Справа № 22 -ц/796/7837/2013 року Головуючий у 1-й інстанції: Гайдук С.В.
Доповідач: Чобіток А.О.
Ухвала
Іменем України
22 серпня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі :
головуючого - судді Чобіток А.О..
суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І.
при секретарі - Бабіч К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
В червні 2010 року позивач пред'явив позов до відповідачів, в якому просив стягнути на його користь солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в сумі 161 273,24 доларів США, що по курсу НБУ еквівалентно 1 278 138, 83 грн. , судові витрати у розмірі 1820 грн., а всього 1 279 958, 83 грн., посилаючись на те що 11.12.2007 року між позивачем та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 218/П/43/2007-840, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 128 338,70 доларів США, строком до 10.12.2027 року, зі сплатою12,39 % на рік за користування кредитними коштами. 11.12.2007 року між позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено договори поруки, відповідно до умов яким останні зобов'язувались погасити заборгованість у разі невиконання або прострочення виконання ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором, проте відповідачі не виконали взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого станом на 07.06.2010 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 161 273,24 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 1 278 138,83 грн..
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2013 року позов задоволено частково, стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 1 178 246,56 грн..
Не погодившись з таким висновком суду, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з»явилися в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги , обставини справи , колегія суддів приходить до наступного.
Встановлено, що 11.12.2007 року між сторонами був укладений кредитний договір № 218/П/43/2007-840, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 128 338,70 доларів США строком користування до 10.12.2027 року, а відповідач взяла на себе зобов»язання повернути наданий кредит, сплатити відсотки у розмірі 12,39 % річних та платежі за даним кредитом.
В цей же ж день в забезпечення виконання ОСОБА_1 взятого на себе зобов»язання, позивачем з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені договори поруки, згідно з якими останні зобов»язувалися в разі невиконання або прострочення виконання відповідачем зобов»язань по вказаному вище кредитному договору , погасити заборгованість.
Взяті на себе зобов»язання банк виконав в повному обсязі, проте відповідач від виконання умов договору ухиляється, в зв»язку з чим виникла заборгованість. Поручителі взяті на себе зобов»язання , передбачені договорами поруки не виконали.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ « Надра» суд встановив та виходив з того, що отримавши кошти в сумі відповідно до умов договору, відповідач свої зобов»язання за ним належним чином не виконує, щомісячні платежі не здійснює , тобто відмовився від виконання взятого на себе зобов»язання , що призвело до порушення останнім умов договору, а тому у банку виникло право вимоги як до позичальника, так і до поручителів.
Такий висновок суду є законним та обґрунтованим , відповідним обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, що регулює правовідносини, що виникли між сторонами.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що кредитні кошти вона отримувала в національній валюті - гривна, а не в доларах США, спростовується матеріалами справи - валютним меморіальним ордером № 1 від 11.12.2007 року про видачу кредиту ОСОБА_1 в сумі 126 131,40 доларів США та її заявою на видачу готівки , відповідно до якої остання отримала кредит в сумі 126 131,40 доларів США, що власноручно засвідчила своїм підписом.
Посилання ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції не надав оцінки тій обставині, що в 2008 році сталася світова фінансова криза, що є загальновідомим фактом також не заслуговує на увагу, оскільки позичальник при належній завбачливості могла, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.
Постановою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз»яснено, що при вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту суд має враховувати положення статтей 1050,1054 ЦК України і виходити з того, що якщо договором встановлено обов»язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту. Передбачене статтею 1050 ЦК України, право кредитодавця вимагати від позичальника дострокового повернення частини кредиту, що залишилися є самостійним. Реалізація такого права жодним чином не залежить від пред»явлення кредитодавцем вимог про розірвання кредитного договору відповідно до положення статті 651 ЦК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що заявивши вимогу про дострокове стягнення всієї суми кредиту позивач не ставить вимогу про дострокове розірвання договору, а тому він має право лише на стягнення простроченої поточної заборгованості, пославшись при цьому на п.п. 29, 30 Постанови Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» .
Проте такі доводи скарги не ґрунтується на вимогах закону, оскільки зазначені пункти вищевказаної Постанови Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ витлумачено ОСОБА_1 невірно , оскільки п.29 Постанови вказує на право кредитодавця у разі прострочення повернення чергової частини, вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, тобто мається на увазі вимагати дострокового повернення всієї суми наданого кредиту з вирахуванням сплачених його сум.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення постановленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування.
Керуючись ст.ст.304,307,308,313-315,319 ЦПК України,колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий - Судді -