91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
16.03.09 Справа № 16/14
За позовом Державного підприємства “Свердловантрацит»,
м. Свердловськ Луганської області
до Державного підприємства “Ровенькиантрацит», м. Ровеньки Луганської області
про стягнення 77457846 грн. 27 коп.
Суддя Шеліхіна Р.М.
секретар судового засідання Маценко О.В.
за участю представників сторін:
від позивача -Угнівенко О.В., довіреність від 17.09.08. № 14-221д;
Рибальченко Д.В., довіреність від 26.12.07 № 14-257д;
від відповідача -представник не прибув,
Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача суму заборгованості у розмірі 70859483,77 грн., пені у сумі 4098362,50 грн. штраф у сумі 2500000,00 грн. на підставі договору про відступлення права вимоги від 09.11.07. № 17-3125гп.
Представник позивача у судовому засіданні 26.02.09. надав лист від 25.02.09. №9-06/09-4, яким нормативно обгрунтував позовні вимоги з посиланням на положення ст.ст.6,512,513,626,627,628 Цивільного кодексу України. Даним листом, позивач також зазначив, що умови договору про відступлення права вимоги від 09.11.07. №17-3125гп містять усі істотні умови, необхідні для цієї категорії договорів - про відступлення права вимоги. З урахуванням приписів Цивільного кодексу України істотною умовою договору відступлення права вимоги є вказівка на його предмет, а також вказівки на цедента і цесарія та на характер їхніх дій.
Відповідач протягом розгляду справи -з 09.02.09. по 16.03.09. - не забезпечив участі свого представника у судовому засіданні, не надав суду витребуванні документи та не використав свого права на захист, про причини неявки до суду не повідомив, хоча про час і місце проведення судового засідання відповідача було повідомлено належним чином6на а.с.30 міститься поштове повідомлення від 28.01.09., з якого вбачається, що 30.01.09. відповідач отримав ухвалу про порушення провадження у справі, якою явка відповідача у судове засідання була визнана обов'язковою. Ухвалою від 26.02.09. явка представника відповідача не була визнана обов'язковою. Відповідно до вимог ст.75 ГПК України справу розглянуто за наявним в ній матеріалами.
Позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогою до відповідача про стягнення заборгованості у розмірі 70859483,77 грн., пені у сумі 4098362,50 грн. штраф у сумі 2500000,00 грн., мотивуючи свої вимоги невиконанням відповідачем умов укладеного сторонами договору про відступлення права вимоги від 09.11.07. №17-3125гп, на підставі якого первісний кредитор (позивач) відступив право вимоги боргу з боржника -ВАТ «Дніпроенерго»- в сумі 70 859 483,77грн. новому кредиторові (відповідачу), а відповідач зобов'язався сплатити позивачеві отримані від боржника грошові кошти в сумі 70 859 483,77грн. згідно з графіком погашення заборгованості (пункт 2.2 вказаного договору) в строк до 26.12.08.
Листом від 16.11.07. №1-3/1137 (а.с.15) відповідач підтвердив позивачеві факт отримання 14.11.07. грошей в сумі 70 859 483,77грн. від боржника на свій банківський рахунок. Актом звірення взаємних розрахунків від 12.12.07. (а.с.16) за підписами генеральних директорів та головних бухгалтерів сторони узгодили грошовий обов'язок відповідача перед позивачем в сумі 70 859 483,77грн. на підставі договору про відступлення права вимоги від 09.11.07. №17-3125гп.
У встановлений договором строк -до 26.12.08. -відповідач не сплатив позивачеві грошові кошти в сумі 70 859 483,77грн. на підставі умов договору про відступлення права вимоги від 09.11.07. №17-3125гп, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача борг у вказаному розмірі.
Крім того, за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, яке встановлене для відповідача пунктом 1.3 договору, позивачем заявлено до стягнення пеню у сумі 4098362,50 грн. та штраф у сумі 2500000,00 грн. на підставі умов пункту 5.1 вказаного договору.
Відповідач вимог позивача не оспорив.
Враховуючи вищевикладене, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали та обставини справи, вислухав представників позивача, оцінивши надані ними докази своїх вимог до суті спору, їх належність, допустимість, достовірність кожного окремо і у сукупності без надання жодному доказу пріоритету або вищої сили суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно ст.3 ЦК України загальною засадою цивільного законодавства є свобода договору.
Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Частиною 3 ст.203 ЦК України визначено - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватися у встановлений договором строк.
Згідно ст. 610 Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договором про відступлення права вимоги від 09.11.07. №17-3125гп (пунктом 2.2), укладеним сторонами по справі, визначено порядок виконання відповідачем зобов'язань по сплаті заборгованості і, відповідно, строку права вимоги у позивача.
Матеріалами справи підтверджено належним чином факт отримання відповідачем грошових коштів на суму 70859483,77грн. від боржника - ВАТ «Дніпроенерго»- на виконання умов мирової угоди у справі про банкрутство ВАТ «Дніпроенерго»№5/5/466, затвердженої господарським судом Запоріжської області. Позивач належним чином і в порядку ст.ст.33,34,35 ГПК України при розгляді справи довів суду заборгованість відповідача в розмірі 70859483,77грн. Таким чином, позивач вправі вимагати від відповідача виконання ним своїх обов'язків по договору про відступлення права вимоги від 09.11.07. №17-3125гп у відповідності до умов цього договору та вимог закону.
При розгляді справи суд встановив, що відповідач не виконав свої обов'язки перед позивачем по сплаті заборгованості на суму 70859483,77грн., чим порушив умови укладеного з позивачем договору про відступлення права вимоги від 09.11.07. №17-3125гп і вимоги закону.
Заявлені вимоги про стягнення пені у розмірі 4098362,50грн. за період з 30.06.08. по 26.12.08. та штрафу в сумі 2500000грн. на підставі договору про відступлення права вимоги від 09.11.07. №17-3125гп за несвоєчасне виконання обов'язків по оплаті заборгованості цілком обґрунтовані та відповідають умовам укладеного договору, чинному законодавству, у т.ч. ст.232 ГК України, згідно якої боржник (відповідач), який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора (позивача) зобов'язаний сплатити неустойку за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
За таких підстав позов слід визнати обґрунтованим, підтвердженим належними доказами та таким, що підлягає до задоволення у повному обсязі.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Враховуючи обставини спору, договір про відступлення права вимоги від 09.11.07. №17-3125гп (умови, права та обов'язки сторін) та строки повернення отриманих відповідачем грошей й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, організаційно-правову форму підприємств позивача та відповідача, керуючись ст.233 ГК України і ст.83 ГПК України, суд зменшує розмір заявленої до стягнення пені на 3598362,50грн. та розмір заявленого до стягнення штрафу на 2000000грн. Таким чином, з відповідача слід стягнути пеню в сумі 500000грн. та штраф в сумі 500000грн.
Юридичний аналіз наведених правових норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Щодо конкретного розміру пені та штрафу, які заявлено до стягнення з відповідача, та зменшення суми, що підлягає до стягнення, то це є оцінкою судом правовідносин сторін та доказів по справі.
Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати слід покласти на відповідача повністю.
На підставі викладеного, ст.ст.173,193,230-232,233 ГК України, ст.ст.526,625,629 ЦК України, керуючись ст.ст.22,33,34,35,43,49,75,82-85 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства “Ровенькиантрацит», м. Ровеньки Луганської області, вул. «Комуністична», 6, ід. код 32320704 на користь Державного підприємства “Свердловантрацит», м. Свердловськ Луганської області, вул. ім. Енгельса, 1, ід. код 32355669 борг в сумі 70 859 483,77грн., пеню в сумі 500 000грн., штраф в сумі 500 000грн., витрати по державному миту в сумі 25500грн., на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу сумі 118грн. Видати наказ.
3. В решті вимог відмовити.
Рішення підписане 23.03.09.
Суддя Р. Шеліхіна