (п. 8.1 договору).
У відповідності з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 "Про погашення заборгованості та впорядкування розрахунків підприємств електроенергетики з Державним комітетом з державного матеріального резерву" продовжено строк повернення природного газу, відпущеного на підставі рішень Кабінету Міністрів України, у тому числі і розпорядження № 1432-р від 21.12.1999, до 01.01.2023.
Визнаючи договір від 24.12.1999 № юр-7/959-99 продовженим, суди першої та апеляційної інстанції правомірно визначили обов'язок відповідача сплатити позивачу 0,5% від вартості отриманого природного газу відповідно до п.2.2 укладеної між ними угоди, в якому відповідач зобов'язався здійснювати щомісячно оплату за користування тимчасовою позичкою 0,5% від вартості фактично поставленого природного газу до повного повернення.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Як встановлено господарським судом першої та апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем до державного резерву природного газу в фактично відпущеному обсязі, та докази здійснення ним належної оплати позивачу за позичання у нього матеріальних цінностей, як то передбачено ч. 1 п. 2.2 договору № юр-7/959-99.
За таких обставин, висновок господарського суду першої та апеляційної інстанції про стягнення з відповідача 11 557 068,04 грн. боргу по оплаті за позичання природного газу з державного резерву за період з 01.05.2006 по 16.07.2008р. та інфляційних витрат у розмірі 3 199 265,03 грн. і 396 921,42 грн. - 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України, колегія суддів визнає правомірним та обґрунтованим.
При цьому, господарським судом 2-ї інстанції правильно визнано помилковими посилання ВАТ "ДЕК "Центренерго" на обов'язковість наявності між сторонами договору про реструктуризацію заборгованості, оскільки п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002р. визначене право, а не обов'язок укладення між сторонами такого договору і сторонами відповідно до норм ст. 33 ГПК України не доведено внесення пропозицій щодо укладення такого договору у даній справі або відхилення позивачем внесеної відповідачем такої пропозиції.
Отже, місцевим та апеляційним господарським судом встановлені обставини справи, що підтверджуються певними доказами, яким попередні суди дали належну оцінку, правом переоцінки яких в силу приписів ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не наділена.
Наведене спростовує доводи касаційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права, і не заперечує правильність та законність оскаржуваних судових актів, які відповідають чинному законодавству України і обставинам справи, підстави для скасування яких відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2008р. у справі № 37/314 залишити без змін.
Головуючий суддя В.С. Божок
Судді: Г.П. Коробенко
Л.І. Рогач