Справа № 204/1552/13-ц Головуючий у 1 інстанції - Нізік О.В.
Справа № 22-ц/774/9144/13 Доповідач - Черненкова Л.А.
Категорія - 5
29 серпня 2013 року м. Дніпропетровськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Черненкової Л.А.
суддів - Петешенкової М.Ю., Дерев'янка О.Г.
при секретарі - Солод О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Дніпропетровської міської ради, головного архітектурно-планувального управління Дніпропетровської міської ради про виділ в натурі 50/100 частин житлового будинку, що є спільною частковою власністю та виділення у користування 50/100 частин земельної ділянки домоволодіння, -
27 лютого 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, за якою просила суд виділити їй у приватну власність в натурі 50/100 частин житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2; визнати за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудовані споруди, а саме: веранду літ. а-1, ганок літ.а, погріб літ.п/г, зливну яму літ.з/я; виділити в користування земельну ділянку, на якій розташоване спадкове домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та виділити позивачу в особисте користування 50/100 частин цієї земельної ділянки. В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що згідно до виданих їй та її сестрі ОСОБА_2 свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 10.03.2007 року їм у рівних частках належить по 1\2 частці домоволодіння АДРЕСА_1. Житловий будинок А-1, сарай Б, вбиральня В розташовані на земельній ділянці площею 365 кв.м, що після прийняття спадщини перебуває у користуванні співвласників. У квітні 2008 року позивач зверталась до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ в натурі житлового будинку, що знаходиться у спільній частковій власності. Рішенням суду було позов задоволено. Ухвалою суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області вказане рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська скасовано та в задоволенні позову відмовлено. Проте, вважає, що з ухвали апеляційного суду можна дійти висновку про зазначення судом недоліків та можливість звернення до суду з позовними вимогами стосовно вирішення цього питання після їх усунення. Оскільки між нею та її сестрою спори про поділ будинку не припиняються, існує необхідність звернутись до суду.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2013 року позовна вимога про визнання за ОСОБА_1 права власності на самочинно збудовані споруди залишена без розгляду за заявою представника позивача.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2013 року ухвалено: в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити; судові витрати понесені ОСОБА_1 віднести за її рахунок.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 - задовольнити; виділити їй у приватну власність в натурі 50/100 частин житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а саме: ОСОБА_1 виділити: в житловому будинку літ. А: приміщення 1-6 житлова кімната площею 9,3 кв.м, приміщення 1-7 житлова кімната площею 8,6 кв.м, приміщення 1-3-2 площею 1,65 кв.м, загальною площею 19,55 кв.м, в житлові прибудові літ. «а-1»: приміщення 1-1 сіни площею 5,4 кв.м, приміщення 1-2 кухня площею 5,5 кв.м - загальною площею 10,9 кв.м, загальна площа - 30,45 кв.м; передавши у приватну власність ОСОБА_2 в житловому будинку літ. А-1: приміщення 1-5-1 житлова кімната площею 17,6 кв.м, приміщення 1-4-1 та 1-4-2 житлова кімната площею 10,3 кв.м, приміщення 1-3-1 частина коридору площею 2,55 кв.м - всього загальна площа - 1 складає 30,45 кв.м; змінити режим права приватної власності двох співвласників на домоволодіння АДРЕСА_1, із спільної сумісної власності на спільну часткову власність; визначити порядок користування земельною ділянкою на якій розташоване спадкове домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, виділивши в особисте користування ОСОБА_1 1\2 частину цієї земельної ділянки, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
В запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить відхилити апеляційну скаргу та залишити в силі рішення суду, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2012 року встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить на праві власності по 1\2 частини житлового будинку АДРЕСА_1. Відповідно до експертного висновку від 28.01.2009 року житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами поділити в натурі між сторонами порівну, тобто по 1\2 частині (які належать кожній із них на підставі правоустановчих документів) неможливо, а доля кожної із сторін, при поділі садиби в натурі складає: для одного із співвласників - 49\100 частини, для іншого - 51\100 частини. Даним рішенням суду вирішено відмовити ОСОБА_1 в її позовних вимогах до ОСОБА_2 про поділ в натурі житлового будинку, що знаходиться у спільній частковій власності. Дане рішення суду набрало законної сили. З матеріалів справи та наданих доказів вбачається, що ані позивачем, ані відповідачами не було надано ніяких доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка виділялася органами місцевого самоврядування особисто ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 чи обом їм, також не було надано акту на право приватної власності чи користування на земельну ділянку та не надано договору оренди земельної ділянки. Судом встановлено, що позивач до відповідних органів у встановленому чинним законодавством порядку про виділення спірної земельної ділянки в натурі в користування чи у власність не зверталася і даний факт позивачем не спростований.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно до вимог статті 364 ЦК України, яка регулює виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, ч.1 - співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності; ч.3 - договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно роз'яснень, викладених в підп. "а" п. 12, п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року N 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" та пп. 6, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року N 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок", про те, що при поділі будинку в натурі, що є спільною частковою власністю, суди повинні мати на увазі, що це можливо, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом або за технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири, які відповідають розміру їх часток у приватній власності.
Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи, що позивачу належить на праві власності 1\2 частина житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 березня 2007 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори і зареєстрованого в реєстрі за № 4-745 та зареєстрованого в комунальному підприємстві «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 19.04.2007 року за реєстраційним номером 17822440 (а.с.19-20).
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2012 року за переглядом рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2011 року та додаткового рішення суду від 27 квітня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ в натурі житлового будинку, що знаходиться у спільній частковій власності, - встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить на праві власності по 1\2 частини житлового будинку АДРЕСА_1. Позивач в підтвердження своїх позовних вимог посилалась на висновок будівельно-технічної експертизи № 2207/2208-08 від 28.01.2009 року. Однак, апеляційним судом визнано вказану експертизу, як неналежний та недопустимий доказ по справі відносно можливості поділу в натурі спірного будинку. Зокрема зазначено, що за висновком вказаної експертизи передбачені переобладнання, перепланування та прибудови спірного будинку, у зв'язку з чим висновок експертизи повинен бути узгоджений сторонами з виконкомом та іншими органами і службами, які правомочні приймати рішення щодо дозволу на переобладнання, перепланування та прибудови будинку. Оскільки вказаних доказів щодо узгодження висновку експертизи позивач не надав суду, то апеляційний суд у вказаному рішенні суду дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції, ухвалене без отримання такого дозволу, є передчасним. Крім того, у варіантах поділу будинку за висновком експертизи увійшли самовільні споруди, які не включені до технічного паспорту садиби. Даним рішенням суду вирішено відмовити ОСОБА_1 в її позовних вимогах до ОСОБА_2 про поділ в натурі житлового будинку, що знаходиться у спільній частковій власності (а.с. 28-29).
Позивач звернулась до суду з аналогічним позовом, та у порядку встановленим Цивільно-процесуальним кодексом щодо надання доказів суду, - не заявила клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи щодо можливості поділу спірного будинку. Надавши суду висновок експертизи, який був предметом розгляду при вирішенні спору апеляційним судом (про що зазначено вище), позивач знов таки не надала доказів свого звернення з цим висновком експертизи до компетентних органів для узгодження передбачених експертизою переобладнання, перепланування та прибудови спірного будинку, а також узаконення самовільних споруд (а.с.164-177).
З матеріалів справи вбачається, що за висновком будівельно-технічного експертного дослідження № 935-02 від 28 лютого 2013 року, складеного за замовленням позивача, технічний стан будівлі житлового будинку по АДРЕСА_1 непридатний для експлуатації. Конструкції мають дефекти та пошкодження, які свідчать про зниження її несучої здатності. Але на основі перевірних розрахунків та аналізу пошкоджень можливо забезпечити її цілісність на час підсилення (а.с.64 -124).
Інших належних та допустимих доказів щодо можливості поділу будинку та земельної ділянки суду не надано.
Таким чином, з огляду на вищевказані норми закону, з урахуванням обставин справи, суд першої інстанції правильно вирішив спір, відмовивши у задоволенні позову за недоведеністю вимог.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд розглядає справу та вирішує спір в межах заявлених вимог, а тому зазначені доводи апелянта є безпідставними.
У відповідності до вимог ч.1 ст.11 ЦПК України, - суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Позовні вимоги, які заявлені в апеляційній скарзі та які не були предметом розгляду суду першої інстанції, не можуть бути розглянуті судовою апеляційною інстанцією відповідно до вимог статей 303, 307 ЦПК України.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді колегії