29 серпня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Андрієнко А.М., Желепи О.В.
при секретарі Іванові Ф.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 квітня 2013р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3
про вселення,
встановила:
у лютому 2013р. позивач звернувся до суду з позовом про вселення у квартиру АДРЕСА_1.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що є власником Ѕ частини зазначеної квартири, однак проживати в ній не має можливості, так як в ній проживає відповідачка ОСОБА_1, яка чинить йому у цьому перешкоди.
Заочним рішенням суду від 15 квітня 2013р. позов задоволено.
Ухвалою суду від 9 липня 2013р. заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.
У поданій апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, так як суд помилково вважав, що у спірній квартирі вона була прописана тимчасово до 6 червня 2005р., так як тимчасова прописка громадян у 2000р. не передбачалася чинним законодавством.
Також апелянт зазначає, що вона поселилася у квартиру за згодою всіх співвласників, проживає в ній з 2000р., квартира має суміжні кімнати, тому відповідач, як особа чоловічої статті, не може проживати у квартирі разом із нею, що судом не було враховано при прийнятті рішення та чим було порушено її право на проживання у квартирі.
Крім того, апелянт вважає, що суд повинен був врахувати ту обставину, що у провадженні суду перебуває справа про визнання недійсним договору дарування, на підставі якого позивач набув права власності на частину квартири, а також порушення кримінальної справи стосовно незаконного заволодіння даною квартирою сестрою позивача та позивачем.
Апелянт та відповідачка ОСОБА_3, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.122-123), у судове засідання не з'явилися, клопотання про перенесення судового засідання не подали, тому відповідно до ст. 305 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення позивача, який заперечував проти апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.
№ апеляційного провадження:№ 22-ц/796/4600/13
Головуючий у суді першої інстанції: Вовк С.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
- 2 -
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є власником Ѕ частини квартири, має право на проживання в ній, а відповідачі чинять їй у цьому перешкоди.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах матеріального права.
Судом встановлено, що позивач є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 28 грудня 2004р., який посвідчено нотаріально.
Відповідно до довідки по формі № 3 сторони зареєстровані у спірній квартирі, а відповідно до матеріалів справи проживає у квартирі відповідачка ОСОБА_1
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 8 листопада 2007р. зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкод позивачу у користуванні його частиною квартири, однак рішення суду не виконано.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 150 ЖК УРСР передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок, квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Таким чином, нормами матеріального права передбачено право позивача, як співвласника квартири, проживати в ній та користуватися нею.
Частиною 1 ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 чинить позивачу перешкоди у користуванні квартирою, не пускаючи його у квартиру, та заперечуючи проти його проживання в ній.
Враховуючи викладені обставини, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про вселення позивача у квартиру, так як це відновлює його порушене право власника частини квартири.
Доводи апелянта про те, що судом не врахований факт її законного проживання у квартирі та неможливість користування квартирою спільно нею та позивачем, колегія суддів вважає безпідставними, так як проживання у квартирі наймача не може позбавити власника користуватися своєю власністю, оскільки це не передбачено чинним законодавством.
Посилання апелянта на наявність судового спору про законність приватизації квартири та договору дарування, на підставі якого позивач набув права власності на частину квартири, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, так як на час розгляду даної справи позивач є власником частини квартири і договір дарування у судовому порядку недійсним не визнаний.
Судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, не порушені норми процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 квітня 2013р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: