30.03.09
Справа №АС3/83-09.
За позовом: Глуховської міжрайонної державної податкової інспекції, м. Глухів Сумської області
до відповідачів: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Кролевецький агро комбінат хлібопродуктів», м. Кролевець Сумської області
2) Приватного підприємства «Авіс-сервіст», м. Київ
Про стягнення 10986 грн. 00 коп.
Суддя П.І. ЛЕВЧЕНКО
За участю секретаря судового засідання Ю.В. Литвиненко
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув
від 1-го відповідача: Гордієнко Л.В.
від 2-го відповідача: не прибув
Суть спору: позивач просить суд стягнути з першого відповідача в доход держави кошти в розмірі 10986 грн. 00 коп., перераховані другому відповідачеві за нікчемним правочином, а саме за договором поставки № 24/05 від 24 травня 2007 року, укладеним між відповідачами.
Перший відповідач заперечує проти позову, не погоджуючись з тим, що вищезгаданий правочин є нікчемним, а також посилаючись на сплив строків застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлених статтею 250 ГК України.
Другий відповідач відзиву на позов суду не подав.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що позовна вимога позивача є безпідставною, необгрунтованою та не підлягає задоволенню.
Звертаючись з позовом до двох відповідачів, позивач пред'явив позовну вимогу лише до першого відповідача, з якого просить стягнути в доход держави кошти в розмірі 10986,00 грн., перераховані другому відповідачеві за нікчемним правочином (за договором поставки № 24/05 від 24.05.2007 року), керуючись при цьому ч.ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215, 228 ЦК України та ст. 208 ГК України.
Стягнення в доход держави передбачене лише статтею 208 ГК України.
Умовою стягнення за ст. 208 ГК України є недійсність (нікчемність) господарського зобов'язання, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Обгрунтовуючи свою позовну вимогу до першого відповідача, позивач наполягає на тому, що поставка товару від другого відповідача першому відповідачеві не здійснювалась, а господарське зобов'язання за договором поставки № 24 від 24.05.07р. виконане лише першим відповідачем (сплачені грошові кошти другому відповідачеві) в загальній сумі 10986 грн., у тому числі ПДВ - 1831 грн.) з метою включення до валових витрат суми 9155 грн.
При цьому за твердженням позивача саме перший відповідач здійснював підприємницьку діяльність, яка суперечить суті підприємництва і тим самим порушує моральні засади суспільства».
На думку позивача саме перший відповідач: порушив вимоги п. 1 ст. 202, п.п. 2, 3, 5 ст. 203, 655, 656, 658 ЦК України, а тому відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України договір поставки, укладений відповідачами від 24.05.2007 року за № 24/05, є нікчемним.
Після цього позивач цитує в позовній заяві текст ч. 1 ст. 208 ГК України, в якій, зокрема зазначено, що у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.
Так як позивач наполягає на тому, що господарське зобов'язання виконане лише першим відповідачем (перераховано другому відповідачеві 10986 грн.), то безпідставними та необгрунтованими є його позовні вимоги про стягнення саме з першого відповідача в доход держави коштів у розмірі 10986 грн., перерахованих другому відповідачеві, оскільки це суперечить ч. 1 ст. 208 ГК України, яка передбачає стягнення в такому разі з другої сторони (тобто з другого відповідача) в доход держави всього одержаного нею.
Як свідчить зміст адміністративного позову, позивач вбачає намір на вчинення господарського зобов'язання лише у першого відповідача. Однак при цьому позивач не враховує, що згідно ч. 1 ст. 208 ГК України, у разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею (а позивач стверджує, що перший відповідач нічого не одержав від другого відповідача) повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування стягується за рішенням суду в доход держави.
Таким чином, позивач пред'явив свою позовну вимогу про стягнення з першого відповідача в доход держави коштів в розмірі 10986 грн., перерахованих другому відповідачеві, зважаючи на вищевикладені обгрунтування позовної вимоги, всупереч ч. 1 статті 208 ГК України, яка не передбачає стягнення коштів в доход держави за таких обставин зі сторони, яка виконала господарське зобов'язання, при тому, що інша сторона своїх зобов'язань не виконала.
Це стосовно змісту позовних вимог, виходячи з правових обгрунтувань позивача, викладених в тексті адміністративного позову.
Крім того слід зазначити, що згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Позивач не подав суду належних доказів наявності наміру (умислу) сторін (відповідачів чи одного з них) на вчинення господарських зобов'язань за договором поставки № 24/05 від 24.05.2007 року з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
За таких обставин відсутні підстави вважати договір поставки № 24/05 від 24.05.2007 року нікчемним і відсутні підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених ч. 1 статті 208 ГК України.
Не довів позивач також того, що вищезгаданий договір (правочин) вважається таким, що порушує публічний порядок, оскільки відсутні належні докази того, що він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а отже безпідставним є посилання позивача на ст. 228 ЦК України.
Суд не може погодитися з позицією позивача щодо відсутності у першого відповідача первинних документів, що підтверджують факт передачі товару від другого відповідача до першого відповідача на виконання умов договору поставки від 24.05.2007 року № 24/05. Факт здійснення передачі товару від другого відповідача до першого відповідача підтверджується видатковою накладною № РН-0000083 від 03.09.2007 року (а.с. 18), копію якої подав суду сам пзивач.
Оскільки договір поставки № 24/05 від 24.05.2007р. не є нікчемним та не визнаний судом недійсним, то згідно ст. 204 ЦК України цей правочин (договір) є правомірним.
Суд також погоджується з першим відповідачем, який у своїх запереченнях проти адміністративного позову слушно зазначає, що санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК України є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а тому вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими санкціями, що відповідають визначенню частини першої статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених статтею 250 ГК України.
Згідно 250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Договір поставки № 24/05 між відповідачами укладений 24.05.2007 року, а передача товару здійснювалась 03.09.2007р. (а.с. 18), перерахування грошових коштів здійснювалось 01.10.2007р. (а.с. 19).
Адміністративний позов подано позивачем до суду 05.02.2009 року, тобто з пропуском строку застосування адміністративно-господарських санкцій, який згідно ст. 250 ГК України не може перевищувати одного року з дня порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Таким чином, в будь-якому разі, пред'явлені позивачем до першого відповідача адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися, оскільки на момент звернення позивача з адміністративним позовом до суду закінчився строк їх застосування.
На підставі вищевикладеного адміністративний позов позивача не підлягає задоволенню.
Тому, керуючись ст. ст. 203, 204, 215, 228 ЦК України, ст. ст. 208, 238, 250 ГК України, ст. ст. 69-71, 86, 158-163 КАС України, суд
1. В задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Згідно ст. 186 КАС України заява про апеляційне оскарження постанови подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення (з дня складення постанови в повному обсязі). Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Згідно ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання, апеляційної скарги постанова, якщо її не було скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови підписаний 03.04.09р.
СУДДЯ П.І. ЛЕВЧЕНКО