Колегія суддів Судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Рівненської області у складі:
головуючого - Полюховича О.І.
суддів Гладкого С.В., Сачука В.І.
з участю прокурора Горбань О.В.
потерпілого ОСОБА_1
засудженого ОСОБА_2
захисників ОСОБА_3 і адвоката ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні 10 березня 2009 року в місті Рівному кримінальну справу за апеляцією захисника ОСОБА_4 на вирок Костопільського районного суду від 16 квітня 2008 року.
Цим вироком ОСОБА_2, який народився
ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Костополі Рівненської області,
громадянин України, одружений, не працюючий,
мешканець с.Жалин Костопільського району Рівненської
області, раніше судимий Костопільським районним судом
Рівненської області 2 серпня 2002 року за ч.3 ст.185 КК
України на три роки позбавлення волі і на підставі ст.75
цього Кодексу звільнений від покарання з іспитовим
строком один рік шість місяців,
засуджений за ч.1 ст.121 КК України до позбавлення волі на строк п'ять років.
Постановлено стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1158 грн. 31 коп. відшкодування матеріальної шкоди, 5000 грн. - моральної та 500 грн. за надання правової допомоги.
Судом вирішено питання щодо речових доказів.
ОСОБА_2 засуджений за те, що 11 листопада 2007 року близько 24 год. він у стані алкогольного сп'яніння біля воріт свого господарства в с.Жалин Костопільського району на грунті неприязних відносин наніс ОСОБА_1 у нижню частину тулуба удар кухонним ножем, чим заподіяв тяжке тілесне ушкодження у вигляді проникаючого поранення передньої черевної стінки з множинними пораненнями петель тонкої кишки.
У поданій, з урахуванням змін, апеляції захисник ОСОБА_4, не оспорюючи кваліфікації дій засудженого, просить змінити вирок та обрати засудженому ОСОБА_2 покарання, не пов'язане з позбавленням волі. Стверджує, що підставами для цього служать дані про особу засудженого, відшкодування матеріальної шкоди та позиція потерпілого.
Прокурор, яка брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, листом від 5 березня 2009 року за №483-вих.09 свою апеляцію відкликала.
Заслухавши суддю-доповідача, захисників ОСОБА_4, ОСОБА_3 і засудженого, які підтримали апеляцію захисника-адвоката ОСОБА_4, думку потерпілого ОСОБА_1, який просив не позбавляти ОСОБА_2 волі та пом'якшити покарання, міркування прокурора про залишення вироку без зміни, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, тобто нанесенні ОСОБА_1 умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, грунтується на сукупності досліджених у судовому засіданні доказів, яким суд дав належну оцінку.
Так потерпілий ОСОБА_1 суду показав, що після застілля ОСОБА_2 безпричинно кинувся з сокирою в руці на ОСОБА_5, проте ОСОБА_6 припинила інцидент, ставши між ними. Коли вийшли на двір ОСОБА_2 знову вибіг з сокирою і намагався вдарити нею ОСОБА_1, але останній заблокував цей удар. Тоді ОСОБА_2 вдарив потерпілого під ребро зліва кухонним ножем (а.с.159-160). Аналогічного змісту показання ОСОБА_1 дав у ході досудового слідства (а.с.33-34).
Ці показання узгоджуються зі свідченнями такого з змісту, даними ОСОБА_5 (а.с. 160-161, 23, 46-47), ОСОБА_7 (а.с.161, 24,28-29), та ОСОБА_8 (а.с.161-162, 25, 43-44) та об'єктивними даними судово-медичної експертизи. Згідно висновку цієї експертизи ОСОБА_1 заподіяно проникаюче ножове поранення передньої черевної стінки, множинні наскрізні поранення петель тонкої кишки, які виникли від дії колюче-ріжучих предметів і відносяться до тяжких тілесних пошкоджень як небезпечних для життя в момент спричинення (а.с.49). За висновком судової трасологічної експертизи
Свої дії підсудний ОСОБА_2 пояснив тим, що його дружину образив ОСОБА_1 (а.с.159). При допиті в якості обвинуваченого ОСОБА_2 показав, що вдарив потерпілого ОСОБА_1 якимось предметом (а.с.62).
Показання ОСОБА_2 підтвердила його дружина ОСОБА_6 (а.с.162).
Таким чином, дії засудженого кваліфіковані відповідно до установлених у справі фактичних обставин злочину.
Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та
попередження нових злочинів, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має
на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених. При призначенні
покарання суд першої інстанції зазначене положення закону належним чином
не врахував.
Доводи апеляції захисника про необхідність врахування в сукупності, як пом'якшуючих обставин - знаходження на вихованні засудженого трьох неповнолітніх дітей (а.с.68-70) та відшкодування потерпілому матеріальної шкоди (а.с.175, 260), позитивної характеристики з місяця проживання - є переконливими.
Також колегія суддів вважає доцільним врахувати позицію потерпілого ОСОБА_1, який в судовому засіданні апеляційного суду пояснив, що заподіяну матеріальну шкоду йому відшкодовано, і просив не позбавляти ОСОБА_2 волі та задовольнити апеляцію захисника.
Згідно ст.88 КК України особа визнається такою, що має судимість, до погашення або зняття судимості.
Як убачається з матеріалів справи 2 серпня 2008 року Костопільським районним судом Рівненської області ОСОБА_2 був засуджений за ч.3 ст.185 КК України на три роки позбавлення волі та на підставі ст.75 цього Кодексу звільнений від покарання з випробуванням на строк один рік шість місяців (а.с.66). Таким чином, на час вчинення злочину, судимість ОСОБА_2 була погашена, оскільки згідно п.1 ч.1 ст.89 КК України такими, що не мають судимості визнаються особи, засуджені відповідно до ст.75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. За вказаних обставин посилання у вироку на наявність судимості у ОСОБА_2 є незаконним і підлягає виключенню.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що вказані обставини дають підстави для призначення ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст.69 КК України, тобто нижче від найнижчої межі, встановленою в санкції статті за цей злочин.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,
Апеляцію захисника - адвоката ОСОБА_4 задовольнити частково.
Вирок Костопільського районного суду від 16 квітня 2008 року щодо ОСОБА_2 змінити.
Вважати ОСОБА_2 засудженим за ч.1 ст.121 КК України із застосуванням ст.69 КК України на один рік позбавлення волі.
Виключити з вироку посилання про наявність судимості у ОСОБА_2.
В решті вирок залишити без зміни.
О.І.Полюхович С.В.Гладкий В.І.Сачук
Згідно оригіналу
Суддя-доповідач С.В.Гладкий
Захисник ОСОБА_9 в апеляції просить скасувати вирок та повернути справу на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням права на захист та вимог кримінально процесуального закону, однобічності і неповноти слідства.
Статтею 75 КК України передбачено, що якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від покарання з випробуванням.
Доводів на спростування висновку суду про можливість виправлення ОСОБА_10 без відбування покарання ні в апеляції, ні у ході її розгляду прокурором не наведено.
Рішення суду в частині призначення покарання ОСОБА_10 мотивовано відповідно до вимог ст.65 КК України і є правильним.
Судом враховано ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, дані про особу останнього, який позитивно характеризуються, (а.с.1169-170).
Статтею 75 КК України передбачено, що якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від покарання з випробуванням.
Доводів на спростування висновку суду про можливість виправлення ОСОБА_10 без відбування покарання ні в апеляції, ні у ході її розгляду прокурором не наведено.
О.І.Полюхович С.В.Гладкий С.П.Баглик
Так підсудний ОСОБА_11 показав суду, що коли потерпілий з друзями стали бити його, то вдарив ОСОБА_12. Після цього нападники відійшли від нього (а.с.156-157). Аналогічного змісту показання від дав у ході досудового слідства (а.с.81-82).
Цим показам відповідають і дані свідками ОСОБА_13 та ОСОБА_14 показання про те, що ініціаторами бійки були потерпілий зі своїми супутниками. Потерпілий отримав від ОСОБА_11 удар у відповідь на удари, які ОСОБА_12 наносив підсудному ОСОБА_11 в спину (а.с.159-160).
За даними суду показаннями потерпілого ОСОБА_12, з невідомих йому причин між ОСОБА_11 і ОСОБА_15 виник конфлікт. Коли разом з ОСОБА_16 підійшли до них, то після прохання підсудного відійти, отримав під ОСОБА_11 удар в обличчя (а.с.157).
Проте показання потерпілого не узгоджуються зі свідченнями інших осіб. Так, свідок ОСОБА_15 показав, що разом зі своїм братом та ОСОБА_12 повертаючись з лісу, розмовляли. Після образливого висловлювання ОСОБА_11 дав ним зауваження, що з поряд ідуть дівчата. Внаслідок цього між потерпілим і ОСОБА_11 виник конфлікт, вони стали битися (а.с.164).
За висновком судово-медичної експертизи в ОСОБА_12. виявлено відкритий двосторонній перелом нижньої щелепи зліва в ділянці кута, справа в ділянці тіла із зміщенням уламків, які утворились від дії тупого предмету, могли бути спричинені 12 червня 2006 року від удару кулаком в лице і відносяться до середньої тяжкості тілесного ушкодження (а.с.22-23).
Дії засудженого за ч.1 ст.121 КК України кваліфіковані відповідно до установлених у справі фактичних обставин злочину.
Що стосується призначеного покарання, то як убачається з вироку, при призначенні покарання суд врахував сукупність пом'якшуючих покарання обставин - щире каяття, скоєння злочину вперше, віктимність поведінки потерпілого та визнав їх такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і дійшов висновку про можливість призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті.
Поряд з тим, при вирішенні заявленого потерпілим цивільного позову судом не дотримано вимог діючого законодавства в частині законності і обґрунтованості вироку, передбачених ст.323 КПК.
Як роз'яснено у п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31 березня 1989 р. «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду № 13 від 25 грудня 1992року, № 12 від 03 грудня 1997 року) при розгляді цивільного позову в кримінальній справі з питань, не врегульованих КПК, суд може керуватися відповідними нормами ЦПК.
Розглядаючи цивільний позов суд не врахував вимог ЦПК і роз'яснень п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду № 5 від 25.05.2001) про те, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Також суд першої інстанції не взяв до уваги роз'яснень, які містяться в ч.2 п.17-1 зазначеної Постанови. У кримінальній справі вимоги про відшкодування моральної шкоди розглядаються і вирішуються судом за умови, що особу, якій її заподіяно, визнано в установленому законом порядку потерпілим та цивільним позивачем і що у справі є письмова заява, яка відповідає змісту і формі позовної заяви, передбачених відповідною нормою цивільно-процесуального кодексу.
Крім того резолютивна частина вироку в частині вирішення позову про відшкодування матеріальної шкоди не відповідає мотивувальній, оскільки рішення суду щодо цієї частини позову в резолютивній частині відсутнє.
За наведених обставин вирок суду в частині вирішення цивільного позову є незаконним і підлягає скасуванню з направленням справи у цій частині на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.
Висновок суду про винність ОСОБА_17 у заподіяння ОСОБА_18 тяжких тілесних ушкоджень ґрунтується на сукупності досліджених у судовому засіданні доказів, які всебічно і об'єктивно досліджені та правильно оцінені судом. Дії засудженого за ч.1 ст.121 КК України кваліфіковані відповідно до установлених у справі фактичних обставин злочину, що не оспорюється і в апеляції прокурора.
Посилання апелянта на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого і особі засудженого не ґрунтується на матеріалах справи.
Відповідно до ст.75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Враховуючи те, що ОСОБА_17 за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, не судимий, суд відповідно до вимог ст.75 КК України дійшов правильного висновку про можливість звільнення його від відбування покарання з випробуванням. Потерпіла також просила суд не позбавляти ОСОБА_17 волі (а.с.121). Ці обставини в апеляції не спростовані.
Призначене за ч.1 ст.121 КК України ОСОБА_17 покарання відповідає вимогам закону. Його дійсно засуджено за злочин, який законом віднесено до тяжких, однак ст.75 КК України не містить заборони щодо можливості звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням у разі вчинення тяжкого злочину. Не має категоричної заборони щодо такої можливості і у роз'ясненнях п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання».
Доводи апелянта про те, що суд не врахував ступеня тяжкості отриманих потерпілою тілесних ушкоджень безпідставні - ця обставина є складовою злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК.
Підстав для скасування вироку і постановлення нового не вбачається.
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Рівненської області у складі:
головуючого-судді Полюховича О.І.
суддів Баглика С.В., Гладкого С.В.
з участю прокурора Клімашевич Н.О.
потерпілої ОСОБА_19 і її представника ОСОБА_20
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Рівному 3 лютого 2009 року кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи, на постанову Дубенського міськрайонного суду від 11 листопада 2008 року.
Цією постановою кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_21 за ч.1 ст.153 КК України повернуто прокурору Рівненської області для проведення додаткового розслідування.
Згідно обвинувального висновку ОСОБА_21, який народився
ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Дубно Рівненської області, звинувачується в тім,
що 6 квітня 2008 року близько 5 год. на узбіччі автотраси Київ-Чоп в с.Привільне Дубенського району Рівненської області в салоні автомобіля «Мітсубісі-Грандіс», номерний знак НОМЕР_1, задоволив статеву пристрасть неприроднім способом із застосуванням фізичного насильства до ОСОБА_19
Повертаючи справу на додаткове розслідування, суд першої інстанції покликався, що всупереч вимогам ст.98 КПК України дана кримінальна справа не була порушена проти конкретної особи - ОСОБА_21 Порушення її за фактом, позбавило ОСОБА_21 можливості скористатися своїм правом на оскарження цієї постанови в судовому порядку і це суд визнав порушенням права обвинуваченого на захист. Визнавши, що зазначене порушення не може бути усунутим в судовому засіданні, суд повернув справу прокурору Рівненської області на додаткове розслідування.
У поданій апеляції прокурор доводить, що висновок суду про унеможливлення реалізації обвинуваченим ОСОБА_21 свого права на оскарження постанови про порушення кримінальної справи - помилковий. Відповідно до ч.4 ст.236-7 КПК України суд приймає скаргу на таку постанову слідчого протягом усього часу перебування справи у провадженні слідчого до моменту закінчення досудового слідства. Під час досудового слідства ОСОБА_21 знав, що в провадженні органу досудового слідства перебуває кримінальна справа, яка стосується його інтересів. Просить скасувати постанову суд та направити справу на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, яка підтримала апеляцію, думку потерпілої та її представника про скасування постанови, прохання підсудного залишити постанову без зміни, дослідивши матеріали справи та обговоривши апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно роз'яснень, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від
11 лютого 2005 року №2 «Про практику застосування судами України законодавства., що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування», відповідно до ст. 246 КПК суддя при попередньому розгляді кримінальної справи вправі з власної ініціативи повернути її на додаткове розслідування лише у випадках, коли під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства були допущені такі порушення вимог КПК, без усунення яких вона не може бути призначена до судового розгляду (ч.1 п.2).
Питання про те, чи перешкоджає порушення закону, допущене під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства, її призначенню до судового розгляду, вирішується залежно від того, наскільки істотним воно було, до ущемлення яких прав та інтересів учасників процесу воно призвело і чи є можливість поновити ці права й інтереси. Кримінальна справа у будь-якому разі не може бути призначена до судового розгляду, якщо: вона не була порушена або порушена некомпетентною особою; її розслідування провадила не уповноважена на те особа чи особа, яка підлягала відводу; було порушено вимоги КПК про обов'язковість пред'явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення; при провадженні дізнання чи досудового слідства було порушено право обвинуваченого на захист або право користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача.
Допущені при вчиненні окремих слідчих чи процесуальних дій порушення закону, що призвели до ущемлення прав та інтересів учасників процесу, поновити які неможливо, не можуть бути підставою для повернення справи на додаткове розслідування. За наявності відповідних підстав такі порушення мають тягти визнання доказів недопустимими.
Вказаних роз'яснень судом не було взято до уваги. Як вбачається зі справи, 21 липня 2008 року ОСОБА_21 з участю захисника був допитаний в якості підозрюваного, а 30 липня 2008 року - як обвинувачений (а.с.195-197, 202). Таким чином судова колегія вважає обгрунтованими доводи прокурора про те, що під час досудового слідства ОСОБА_21 знав, що в провадженні органу досудового слідства перебуває кримінальна справа, яка стосується його інтересів, а отже мав можливість скористатись своїм правом на оскарження в судовому порядку постанови про порушення цієї кримінальної справи.
Поряд з тим судова колегія враховує, що відповідно до статей 229, 232 КПК України обвинувальний висновок по справі підлягає затвердженню прокурором або його заступником. Тільки після затвердження обвинувального висновку кримінальна справа направляється до суду.
При попередньому розгляді справи суддя, на виконання вимог ст.237 КПК, з'ясовує чи не було порушень цього Кодексу, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду, і зокрема, чи затверджено обвинувальний висновок.
З матеріалів справи вбачається, що заступником прокурора Рівненської області вона була направлена до суду з обвинувальним висновком, який не затверджено (а.с.241-259).
Не зважаючи на таке істотне порушення кримінально-процесуального закону, суддя залишив його без оцінки.
Однак пункт 3 частини 1 статті 367 КПК підставою для скасування вироку чи постанови при розгляді справи в апеляційній інстанції передбачає істотне порушення кримінально-процесуального закону, яким є, відповідно до п.12 ч.2 ст.370 цього Кодексу, не затверджений прокурором обвинувальний висновок. У разі, якщо прокурором були суттєво порушені вимоги статей 228-232 КПК України, суддя своєю постановою зобов'язаний повернути справу прокурору для усунуння виявлеених порушень зі стадії попереднього розгляду справи.
За вказаних обставин дана кримінальна справа підлягає поверненню прокурору.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
Постанову Дубенського міськрайонного суду від 11 листопада 2008 року щодо обвинуваченого за ч.1 ст.253 КК України ОСОБА_21 залишити без зміни, а апеляцію прокурора - без задоволення.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_21 залишити попередній, визначений органом досудового слідства - підписку про невиїзд.
засудженої ОСОБА_22
Цим вироком ОСОБА_22, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3
в м.Острозі Рівненської області, де проживає по АДРЕСА_4,
громадянка України, з вищою освітою, не одружена, не працююча, не
судима,
засуджена за ч.1 ст.357 КК України на один рік обмеження волі, за ч.2 ст.366 КК України на два роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади на строк один рік, за ч.1 ст.201 КК України на три роки позбавлення волі з конфіскацією предметів контрабанди. На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначено три роки шість місяців з позбавленням права обіймати певні посади на строк дин рік та з конфіскацією предметів контрабанди. Відповідно до ст.75 КК України звільнена від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік шість місяців. Згідно п.4 ч.1 ст.76 КК України покладено на ОСОБА_22 обов'язок періодично з'являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.
Судом вирішено питання щодо речових доказів.
ОСОБА_22 визнана винною у тому, що вона працюючи директором приватного підприємства «Чамсан» с.Оженин Острозького району Рівненської області в період з 14 лютого 2006 року по 7 серпня 2007 року, з метою отримання сертифікатів про походження пиломатеріалів для подальшого вивозу за кордон цієї продукції, вносила до офіційних документів (товарно-транспортних накладних на суму 79 288 грн. 70 коп., яка більш як в двісті п'ятдесят разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) завідомо неправдиві відомості.
Зловживаючи своїм службовим становищем вона неодноразово подавала в Рівненське обласне управління лісового та мисливського господарства як підроблені, так і достовірні товарно-транспортно накладні, де отримала сертифікатами про походження лісоматеріалів, які використовувала для переміщення через митний кордон України з приховуванням від митного контролю вказаного товару при здійсненні експортних поставок пиломатеріалів за контрактами №1 від 15 лютого 2005 року, №39 від 17 березня 2006 року, №882 від 27 грудня 2006 року на загальну суму 357611 грн. 16 коп., що більш як в тисячу разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
У поданій на вирок апеляції з доповненнями прокурор не оспорюючи кваліфікації дій засудженої, просить змінити вирок. При цьому посилається, що ОСОБА_22 має на утриманні малолітню дитину, а тому покарання у виді обмеження волі призначено незаконно - його слід змінити на м'якше і призначити за ч.1 ст.357 КК України штраф в сумі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за ч.2 ст.366 КК - два роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з адміністративно-гоподарською діяльністю на один рік, за ч.1 ст.201 КК - три роки позбавлення волі з конфіскацією предметів контрабанди. На підставі ст.70 КК України шляхом часткового складання покарань за ч.2 ст.366 і ч.1 ст.201 КК України призначити остаточне покарання три роки шість місяців позбавлення волі із позбавленням права обіймати посади, які пов'язані з адміністративно-господарською діяльністю строком один рік з конфіскацією предметів контрабанди. На підставі ст.75 КК України звільнити від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік шість місяців. Покарання за ч.1 ст.357 КК України у вигляді штрафу виконувати самостійно.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, яка підтримала апеляцію у повному об'ємі, думку засудженої про задоволення апеляції, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона підлягає до задоволення частково з наступних підстав.
Висновок про винуватість засудженої ОСОБА_22 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.201, ч.1 ст.357, ч.2 ст.366 КК України суд обґрунтував викладеними у вироку доказами та вірно кваліфікував дії ОСОБА_22, що в апеляції не оспорюється.
Поряд з цим, визнавши наявність у ОСОБА_22 на утриманні малолітньої дитини, при призначені покарання за ч.1 ст.357 КК України суд залишив без уваги, що відповідно до ч.3 ст.61 КК обмеження волі не застосовується до жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років. Оскільки вказана норма особливої частини кримінального закону передбачає як альтернативне більш м'яке покарання у виді штрафу, то вирок у цій частині підлягає зміні на штраф. При цьому, відповідно до ч.3 ст.72 КК України, основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю злочинів складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно.
Також суд першої інстанції не врахував і роз'яснення ч.3 п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно яких рішення про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має бути чітко сформульоване в резулятивній частині вироку, для того щоб не виникло жодних сумнівів під час виконання останнього.
Зі справи вбачається, що обтяжуючі покарання обставини відсутні. Як пом'якшуючі покарання - суд визнав щире каяття винної та утримання і виховання нею одноосібно малолітньої дитини. Визнаючи ці обставини такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також враховуючи особу винної, яка позитивно характеризується за місцем проживання, судова колегія вважає, що покарання за ч.2 ст.366 КК України слід змінити і, на підставі ст.69 КК України, призначити ОСОБА_22 два роки позбавлення волі без позбавлення права обіймати посади, пов'язані з адміністративно-господарською діяльністю.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,
Апеляцію прокурора задовольнити частково.
Вирок Острозького районного суду від 24 жовтня 2008 року щодо ОСОБА_22 змінити.
Вважати засудженою ОСОБА_22 за:
- ч.1 ст.357 КК України до штрафу в сумі 510 гривень;
- за ч.2 ст.366 КК України із застосуванням ст.69 КК України на два роки позбавлення волі без позбавлення права обіймати посади, які пов'язані з виконанням
адміністративно-господарських обов'язків;
- за ч.1 ст.201 КК України на три роки позбавлення волі з конфіскацією предметів контрабанди. На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначити три роки шість місяців позбавлення волі без позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських обов'язків, з конфіскацією предметів контрабанди. Відповідно до ст.75 КК України звільнити від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком один рік шість місяців. Згідно п.4 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_22 обов'язок періодично з'являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи. Покарання у виді штрафу у відповідності до ч.3 ст.72 КК України підлягає самостійному виконанню.
В решті вирок залишити без зміни.
О.А.Міщенко С.В.Гладкий Г.О.Горщарук
Колегія суддів Судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:
головуючої - Міщенко О.А.
суддів Гладкого С.В., Матюхи Ю.В.
з участю прокурора Журавського М.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні 16 грудня 2008 року в місті Рівному кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Рівненського районного суду від 18 вересня 2008 року.
Цим вироком ОСОБА_23, який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в с.Омеляна Рівненського району Рівненської області,
громадянин України, з середньою освітою, не одружений, не
працюючий, мешканець АДРЕСА_5, раніше не судимий,
засуджений за ст.124 КК України на два роки обмеження волі та, на підставі ст.75 цього Кодексу, звільнений від відбування покарання з іспитовим строком один рік і покладенням обов'язків не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої системи і повідомлення органів цієї системи про зміну місця проживання, роботи, навчання.
Як визнав суд, ОСОБА_23 21 червня 2008 року близько 5 год. за місцем свого проживання в АДРЕСА_5 під час взаємної бійки, викликаної неправомірною поведінкою потерпілого ОСОБА_23, умисно наніс останньому удар ножем брилка для ключів в область живота, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_23 тяжкі тілесні ушкодження у виді проникаючого поранення черевної порожнини з пошкодженням правої долі печінки, яке ускладнилося внутрішньочеревною кровотечею легкого ступеня, множинних ран передньої черевної стінки та лівої половини грудної клітки.
У поданій на вирок апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить скасувати вирок і повернути справу на новий судовий розгляд. При цьому він посилається, що судове слідство проведено не повно, викладені у вироку висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Обмежившись лише допитом підсудного, суд безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_23 з ч.1 ст.121 на ст..124 КК України. Також стверджує, що суд не обґрунтувано дійшов висновку про вчинення злочину у сані сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірною поведінкою (віктимною) потерпілого.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, який просив скасувати вирок та направити справу на новий судовий розгляд, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.2 ст.323 КПК суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні.
Згідно з вироком висновки про доведеність вини ОСОБА_23 у вчиненні злочину суд зробив на підставі показань самого підсудного. При цьому він зазначив, що засуджений визнав свою вину повністю і підтвердив факт бійки з потерпілим, у ході якої вдарив останнього ножем від брилка в живіт, а тому відповідно до ч.3 ст.299 КПК України докази про вчинення ним цього злочину у судовому засіданні не досліджувалися. Проте, як убачається з матеріалів справи ОСОБА_23 обвинувачувався не за ст.124 КК України, за якою суд визнав його винним, а за ч.1 ст.121 КК.
За таких обставин суд згідно зі ст.299 КПК був зобов'язаний дослідити ті докази, якими органи досудового слідства обґрунтували висновок про те, що ОСОБА_23 умисно заподіяв тяжке тілесне ушкодження. Зокрема суду слід було допитати потерпілого та свідка ОСОБА_24, дослідити інші зібрані докази.
Оскільки було істотно порушено вимоги кримінально-процесуального закону, що є безумовною підставою для скасування вироку як незаконного, судова колегія вважає, що вирок не може лишатись чинним і підлягає скасуванню з поверненням справи на новий судовий розгляд, у ході якого слід врахувати наведене та вирішити питання щодо обсягу доказів, які будуть досліджуватися.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів,
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції задовольнити.
Вирок Рівненського районного суду від 18 вересня 2008 року стосовно ОСОБА_23 скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд в той же суд під головуванням іншого судді.
О.А.Міщенко С.В.Гладкий Ю.В.Матюха
Згідно оригіналу
Суддя-доповідач С.В.Гладкий
В мотивувальній частині прізвище - по іншому
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:
головуючого - Коробова О.К.
суддів Гладкого С.В., Збитковської Т.І.
з участю прокурора Іванціва М.Р.
потерпілої ОСОБА_25
захисників ОСОБА_26 і ОСОБА_27
засудженого ОСОБА_28
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Рівному 2 грудня 2008 року кримінальну справу за апеляціями потерпілої ОСОБА_25, засудженого ОСОБА_28 і його захисника ОСОБА_26 на вирок Острозького районного суду від 19 вересня 2008 року.
Цим вироком ОСОБА_28, який народився ІНФОРМАЦІЯ_6 в с.Оженин Острозького району Рівненської області, де
проживає по АДРЕСА_7, громадянин України, з середньою
освітою, не одружений, не працюючий, судимості не має,
засуджений за ч.2 ст.189 КК України із застосуванням ст.69 цього Кодексу на два роки два місяці позбавлення волі, за ч.1 ст.309 КК України на один рік позбавлення волі. На підставі ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено два роки два місяці позбавлення волі.
Цивільний позов потерпілої задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_28 на користь ОСОБА_25 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Судом вирішено питання щодо речових доказів.
ОСОБА_28 визнаний винним у тому, що він, знаючи про зникнення безвісти неповнолітнього ОСОБА_29, з 22 по 26 січня 2008 року погрожуючи вбивством останнього, вимагав у матері зниклого - ОСОБА_25 50 000 доларів США, що за курсом національного банку України становило 252 500 грн.
Також ОСОБА_28 незаконно, в порушення вимог Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів", за невстановлених досудовим слідством обставин, придбав і зберігав при собі без мети збуту наркотичний засіб - канабіс (марихуану) вагою 12,51 г. 26 січня 2008 року вказаний наркотик було виявлено і вилучено працівниками міліції в Острозькому МВ УМВС України в Рівненській області.
У поданих на вирок апеляціях:
- захисник ОСОБА_26 і засуджений доводять, що суд безпідставно дійшов висновку про винність засудженого у вчиненні злочину за ч.1 ст.309 КК, оскільки при виявлені і вилучені наркотичних засобів не дотримано процесуальних вимог, висновки суду не відповідають матеріалам справи. Також вважає, що суд повинен був звільнити ОСОБА_28 від відбуття покарання, застосувавши ст.75 КК України. При вирішення цивільного позову потерпілої суд не врахував, що потерпілою не доведено розміру моральної шкоди і засуджений не спроможний її сплатити. Просять змінити вирок - закрити провадження за ч.1 ст.309 КК України та зменшити розмір відшкодування потерпілій до 1500 грн.;
- потерпіла ОСОБА_30 просить скасувати вирок і постановити новий, яким призначити ОСОБА_28 п'ять років позбавлення волі. При цьому посилається, що призначене покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого.
Заслухавши суддю-доповідача, потерпілу, яка підтримавши свою апеляцію, просила залишити інші апеляції без задоволення, засудженого та його захисників, які підтримали свої апеляції, міркування прокурора про залишення вироку без зміни, обговоривши апеляційні доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляції задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Висновок про винуватість засудженого ОСОБА_28 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.189 КК України суд обґрунтував викладеними у вироку доказами та вірно кваліфікував дії ОСОБА_28, що не оспорюється і в апеляціях.
Згідно до вимог ст.365 Кримінально-процесуального кодексу України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції. Як вбачається з ідентичних за змістом апеляцій захисника ОСОБА_26 і засудженого ОСОБА_28 ними висловлено прохання про винесення ухвали про зміну вироку Острозького районного суду, закриття провадження в справі щодо ОСОБА_28 за ч.1 ст.309 КК України за відсутністю складу злочину та пом'якшення призначеного засудженому покарання шляхом звільнення від відбуття покарання і зменшення розміру відшкодування моральної шкоди до 1 500 грн. (т.2 а.с.88-90, 99-101). Проте апелянтами не враховано, що за результатами розгляду справи в апеляційному суді, у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.366 КПК, вказаний суд виносить ухвалу про скасування вироку і закриття справи. За наведених обставин підстав для виходу за межі апеляції судова колегія не вбачає.
Факт вилучення у засудженого наркотичної речовини переконливо доведений в суді першої інстанції показаннями ряду свідків - працівників міліції ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, які брали участь в затриманні ОСОБА_28, та присутніх при цьому в якості понятих - ОСОБА_36 і ОСОБА_37 (т.2 а.с.62-64, 66-67, 69). Жодних доказів на спростування їх показань про вилучення у засудженого наркотичного засобу, який він зберігав при собі, апеляція не містить.
Призначене засудженому покарання відповідає вимогам ст.ст. 65-70 КК України. Як вбачається з вироку, при цьому суд врахував дані про особу засудженого - позитивну характеристику за місцем проживання та відсутність судимості. Щире каяття, сприяння розкриттю злочину за епізодом вимагання і вибачення перед потерпілою суд визнав пом'якшуючими обставинами та, з урахуванням особи винного, призначив у відповідності до ст.69 КК України, більш м'яке покарання, ніж передбачено законом.
Що стосується доводів потерпілої про причетність засудженого до зникнення її сина, то жодних даних про це кримінальна справа не містить. До передбаченого ст.67 КК України переліку обставин, які обтяжують покарання (він є виключним), зазначені в апеляції потерпілої обставини не відносяться. За таких обставин підстав для скасування вироку і постановлення свого вироку з призначення більш суворого покарання судова колегія не вбачає
За змістом ст.75 КК України, рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням можливе у випадку, коли суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. В апеляціях засудженого і захисника наведено перелік обставин, які пом'якшують покарання, та дані про особу засудженого, проте істотних доводів про можливість його виправлення і необхідність звільнення ОСОБА_28 від відбування покарання з випробуванням у ній не наведено.
Визнавши завищеними позовні вимоги потерпілої у частині відшкодування заподіяної винним моральної шкоди, суд врахував втрату душевного спокою потерпілою, звичайного ритму життя і отриману, внаслідок цього глибину душевних страждань, частково задовольнив заявлений позов. У відповідності до чинного законодавства, взявши до уваги характер правопорушення, вимоги розумності і справедливості у розмірі 5 000 грн.
Під час досудового та судового слідства порушень норм КПК України, які були б підставою для зміни або скасування вироку, не допущено.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів,
Вирок Острозького районного суду від 19 вересня 2008 року стосовно ОСОБА_28 залишити без зміни, а апеляції потерпілої ОСОБА_25, засудженого ОСОБА_28 і його захисника ОСОБА_26 - без задоволення.
О.К.Коробов С.В.Гладкий Т.І.Збитковська
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Рівненської області у складі:
головуючої - МіщенкоО.А.
суддів Баглика С.П., Гладкого С.В.
з участю прокурора Ютовець Н.І.
потерпілих ОСОБА_38 і ОСОБА_39
засудженого ОСОБА_40
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Рівному 4 листопада 2008 року кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_40 і його захисника на вирок Володимирецького районного суду від 17 липня 2008 року.
Цим вироком ОСОБА_40, який народився ІНФОРМАЦІЯ_7
в смт.Піонерський Советського району Тюменської області,
громадянин України, мешкає по АДРЕСА_8, раніше не судимий,
засуджений за ч.3 ст.101 КК України 1960 року на дев'ять років позбавлення волі, за ч.2 ст.206 цього ж Кодексу на п'ять років позбавлення волі, а за сукупністю злочинів, остаточно, на підставі ст.70 зазначеного Кодексу, на дев'ять років позбавлення волі.
За ст.304 КК України ОСОБА_40 виправданий за відсутністю в його діях складу злочину.
Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_40 на користь потерпілого ОСОБА_38 на відшкодування матеріальної шкоди 4088 грн. та 50 000 грн. - моральної.
ОСОБА_40 визнаний винним в тім, що 9 жовтня 1999 року близько 22 год. біля приміщення кафе-бару «Каштан» на вул.Соборній, 33 в смт.Володимирець Рівненської області він вчинив хуліганство, що супроводжувалось особливою зухвалістю, та умисно заподіяв ОСОБА_41 тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок чого настала смерть потерпілого.
Так, ОСОБА_40 безпричинно з хуліганських спонукань, штовхнув ОСОБА_41, внаслідок чого останній вдарився об стіну кафе-бару, а після - вдарив потерпілого кулаком в обличчя та кілька разів ногою в нижню частину живота. Коли ОСОБА_41 був збитий з ніг, ОСОБА_40 наніс йому в голову не менше шести ударів, один з яких був нанесений із значною силою, з розбігу в потиличну частину голови. Внаслідок отриманих тяжких тілесних ушкоджень настала смерть потерпілого.
У поданій на вирок апеляції та доповненнях засуджений посилається, що досудове та судове слідство проведено не повно. Стверджує, що судом залишено без уваги те що свідки ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46 змінювали свої показання. Також не взято до уваги показання свідків ОСОБА_47 і ОСОБА_48 Просить скасувати вирок і закрити кримінальну справу.
Захисник ОСОБА_49 просить скасувати вирок та закрити справу за недоведеністю обвинувачення. При цьому посилається, що взяті судом першої інстанції до уваги суперечливі і непослідовні показання свідків, а свідчення Кримусь і Чирук на користь ОСОБА_40 безпідставно залишено без уваги.
Заслухавши доповідача, засудженого ОСОБА_40, який підтримав свою апеляцію, міркування прокурора про залишення вироку без зміни, думки потерпілих ОСОБА_38 і ОСОБА_39 про залишення вироку без зміни, дослідивши матеріали справи та обговоривши апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляції засудженого і його захисника підлягають до задоволення частково.
Висновки суду про винність ОСОБА_40 у злочинах, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наведеними у вироку доказами, які суд належним чином дослідив.
Доводи засудженого ОСОБА_40 про відсутністю причинного зв'язку між своїми діями та смертю потерпілого ОСОБА_41 - безпідставні і спростовані такими доказами.
При розслідуванні справи та її розгляді в суді ОСОБА_40 визнав факт побиття ногами ОСОБА_41 Зокрема ОСОБА_40 показав, що наніс удари ногами по тулубу потерпілого коли вони впали (т.1 а.с.21-22, 67, 84-93, 180; т.2 а.с.49, 389-390, т.3 а.с. 165-166).
Показання ОСОБА_40 підтверджені показаннями ОСОБА_42, які останній давав під час досудового слідства, а також об'єктивно узгоджуються з даними судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_41
Так у ході розслідування справи і судового розгляду свідок ОСОБА_42 дав детальні показання про обставини заподіяння ОСОБА_40 тілесних ушкоджень ОСОБА_41 Зокрема він показав, що ОСОБА_40 вдарив потерпілого ОСОБА_41 не менше чотирьох ударів ногою в голову, а після нанесення удару з розгону - став накульгувати (т.1 а.с.60-62, 106, 226, 280).
За висновком судово-медичної експертизи від 27 грудня 1999 року трупа ОСОБА_41 виявлені тяжкі тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми із забоями головного мозку та обширною субдуральною гематомою зліва - небезпечні для життя в момент їх заподіяння. Смерть ОСОБА_41 настала від закритої черепно-мозкової травми із забоєм головного мозку і обширної субдуральної гематоми зліва. Вказана черепно-мозкова травма вірогідно виникла від удару головою (ділянкою лоба) об стіну або при ударах ногою в ліву частину голови, коли потерпілий знаходився у горизонтальному положенні (т.1 а.с.80).
Заперечивши нанесення ОСОБА_40 ударів ногою в голову потерпілому свідок ОСОБА_50 показав суду, що коли ОСОБА_40 відштовхнув потерпілого ОСОБА_41, останній вдарився правою стороною голови об стіну (т.3 а.с.167). Проте такі показання суперечать висновку судово-медичної експертизи, а тому суд правомірно не взяв їх до уваги.
Свідок ОСОБА_45 показав суду, що ОСОБА_40 разом з іншими хлопцями бив ОСОБА_41 (т.2 а.с.393-394). Також змісту показання від дав і у ході очної ставки з ОСОБА_50 за участю законних представників неповнолітніх (т.1 а.с.147-148).
Тому апеляційні доводи захисника позбавлені підстав.
При цьому завдаючи потерпілому удари по тулубу і голові засуджений усвідомлював, що такими діями заподіює тілесні ушкодження, небезпечні для його життя, передбачав, що від таких дій може настати смерть ОСОБА_41, але легковажно розраховував на її відвернення, тобто ставлення до наслідків, що настали, було необережним.
За таких обставин колегія суддів приходить висновку, що дії ОСОБА_40 за ч.3 ст.101 КК України 1960 року кваліфіковано правильно.
Поряд з тим, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_40 скоїв злочин 9 жовтня 1999 року. Відповідно до ч.2 ст.4 КК України злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння. Діючий на той час Кримінальний кодекс України в редакції 1960 року не передбачав такої кваліфікуючої ознаки як вчинення хуліганства групою осіб, яка є складовою об'єктивної сторони ч.2 ст.296 КК України 2001 року. Згідно ч.2 ст.5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі. А тому дії ОСОБА_40 слід перекваліфікувати з ч.2 ст.206 КК України 1960 року на ч.1 ст.296 КК України.
Що стосується призначеного покарання, то колегія суддів враховує наступне. Ухвалою Верховного Суду України від 17 жовтня 2007 року вирок Володимирецького районного суду від 3 жовтня 2003 року, яким ОСОБА_40 засуджено за ч.2 ст.121 КК України із застосуванням ст.69 цього Кодексу на п'ять років позбавлення волі, за ч.2 ст.296 КК України, а за сукупністю злочинів остаточно на п'ять років позбавлення волі за м'якістю призначеного покарання скасовано.
Згідно повідомлення Рівненського слідчого ізолятора ОСОБА_40 взятий під варту 16 грудня 2007 року (т.3 а.с.123). Проте суд першої інстанції всупереч вимогам ст.338 КПК не зазначив початку строку відбуття покарання засудженим.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів,
Апеляцію засудженого ОСОБА_40 задовольнити частково.
Вирок Володимирецького районного суду від 17 липня 2008 року стосовно ОСОБА_40 змінити.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_40 з ч.2 ст.206 КК України 1960 року на ч.1 ст.296 КК України 2001 року і за цим законом призначити йому чотири роки обмеження волі.
За ч.3 ст.101 КК України 1960 року призначити позбавлення волі на строк дев'ять місяців.
На підставі ст.42 КК України 1960 року за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити покарання у виді позбавлення волі на строк дев'ять років.
В решті вирок суду залишити без зміни.
Суду першої інстанції в порядку ст.ст.409, 411 КПК України вирішити питання щодо початку строку відбуття покарання
О.А.Міщенко С.В.Гладкий С.П.Баглик
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:
головуючої - Міщенко О.А.
суддів Гладкого С.В., Збитковської Т.І.
з участю прокурора Войтюка А.М.
засудженого ОСОБА_51
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Рівному 28 жовтня 2008 року кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Рокитнівського районного суду від 14 серпня 2008 року.
Цим вироком ОСОБА_52, що народилася ІНФОРМАЦІЯ_8 в
с.Кисоричі Рокитнівського району Рівненської області, громадянка
України, з повною загальною середньою освітою, не працююча,
жителька с.Олександрівка Рокитнівського району, раніше не судима,
засуджена за ч.1 ст.307 КК України на три роки позбавлення волі та на підставі чт.75 цього Кодексу звільнена від покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік і покладенням обов'язків, передбачених п.п.3, 4 ст.76 зазначеного Кодексу, повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи та періодично з'являтися в ці органи для реєстрації;
ОСОБА_51, який народився ІНФОРМАЦІЯ_9 в
с.Чудель Сарненського району Рівненської області, громадянин України,
з середньою спеціальною освітою, не працюючий, мешканець АДРЕСА_10, раніше судимий: Сарненським районним судом
Рівненської області 3 жовтня 2007 року за ч.2 ст.185 КК України на два
роки обмеження волі та на підставі ст.75 цього Кодексу звільненого від
покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки і покладенням
обов'язків, передбачених п.п.2-4 ст.76 зазначеного Кодексу; цим же
судом 14 січня 2008 року за ч.1 ст.309, ч.2 ст.309 КК України на чотири
роки шість місяців позбавлення волі та звільненого на підставі ст.75
цього Кодексу від відбування покарання з випробуванням з іспитовим
строком два роки і покладенням обов'язків, передбачених п.п.2-4 ст.76
зазначеного Кодексу; Рокитнівським районним судом Рівненської області
7 квітня 2008 року за ч.2 ст.185 КК України на один рік шість місяців
позбавлення волі,
засуджений за ч.2 ст.309 КК України на два роки два місяці позбавлення волі. За сукупністю злочинів, на підставі ч.1 ст.70 цього Кодексу, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначено два роки шість місяців позбавлення волі.
Судом вирішено питання щодо речових доказів.
15 січня 2008 року близько 16 год. 30 хв. в с.Олександрівка Рокитнівського району Рівненської області ОСОБА_52 незаконно збула ОСОБА_51 особливо небезпечний наркотичний засіб - 94,87 грам соломи маку. ОСОБА_51 повторно, незаконно, без мети збуту придбав у ОСОБА_52 вказаний наркотичний засіб у зазначеній кількості.
24 січня 2008 року близько 15 год. 15 хв. в с.Нетреба Рокитнівського району ОСОБА_51 повторно, незаконно придбав без мети збуту у ОСОБА_53 та невстановленої особи 227 грам соломи маку, яка є особливо небезпечним наркотичним засобом, і зберігав в салоні автомобіля ГАЗ-31115, номерний знак НОМЕР_3. Того ж дня о 17 год. вказаний наркотичний засіб було виявлено працівниками міліції під заднім сидінням зазначеного автомобіля.
У поданій на вирок апеляції (з врахуванням доповнень) прокурор ставить питання про зміну вироку стосовно ОСОБА_51 Вважає, що судом при призначенні покарання безпідставно застосовано посилання на ч.1 ст.70 КК України. Просить змінити вирок і виключити з нього посилання на вказану норму.
Вирок щодо ОСОБА_52 не оскаржено.
Заслухавши суддю-доповідача, міркування прокурора про необхідність зміни вироку, думку засудженого про задоволення апеляції, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів приходить висновку, що вирок слід змінити з таких підстав.
Висновок про винуватість засуджених ОСОБА_52 і ОСОБА_51 у вчиненні злочинів суд обґрунтував викладеними у вироку доказами та вірно кваліфікував дії кожного, що не оспорюється і в апеляції.
Виходячи з фактичних обставин справи, суд правильно кваліфікував дії засуджених за відповідними статтями Кримінального кодексу України і призначив покарання згідно вимог ст.65 цього Кодексу, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого, особи винних та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно ч.1 ст.33 КК України сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено.
З матеріалів справи вбачається, що суд врахував злочин, за який ОСОБА_51 вже був засуджений Рокитнівським районним судом 7 квітня 2008 року за ч.2 ст.185 КК України на один рік шість місяців позбавлення волі (т.2 а.с.151-152).
За таких обставин посилання у вироку на ч.1 ст.70 КК України - зайве, оскільки у даному випадку сукупність злочинів відсутня. При постановленні вироку цього враховано не було, а тому вирок підлягає зміні - виключенню з нього посилання на ч.1 ст.70 КК України.
На підставі наведеного і керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів,
Вважати ОСОБА_51 засудженим за ч.2 ст.309 КК України на два роки два місяці позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК України у строк покарання, призначеного цим вироком, зарахувати частково невідбуте покарання за попереднім вироком і остаточно призначити - два роки шість місяців позбавлення волі.
В решті вирок залишити без змін.
Головуюча підпис Судді підписи
Згідно.
Доповідач С.В.Гладкий