Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" березня 2009 р. Справа № 59/43-09
вх. № 1245/4-59
Колегія суддів господарського суду в складі:
Головуючий суддя Бринцев О.В.
суддя Присяжнюк О.О.
суддя Хотенець П.В.
при секретарі судового засідання Макаренко К.М.
за участю представників сторін:
позивача - не з"явився; відповідача - Кравченко Т.А. дов. від 18.08.2008р. №3903
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікаель-ТЕ", м. Харків
до Закритого акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" в особі філії "Харківське головне регіональне управління" ЗАТ КБ "Приватбанк", м. Харків
про розірвання кредитного договору
17.02.2009р. позивач ТОВ «Мікаель-ТЕ» звернувся до господарського суду Харківської області із позовом до відповідача ЗАТ КБ «Приватбанк» про розірвання кредитного договору від 15.08.2008р. №095/Р-08. В обґрунтування позову позивач посилається на ст.652 ЦК України. Стверджує, що внаслідок невиконання Національним банком України покладених на нього функцій (забезпечення стабільності грошової одиниці України, складання платіжного балансу, його аналіз та прогноз) в державі відбувся розпад економічної системи, девальвація гривні більш ніж на 50 відсотків, підняття цін, спад попиту, страйки тощо. Це, вказує позивач, свідчить про істотну зміну обставин та порушення майнових інтересів позивача, що є підставою для розірвання спірного кредитного договору. В судовому засіданні 18.03.2009р. представники позивача підтримують позовні вимоги, наполягають на їх задоволенні.
Представником позивача в судовому засіданні 18.03.2009р. заявлено клопотання про залучення до участі у справі Національного банку України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Розглянувши це клопотання, заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи суд відмовляє в задоволенні клопотання з наступних підстав. Згідно ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Натомість поданому у клопотанні позивача не вказано яким чином рішення у даній справі може вплинути на права або обов'язки Національного банку України щодо однієї з сторін (спричинити їх виникнення, зміну або припинення). До клопотання не надано доказів наявності обставин, що свідчать про можливість такого впливу. Відсутні такі докази і в матеріалах справи.
Крім того, представником позивача в судовому засіданні 18.03.2009р. заявлено клопотання про витребування доказів. Це клопотання задоволено судом частково. Відповідача зобов'язано надати в судове засідання свій примірник кредитного договору від 15.08.2008р. №095/Р-08 для порівняння його змісту із змістом договору, копія якого надана позивачем.
В решті доказів, клопотання позивача залишено судом без задоволення з наступних підстав. Згідно ст. 38 ГПК України. Відповідно її положень сторона, прокурор, які порушують клопотання перед господарським судом про витребування доказів, повинні докладно зазначити: який доказ вимагається, підстави, з яких вони вважають, що ці докази має підприємство чи організація, і обставини, які можуть підтвердити ці докази.
Відповідно цьому, з урахуванням матеріалів справи, а також висловлених в судовому засіданні думок сторін, суд відхиляє клопотання позивача про витребування доказів, як необґрунтоване. Так в клопотанні не зазначено, які саме конкретні документи з кредитної справи мають значення для цієї справи, а також не вказано які саме обставини, можуть підтвердити відповідні документи. Не зазначено також яке значення для вирішення даного спору про розірвання договору мають обставини щодо «певних порушень», які на думку позивача імовірно могли мати місце під час укладання договору. Тобто позивачем не обґрунтовано, що витребувані ним докази відносяться до предмету доказування і відповідають принципу допустимості доказів (господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи - ст. 34 ГПК України).
Крім того, суд зазначає, що покладення судом за ініціативою однієї сторони обов'язку на іншу сторону щодо надання доказів на підтвердження своєї позиції є таким, що суперечить принципу змагальності - ст.ст. 4-3, 33 ГПК України. Згідно положень цих норм судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, у позивача і у суду відсутні правові підстави для спонукання відповідача подати докази на підтвердження позиції позивача, або на підтвердження позиції відповідача. Сторони компетентні самостійно вирішити це питання, і самостійно несуть ризик недостатності поданих доказів.
В судове засідання у справі, призначене на 25.03.2009р. Представники позивача не з'явились. Про дату час та місце судового засідання були повідомлені належним чином про, що свідчать підписи представників на відповідному повідомленні, яке міститься у матеріалах справи. Натомість через канцелярію суду представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи.
Вирішуючи це клопотання судова колегія виходить з наступного. Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд уважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.
В даному разі на думку судової колегії обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів справи достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, оголошено перерву для надання можливості ознайомитись із відзивом на позов, із матеріалами справи, надати нові докази тощо). Проте, нових доказів позивачем не надано та про можливість їх надання в майбутньому в клопотанні позивача про відкладення справи не зазначено.
Судова колегія також зазначає, що згідно ч.3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Клопотання позивача є необґрунтованим і таким, що не відповідає принципу добросовісності в користуванні процесуальними правами. До клопотання не додано жодних доказів хвороби і перебування на лікуванні першого представника позивача. Стосовно другого представника позивача додано копію наказу про відрядження без номера без дати, яку суд оцінює критично. Ця копія не посвідчена належним чином. Наказ підписаний директором ТОВ «Юнайтед консалтинг», - особою, яка хоч і знаходиться за тією самою юридичною адресою, що і позивач, але участі у даній справі не приймає. Сам по собі наказ не може бути визнаний достатнім доказом призначення іншого судового засідання на цю дату. Ні клопотання, ні наказ не містять ніяких даних стосовно відповідного судового засідання - в них не зазначено, ні номеру справи, ні складу суду, ні найменувань сторін, ні інших реквізитів справи. До клопотання не додано ні ухвали про призначення судового засідання, ні позову, ні інших доказів існування відповідної справи та відповідного судового засідання. В клопотанні також не пояснюється з яких підстав позивачем віддана перевага іншому судовому засіданню всупереч засіданню у даній справі, про яке він був повідомлений завчасно. Нарешті, в клопотанні зроблено посилання на судове засідання, яке має відбутися в суді якого, згідно Указу Президента України «Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України» від 11.07.2001р. №511/2001, взагалі не існує - «Господарському суді м.Херсона».
Крім того, судова колегія відмовляючи в задоволенні цього клопотання і вважаючи неповажними причини неявки представника позивача у судове засідання, керується ч. 1 ст. 28 ГПК України. Згідно її положень справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Причини неявки директора ТОВ «Мікаель-ТЕ» в судове засідання позивачем суду не повідомлені. Не надано також пояснень щодо причин неприбуття в судове засідання інших представників, котрим позивачем були видані довіреності із відповідними повноваженнями (таким, як вбачається з заяви вх. №8282 від 26.03.2009р. зокрема є Федасюк А.А., яка довіреністю виданою від 02.03.2009р. уповноважена представляти інтереси позивача в усіх судах України по всім справам, стороною в яких є ТОВ «Мікаель-ТЕ»).
Відповідач проти задоволення позову заперечує. У наданому відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що передбачені ст. 652 ЦК України умови розірвання договору наразі відсутні. Стверджує, що у відносинах сторін, які стосуються спірного договору не відбулося змін, які б значно погіршували становище позивача. Стверджує, що посилання позивача на зазначені у позові підстави розірвання договору (розпад економічної системи, девальвація гривні більш ніж на 50% відсотків, підняття цін, спад попиту, страйки тощо) не можуть бути підставою для розірвання договору. Крім того, відповідач вказує також, що кредит за спірним договором був наданий позивачеві у гривнях, отже девальвація гривні на розмір зобов'язань позивача не впливає. При цьому розмір відсоткової ставки за користування кредитом, встановлений договором не збільшувався і залишився на первісному рівні. Вимог щодо дострокового погашення кредиту, або інших обтяжень, позивачеві відповідачем не висувалось. З урахуванням цього відповідач посилаючись на 526, 611 ЦК України стверджує, що зобов'язання за кредитним договором від 15.08.2008р. №095/Р-08 повинно виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до договору. Представник позивача в судовому засіданні підтримує доводи, викладені у відзиві на позов, просить у задоволенні позову відмовити повністю.
В судовому засіданні оголошено перерву з 18.03.2009р. до 12 год. 00 хв. 25.03.2009р.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
15.08.2008р. між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір №095/Р-08. Згідно умов договору (п.п. 1.1., 1.2., 4.1.) відповідач зобов'язався надати позивачеві кредит в межах суми 258500,00 грн. на строк і на умовах, визначених договором, а позивач зобов'язався повернути отриманий кредит та сплатити відсотки у встановлені цим договором строки. За користування кредитом позивач сплачує відсотки у розмірі 24% річних.
У відповідності до п.4.8. кредитного договору погашення кредиту, сплата процентів за цим договором здійснюється в валюті кредиту (гривнях).
Строки повернення кредиту і сплати процентів визначені сторонами в п.1.3. договору та додатку №1 до договору. Згідно графіку погашення кредиту та процентів кредит і проценти повинні бути погашені в строк до 12.08.2011р. Пунктом 2.4.3. кредитного договору від 15.08.2008р. №095/Р-08 передбачено право позивача ініціювати розірвання цього договору шляхом направлення банку письмової пропозиції. Розірвання договору в такому разі відбувається укладенням додаткової угоди з умовою повного погашення кредиту і виконання інших зобов'язань на дату розірвання, в т.ч. сплати винагороди за користування кредитом при достроковому розірванні згідно п. 4.6.
18.08.2008р. сума кредиту у розмірі 258500,00 грн. була видана позивачеві.
Станом на 12.03.2009р. позивач за підрахунками відповідача зобов'язаний був сплатити відповідачеві суму 31116,86 грн. Фактично, вказує відповідач, було сплачено 5013,02 грн. основного борг та 5170,00 процентів. Заборгованість по кредиту складає 253486,98 грн., з них прострочено - 26103,84 грн., заборгованість по процентам - 31289,29 грн. За порушення строків розрахунків позивачеві відповідачем нарахована пеня у розмірі 2921,43 грн.
Викладене, з урахуванням обставин вказаних позивачем у позові, свідчить, на думку позивача, про порушення його прав і є підставою для їх захисту шляхом розірвання кредитного договору від 15.08.2008р. №095/Р-08.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.
У відповідності до ст. 345 ГК України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України). Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Порядок зміни та розірвання господарських договорів визначений статтею 188 ГК. Згідно її положень зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
З урахуванням наведених правових норм та встановлених матеріалами справи обставин справи судова колегія приходить до висновку про відсутність передбачених ч.2 ст. 652 ЦК України правових підстав для розірвання спірного договору. При цьому судова колегія виходить з наступного.
У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже позивач мав обґрунтувати в позовній заяві і довести належними доказами існування фактів, які він вважає умовами розірвання договору в порядку ч.2 ст. 652 ЦК.
Натомість позивачем такі обставини не доведені. Приходячи до цього висновку судова колегія враховує наступне.
По-перше, це відсутність доказів. Твердження, котрі містяться в позовній заяві (про розпад економічної системи внаслідок невиконання НБУ платіжного балансу, девальвацію гривні більш ніж на 50% відсотків, підняття цін, спад попиту, страйки тощо), носять декларативний характер. Письмових чи інших доказів на існування цих обставин, які б відповідали ст.ст.32-37 ГПК України позивачем не надано. Так до позовної заяви не додано доказів (звітів оцінки, довідок біржі, звітів маркетингових досліджень тощо) щодо підняття цін та спаду попиту, не додано доказів проведення страйків, закриття підприємств і т.і.
При цьому судова колегія зауважує, що в даному разі відсутні підстави для визнання судом відповідних обставин загальновідомими в порядку ч.1 ст.35 ГПК України. Так, немає підстав вважати загальновідомою інформацію щодо змісту платіжного балансу, стану його виконання та наслідків невиконання. Платіжний баланс, згідно ст.1 Закону України «Про національний банк України», - співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону, і сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду. До платіжного балансу входять розрахунки за зовнішньою торгівлею, послугами, неторговими операціями, доходи від капіталовкладень за кордоном, торгівлі ліцензіями, від фрахтування та обслуговування кораблів, туризму, утримання дипломатичних і торгових представництв за кордоном, грошові перекази окремих осіб, виплати іншим країнам за позики тощо. Тобто інформація щодо платіжного балансу носить суто професійний економічний характер і тому не є загальновідомою, а отже потребує доказування в загальному порядку. Так само немає підстав для визнання загальновідомою і іншої спеціальної організаційної та економічної інформації, на яку посилається позивач.
Також суд приймає до уваги, що окремі з тверджень позивача, викладені в позовній заяві не тільки не підтверджені доказами, а й не відповідають дійсності. Так, не відповідає дійсності твердження, що «грошова одиниця - гривня була девальвована більш ніж 50%». Насправді за період з серпня 2008р. (місяця укладення спірного договору) до лютого 2009р. (місяця подачі позовної заяви) рівень інфляції склав не 50%, а 10,8%. Такий висновок судової колегії зроблений на величинах індексів інфляції у 2008, 2009рр. за даними Державного комітету статистики України (101,1 - вересень; 101,7 - жовтень; 101,5 - листопад; 102,1 - грудень; 102,9 - січень; 101,5 - лютий, тобто всього - 10,8%).
По-друге, це відсутність зв'язку між зміною обставин, на яку посилається позивач та господарською діяльністю позивача.
Судова колегія відзначає, що у відповідності до ч.2 ст.652 ЦК України договір може бути розірвано не у зв'язку із змінами суспільно-економічної ситуації в державі чи в світі в цілому. Така позиція позивача є хибною. Адже за таких умов з тих самих макроекономічних та суспільно-політичних мотивів можна було б розірвати будь-який кредитний договір укладений в державі, або навіть будь-який господарський договір взагалі.
За змістом ч.2 ст.652 ЦК України договір може бути розірваний лише на підставі змін обставин, які мають конкретне суб'єктивне відношення до сторін спірного договору і умов його виконання. Такими обставинами може бути зміна собівартості продукції, ціни її реалізації, введення квотування, ліцензування чи інших обмежень певного виду господарської діяльності, що провадиться стороною договору тощо.
Натомість в даному разі позивачем не доведено, що загальне підняття цін, на яке він посилається, стосується саме тих товарів, котрі використовуються ним в своїй господарській діяльності, і що це підняття істотно вплинуло на собівартість продукції, робіт, послуг позивача, або на інші економічні показники його діяльності. Так само не обґрунтований позивачем причинно-наслідковий зв'язок між спадом попиту і реалізацію бізнес-плану позивача в розрізі обсягів реалізації конкретної продукції, робіт, послуг позивача. Не обґрунтовано яким чином господарській діяльності позивача перешкодили страйки та закриття великої кількості підприємств та ін.
Особливу увагу судової колегії привертає той факт, що позивачем не додано доказів негативного впливу девальвації гривні на умови виконання кредитного договору, враховуючи, що даний кредит був виданий не в іноземній валюті а, в гривні.
По-третє, це відсутність підстав вважати, що зміна обставин, на яку посилається позивач, звільняє його від виконання договору. Судова колегія зазначає, що ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик є однією із ознак підприємництва (згідно ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Більш того принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 ГК України). Отже складнощі, які виникли у позивача із виконанням спірного кредитного договору охоплюються його (позивача) підприємницьким ризиком. Тому у суду немає правових підстав перекладати комерційний ризик позивача на відповідача шляхом звільнення позивача від виконання прийнятих на себе обов'язків за договором.
При цьому судова колегія враховує також, що спірним кредитним договором передбачено право позивача на дострокове повернення кредиту (п.2.4.1.). Проте позивач таким правом не скористався - кредит не повернув, проценти за його користування не сплатив.
По-четверте, це відсутність порушення співвідношення майнових інтересів сторін. Згідно п.3ч.2ст.652 ЦК України таке порушення економічної рівноваги є необхідною умовою для розірвання договору в судовому порядку. Це порушення може відбуватися у вигляді значного зменшення вартості отриманого за договором, або значного зростання вартості відшкодування, що приводить до порушення еквівалентності обміну. При цьому зменшення цінності виконання повинно мати об'єктивні ознаки його виміру. У протилежному випадку має місце не об'єктивний факт - порушення співвідношення (еквівалентності) обміну, а проста зміна ставлення чи думки сторони щодо доцільності (бажаності чи небажаності) виконання відповідного договору. В даному разі доказів порушення співвідношення (еквівалентності) інтересів сторін спірного договору позивачем не надано.
Стосовно цієї умови п.3ч ч.2ст.652 ЦК України судова колегія зауважує, що ті загальні обставини, на які посилається позивач у своїй позовній заяві, в рівній мірі стосуються як позивача, так і відповідача. Тому підстав для висновку, що вони погіршили лише становище позивача і залишили незмінним становище відповідача (і тим самим порушили співвідношення інтересів сторін) не вбачається.
За таких обставин судова колегія приходить до висновку про те, що в даному разі відсутні необхідні умови для розірвання договору, передбачені п.3ч.2ст.652 ЦК України. Таким чином це означає відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Крім того, судова колегія відзначає, що підставою для відмови в позові є недодержання порядку розірвання договору, встановленого ст. 188 ГК України. Згідно її положень сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Цьому положенню Закону кореспондують положення п.2.4.3. спірного договору.
В даному разі матеріали справи свідчать, що позивачем відповідачеві така пропозиція надіслана не була. Лист від 22.01.2009р. адресований відповідачеві групою осіб, в т.ч. позивачем, не приймається судом до уваги. Він не відповідає вимогам ст. 188 ГК України, оскільки в ньому не міститься пропозицій про розірвання спірного кредитного договору.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції, ст.ст. 15, 16, 526, 652, 629, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 42, 44, 188, 345, Господарського кодексу України, керуючись, ст. ст. 1, 4, 4-3, 12, 27, 32, 33, 35, 38, 43, 44-49, 75, 82-85 ГПК України, судова колегія -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Головуючий суддя Бринцев О.В.
суддя Присяжнюк О.О.
суддя Хотенець П.В.
справа №59/43-09
повний текст рішення підписано 30.03.2009р.