Провадження: № 22-ц-/790/6015/13 Головуючий: 1 інстанції
Справа: № 643/4397/13-ц Поліщук Т.В.
Категорія: сімейні Доповідач: Даниленко В.М
03 вересня 2013 року м. Харків
Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого: судді - Даниленка В.М.,
суддів: - Малінської С.М., Швецової Л.А.,
при секретарі: Каменській Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу судді Московського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів, -
У березні 2013 року позивачка ОСОБА_4 звернулась до Московського районного суду м. Харкова з позовною заявою, в якій вказувала на те, що з 21 квітня 2012 року вони з відповідачем по справі ОСОБА_5 перебувають в зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітню дитину - сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Проте, сім'я з відповідачем не склалася, в зв'язку з чим наприкінці листопада 2012 року їхні шлюбно-сімейні відносини остаточно припинилися, живуть вони з чоловіком з того часу окремо один від одного й спільного господарства не ведуть.
При цьому їхня малолітня дитина проживає з позивачкою та знаходиться на її утриманні.
Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що її чоловік дитиною не піклується й будь-якої матеріальної допомоги їй не надає, хоча має таку можливість, а сама вона не в змозі забезпечити дитину всім необхідним для повноцінного життя, позаяк на теперішній час не працює та знаходиться у відпустці по догляду за дитиною, позивачка ОСОБА_4 просила суд на підставі ст.ст. 84, 180 СК України стягнути з відповідача ОСОБА_5 на її користь аліменти на утримання їхнього малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходів) відповідача щомісячно до досягнення дитиною повноліття, а також аліменти на її власне утримання в розмірі 1 000,00 грн. щомісячно до досягнення дитиною трьох років
Ухвалою судді Московського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2013 року зазначену позовну заяву ОСОБА_4, як таку, що непідсудна цьому суду, повернуто позивачці для подання її до належного суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача або самої позивачки.
Не погодившись із таким процесуальним рішенням судді районного суду, позивачка ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просить скасувати це судове рішення та направити справу до того ж суду першої інстанції для її розгляду по суті заявлених позовних вимог.
В обґрунтування своєї скарги апелянт ОСОБА_4 посилається на незаконність та безпідставність оскаржуваної ухвали, оскільки при вирішенні питання про повернення їй позовної заяви судом першої інстанції були порушені вимоги цивільного процесуального законодавства щодо підсудності такої категорії цивільних справ.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали судді районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про повернення позивачці ОСОБА_4 її позовної заяви за непідсудністю справи Московському районному суду м. Харкова для подання цієї позовної заяви до належного суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача або самої позивачки, суддя районного суду виходила з того, що за відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України в Харківській області відповідач ОСОБА_5 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, тобто на території Жовтневого району м. Харкова, а позивачка ОСОБА_4 за вказаною нею в позовній заяві адресою: АДРЕСА_2 зареєстрованою не значиться.
Однак, із таким висновком судді районного суду судова колегія погодитися не може, оскільки цей висновок у даному випадку є помилковим та таким, що не ґрунтується на законі.
Статтями 1, 2, 3 ЦПК України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «про міжнародне приватне право».
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 118 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу. Позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції.
Вимоги щодо форми і змісту позовної заяви визначені законодавцем у статті 119 ЦПК України.
За правилами вказаної правової норми позовна заява подається в письмовій формі. Позовна заява повинна, зокрема містити: найменування суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача і відповідача, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі.
Тобто, законодавець вважає достатньою вказівку в позовній заяві про фактичне місце проживання (перебування) або місцезнаходження сторін і не покладає на позивача обов'язку зазначати в позовній заяві їх місце проживання чи перебування, що зареєстроване у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст. 107 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.
Правила щодо підсудності цивільних справ, які підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, тобто розмежування компетенції по розгляду і вирішенню підвідомчих суду цивільних справ всередині системи судів цивільної юрисдикції, визначені в Главі 1 Розділу III ЦПК України.
Статтею 109 ЦПК України, якою визначається так звана загальна територіальна підсудність цивільних справ, та на яку послався суд першої інстанції в обґрунтування свого процесуального рішення про повернення позивачці ОСОБА_4 поданої нею позовної заяви для подання її до належного суду, дійсно передбачено, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.
Разом із тим, статтею 110 ЦПК України встановлена альтернативна підсудність цивільних справ, яка визначається вказівкою законодавця про можливість розгляду і вирішення окремих цивільних справ конкретним судом за вибором позивача.
Встановлення альтернативної підсудності, яка на відміну від загальної, є додатковою процесуальною гарантією забезпечення інтересів окремих категорій позивачів, пов'язане з необхідністю створення позивачеві більш сприятливих умов для звернення за судовим захистом.
Так, частиною 1 статті 110 ЦПК України передбачено, що позови про стягнення аліментів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні з вищезазначеним позовом до Московського районного суду м. Харкова позивачка ОСОБА_4 у своїй позовній заяві вказала адресу свого фактичного теперішнього проживання: АДРЕСА_2, зазначивши про факт свого тимчасового проживання за вказаною адресою в тексті самої позовної заяви та додавши відповідний акт на підтвердження цієї інформації (а.с. 1-2).
Крім того, до своєї позовної заяви ОСОБА_4 додала ксерокопію її паспорта з відміткою про реєстрацію постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_3
Зазначені дані про реєстрацію місця постійного проживання позивачки ОСОБА_4 за вказаною адресою підтверджуються офіційною довідкою дільниці № 37 КП «Жилкомсервіс» (а.с. 10).
Таким чином, з огляду на викладене, слід визнати, що позивачка ОСОБА_4 обгрунтовано, з дотриманням правил територіальної підсудності звернулась з вищевказаною позовною заявою для вирішення виниклого цивільно-правового спору до Московського районного суду м. Харкова, до компетенції якого й відноситься розгляд цієї справи.
Однак, суддя районного суду, приймаючи оскаржуване процесуальне судове рішення, на зазначені положення цивільного процесуального законодавства, що регулює підсудність цивільних справ, належної уваги не звернула, а тому безпідставно повернула позивачці ОСОБА_4 подану нею позовну заяву з посиланням на непідсудність цієї справи Московському районному суду м. Харкова.
За таких обставин, враховуючи наведене вище, ухвала судді Московського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2013 року не може бути визнана обґрунтованою й такою, що постановлена з додержанням вимог процесуального закону, в зв'язку з чим судова колегія вважає за необхідне на підставі п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України скасувати це судове рішення, а матеріали справи направити на новий розгляд до того ж суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у цивільній справі відповідно до вимог чинного процесуального законодавства.
Таким чином, на підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Ухвалу судді Московського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2013 року - скасувати.
Матеріали справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів направити на новий розгляд до того ж суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у цивільній справі відповідно до вимог чинного процесуального законодавства.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно з моменту її проголошення, є остаточною й відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК України касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: