29 серпня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Желепи О.В., Андрієнко А.М.
при секретарі Іванові Ф.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2013р. по цивільній справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1
про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування,
встановила:
у травні 2013р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 44 518,87грн. у порядку регресу, 445,19грн. судового збору та 2000грн. витрат на правову допомогу.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що з вини відповідача 9 жовтня 2010р. сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої був пошкоджений автомобіль, який належить ОСОБА_2, на суму 52 887,49грн. Оскільки автомобіль, яким керував відповідач, не був застрахований, а сам відповідач завдану шкоду добровільно не відшкодував, потерпілий звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування, яке у сумі 44 518,87грн. було виплачено 22 лютого 2011р.
Рішенням суду від 12 липня 2013р. позов задоволено частково.
У поданій апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не врахований факт виплати потерпілій особі страхового відшкодування відповідно до договору добровільного страхування, тому виплата позивачем страхового відшкодування є повторною і не ґрунтується на нормах матеріального права.
Також апелянт не погоджується із сумою страхового відшкодування, так як він не запрошувався на проведення огляду транспортного засобу потерпілої особи, а розмір робіт та матеріалів, що зазначений у звіті, значно завищений.
Крім того, апелянт вважає, що позивач звернувся до суду із пропуском строків позовної давності.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення апелянта, який підтримав доводи апеляційної скарги, представника позивача, який заперечував проти апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виплатив страхове відшкодування потерпілій особі, тому має правові підстави для
№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/11430/2013
Головуючий у суді першої інстанції: Бартащук Л.П.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
- 2 -
пред'явлення зворотної вимоги до винної особи.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, так як він відповідає матеріалам справи та ґрунтується на нормах матеріального права.
Судом встановлено, що 9 жовтня 2010р. у м. Києві з вини відповідача сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої був пошкоджений автомобіль «Мітсубіші», який належить ОСОБА_2
Дані обставини не заперечувалися відповідачем та підтвердженні постановою Дарницького районного суду м. Києва від 10 листопада 2010р.
Відповідно до звіту про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, від 23 листопада 2010р., який складений ТОВ «Естімейт» за заявою ПрАТ «Страхова компанія «Уніка», вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Мітсубіші», становить 52 887,49грн.
Відповідно до договору добровільного страхування, який був укладений між ОСОБА_2 та ПрАТ «СК «Уніка», потерпілому виплачено 8 368,62грн. страхового відшкодування.
Цивільна відповідальність відповідача не була застрахована, що не заперечував відповідач під час судового розгляду.
Відповідно до п. «а» ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Пунктом 41.3. вищезазначеного закону передбачено, що МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. В таких випадках МТСБУ відшкодовується частина шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування.
Відповідно до вищезазначених норм матеріального права 22 лютого 2011р. МТСБУ виплатило ОСОБА_2 частину шкоди, яка не була відшкодована ПрАТ «СК «Уніка» на підставі договору добровільного страхування, у сумі 44 518, 87грн.
Вказані обставини підтверджені заявою ОСОБА_2 на адресу МТСБУ, полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, який укладено ОСОБА_2, та платіжним дорученням про перерахування ОСОБА_2 страхового відшкодування у сумі 44 518,87грн. (с.с.6-8, 48).
Доводи апелянта про те, що ОСОБА_2 виплачена подвійна сума страхового відшкодування, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки з наданих суду документів вбачається, що загальна сума страхового відшкодування, яка була виплачена ОСОБА_2, становить 52 887,49грн., тобто сума, на яку був пошкоджений його автомобіль з вини відповідача.
Посилання апелянта на те, що позивачем не було надано доказів отримання ОСОБА_2 перерахованої йому суми, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки відповідно до положень ст. 60 ЦПК України позивачем надані докази перерахунку суми страхованого відшкодування з відміткою банку, тому саме відповідач повинен був надати докази не отримання ОСОБА_2 зазначеної суми, якщо ним даний факт заперечується.
Згідно 38.2.1. вищезазначеного закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Таким чином, позивач мав право звернутися до відповідача із регресним позовом.
Доводи апелянта про завищення розміру робіт та матеріалів, що зазначені у звіті,
- 3 -
колегія суддів вважає безпідставними, оскільки під час судового розгляду відповідачем не було заявлено клопотання про призначення судової автотехнічної експертизи на підтвердження своїх заперечень та не було надано інших доказів, які б спростовували висновки, зазначені у звіті.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач у підтвердження розміру заданих потерпілій особі збитків надав відповідний звіт, який є належним доказом відповідно до вимог ст.ст. 57, 58 ЦПК України.
Однак, відповідач не надав доказів, які б підтверджували його заперечення стосовно завищення розміру завданої ОСОБА_2 шкоди.
Не знайшли свого підтвердження і посилання апелянта про звернення до суду позивачем з пропуском позовної давності, так як позивач звернувся до суду в межах трьохрічного терміну після виплати страхового відшкодування.
Судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст. ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2013р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: