ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
Справа №
За позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Альба-Регія»
до
1) Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Єврорезерв»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Русь Інтернешнл»
про
визнання недійсним поруки договору
Суддя
Сташків Р.Б.
Представники:
від позивача -
не з'явився;
від відповідача -1
Осадчий В.В., представник за дов. №90 від 16.03.2009;
від відповідача -2
Буланова О.М., представник за дов. б/н від 05.01.2009;
Донченко К.Ю., представник за дов. б/н від 05.01.2009.
Позов заявлено про визнання договору поручительства № 01/10/05 від 01.11.2005 (далі -Договір), укладеного ТОВ «Русь Інтернешнл»(Відповідач-2), ТОВ «Альба-Регія»(Позивач) та ЗАТ «Страхова компанія «Єврорезерв»(Відповідач-1), недійсним на підставі п. 1, 2 ст. 203 та ст. 227 Цивільного кодексу України ( далі -ЦК України) як такого, що суперечить приписам ст. 4 та Розділу ІІІ «Умови створення та діяльності фінансових установ»Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
При цьому, Позивач посилається на те, що ТОВ «Русь Інтернешнл»як Поручитель уклало правочин, якого воно не мало права вчиняти, оскільки порука відноситься до фінансових послуг, які можуть надавати лише фінансові установи в розумінні Розділу ІІІ «Умови створення та діяльності фінансових установ»Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»(далі -Закон), до яких ТОВ «Русь Інтернешнл»не відноситься.
Представники ТОВ «Русь Інтернешнл»та ЗАТ «Страхова компанія «Єврорезерв»у письмових відзивах та у судовому засіданні проти позову заперечують, посилаючись на те, що:
- у спірному Договорі не передбачено умов щодо отримання Поручителем прибутку за здійснення поруки як однієї з передбачених п. 5 ст. 1 Закону ознак фінансової послуги, що свідчить про те, що порука не є фінансовою послугою і дія зазначеного Закону на неї не поширюється;
- ТОВ «Русь Інтернешнл»не є а ні фінансовою установою, а ні учасником ринку фінансових послуг, а тому дія Закону не поширюється на відносини сторін за спірним Договором;
- у спірному Договорі йдеться не про фінансову поруку як один з видів фінансових послуг, а про поруку як вид забезпечення виконання зобов'язання, правовідносини сторін щодо якої регулюється нормами ЦК України (ст.ст. 546, 553).
Крім того, ТОВ «Русь Інтернешнл»у відзиві від 13.02.2009 на позовну заяву ТОВ «Альба-Регія»з посиланням на правила ст.ст. 256, 257, ч. 4 ст. 267 ЦК України наполягає на застосуванні до вимог Позивача строку позовної давності, який сплив 01.11.2008, в той час як з позовом до суду Позивач звернувся 29.12.2008.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.01.2009 порушено провадження у справі №34/72 та призначено розгляд справи на 18.02.2009.
Розгляд справи відкладався.
За таких обставин, суд не вбачає за необхідне відкладати розгляд справи та відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.11.2005 між ТОВ «Русь Інтернешнл»(Поручителем) ТОВ «Альба-Регія»(Покупцем) та ЗАТ «Страхова компанія «Єврорезерв»(Продавцем) укладено Договір, за умовами якого Поручитель прийняв на себе зобов'язання відповідати перед Продавцем за виконання зобов'язань Покупцем за договором купівлі-продажу цінних паперів № К-4/179/3927 від 01.11.2005, укладеним між Продавцем та Покупцем, у випадку невиконання або неналежного виконання Покупцем своїх повноважень.
Предметом купівлі за договором № К-4/179/3927 від 01.11.2005 є прості іменні акції ВАТ «Готель Славутич»номінальною вартістю 39 787,75 грн. загальною кількістю 159 151 шт. та загальною вартістю 3 884 646 грн.
Згідно п. 2.1 Договору передбачене цим Договором зобов'язання Поручителя перед Продавцем складає 3 884 646 грн.
Згідно п. 2.2 Договору Поручитель також відповідає перед Продавцем за сплату неустойки та відшкодування збитків.
Отже, за умовами Договору, спір щодо визнання недійсним якого є предметом розгляду у цій справі, Відповідач-2, ТОВ «Русь Інтернешнл», поручився перед Відповідачем-1, ЗАТ «Страхова компанія «Єврорезерв», за виконання Позивачем, ТОВ «Альба-Регія», його договірного грошового зобов'язання в сумі 3 884 646 грн. та сплату ним штрафних санкцій у випадку порушення цього зобов'язання.
Позивач вимагає визнати зазначений Договір недійсним на підставі п. 1, 2 ст. 203 та ст. 227 ЦК України як такий, що суперечить приписам ст. 4 та Розділу ІІІ «Умови створення та діяльності фінансових установ»Закону, посилаючись на те, що ТОВ «Русь Інтернешнл», не будучи фінансовою установою в розумінні Розділу ІІІ «Умови створення та діяльності фінансових установ»зазначеного Закону, не має права надавати послуги поруки, які відносяться до фінансових послуг.
З такою точкою зору суд погодитися не може з наступних причин.
Перш за все, Позивачем у позовній заяві спірний Договір іменується як «договір поручительства № 01/10/05 від 01.10.2005», що не відповідає дійсності, оскільки сторонами укладено договір поруки № 01/10/05 від 01.11.2005.
Виходячи з невірної назви Договору і посилаючись на те, що надання поручительств є фінансовою послугою, Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги законодавчими нормами, якими регулюються правовідносини учасників ринку фінансових послуг, наполягаючи на тому, що при укладенні спірного Договору його сторонами було порушено норми Закону.
Позивач в даному випадку, зробивши невірне припущення і виходячи з нього, застосував до правовідносин сторін норми Закону, якими ці відносини, на думку суду, не регулюються.
Так, згідно п. 7. ч. 1 ст. 4 Закону фінансовими вважаються послуги з надання гарантій та поручительств.
За правилами ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі, відноситься до банківських операцій.
Як банківську операцію поручительство трактує також Господарський кодекс України частиною 2 ст. 346 Глави 35 Особливості правового регулювання фінансової діяльності, якою поручительство розглядається як операція, здійснити яку може лише банк.
В той же час, згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Отже, укладання письмового договору, предметом якого є забезпечення виконання зобов'язання, в тому числі грошового, шляхом надання поруки, передбачено законом, не вважається спеціальним видом діяльності суб'єктів господарювання і регулюється нормами ЦК України.
З огляду на вищезазначене, в даному випадку суд погоджується із думкою ТОВ «Русь-Інтернешнл», що спірний Договір відноситься до договорів поруки як виду забезпечення виконання зобов'язання, і правовідносини сторін, що виникають під час виконання цього Договору, регулюються загальними нормами цивільного законодавства.
При цьому, суд не може погодитись із доводами Відповідачів, що спірний Договір не відноситься до договорів фінансових послуг через відсутність в ньому умови про оплату здійснення поруки як ознаки фінансової послуги в розумінні норм Закону, адже загальним цивільним законодавством (ст. 558 ЦК України) передбачене право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, і навіть якщо б сторони у Договорі передбачили оплату послуг Поручителя, - це не стало б підставою розглядати його як договір про надання фінансових послуг в розумінні норм Закону.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Позивачем не доведено, що послуги з надання поруки за спірним Договором, є фінансовими послугами з надання поручительства в розумінні Закону, і що при укладенні спірного Договору мало місце порушення норм зазначеного Закону.
Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Враховуючи, що докази того, що при укладенні Договору були порушені норми чинного законодавства України, в матеріалах справи відсутні, позовні вимоги про визнання Договору недійсним задоволенню не підлягають як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону та суперечать дійсним обставинам справи.
Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при відмові в позові покладаються на Позивача (частина 5 статті 49 ГПК України).
Оскільки у позові ТОВ «Альба-Регія»судом відмовлено по суті, заява ТОВ «Русь Інтернешнл»у Відзиві від 13.02.2009 на позовну заяву про застосуванні до вимог Позивача строку позовної давності судом не розглядається і не вирішується, адже порушення строку позовної давності є іншою підставою для відмови у позові, не по суті спору.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
Суддя Сташків Р.Б.
Повний текст рішення підписано 20.03.2009