Головуючий у 1 інстанції - Стойка В.В.
Суддя-доповідач - Юрко І.В.
28 серпня 2013 року справа №2а/0570/22276/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Юрко І.В., суддів Міронової Г.М., Блохіна А.А.,
секретарі судового засіданні Мартакові О. А.,
за участі представників позивача Бута Д.В.,
представників відповідача Сафонової С.В., Куриги О.І.,
прокурора Вартанової О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2013 року по справі № 2а/0570/22276/2011 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Сініат» до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправними та недійсним податкове повідомлення-рішення від 19 липня 2013 року,-
Позивач 25.11.2013 року звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом, яким просив визнати протиправними та недійсним податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000612342 від 19 липня 2013 року. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на підставі акта перевірки № 794/23/00290601 від 29 червня 2011 року відповідачем було прийнято спірне податкове повідомлення - рішення, яким позивачу донараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 585674 грн., з яких за основним платежем 468539 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 117135 грн.. Підставою зазначених донарахувань став висновок податкового органу про те, що підприємством порушено п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого було завищено суму податкового кредиту на 468539 грн., в тому числі: за лютий 2010 року - 91955 грн., березень 2010 року - 700 грн., липень 2010 року - 89689 грн., серпень 2010 року - 13075 грн., жовтень 2010 року - 171840 грн., грудень 2010 року - 101280 грн.. Позивач не згоден з висновками податкового органу, оскільки реальність господарських операцій за договорами з ТОВ «Авто-Сплінт» та ТОВ «Дніпро-бріг» щодо придбання ТМЦ, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, або податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується наявністю первинних документів, що фіксують факт здійснення господарських операцій, рухом активів у процесі здійснення господарських операцій (у бухгалтерському обліку позивача здійснені відповідні бухгалтерські проводки щодо оприбуткування та списання ТМЦ, отриманими за відповідними договорами), наявністю зв'язку між фактом придбання товарів і господарською діяльністю платника податків. А тому висновок, зроблений податковим органом в акті перевірки про безтоварність господарських операцій є незаконним та необґрунтованим. Крім того, у позивача були та є законні підстави для віднесення до податкового кредиту витрат на дослідження, які отримані від «Lafarge Platre», оскільки дані витрати пов'язані з господарською діяльністю підприємства і підприємство має всі належним чином оформлені документи, які підтверджують факт отримання послуг.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2013 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Визнано протиправними та недійсним податкове повідомлення - рішення № 0000612342 від 19 липня 2013 року.
Відповідач не погодився з таким рішенням суду, подав апеляційну скаргу, якою просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представники відповідача та прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримали, просили їх задовольнити.
Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ст.195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та прокурора, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Товариство з додатковою відповідальністю «Сініат» є юридичною особою, та є правонаступником Товариства з додатковою відповідальністю «Лафарж Гіпс», що підтверджується витягом зі Статуту. Позивач (ідентифікаційний код юридичної особи 00290601) розташований за адресою: 84500, Донецька область, м.Артемівськ, 2-й провулок Ломоносова, 3, зареєстровано 08.02.1995 року Виконавчим комітетом Артемівської міської ради Донецької області, як платник податків знаходиться на обліку у Артемівській ОДПІ Донецької області ДПС з 13.08.1994 року за № 25 та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 22.07.1997 року № 200083889.
Відповідач - Артемівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Донецькій області є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України повноваження.
Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт перевірки № 794/23/00290601 від 29.06.2011 року ( а.с. 78-186 т.1).
Згідно акту перевірки податковим органом встановлено порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», завищено суму податкового кредиту на 468 539 грн., в тому числі: лютий 2010 року - 91955 грн.; березень 2010 року - 700 грн.; липень 2010 року - 89689 грн.; серпень 2010 року - 13075 грн.; жовтень 2010 року - 171840 грн.; грудень 2010 року - 101280 грн..
За змістом акту перевірки вбачається, що ТДВ «Лафарж Гіпс» до складу податкового кредиту у перевіряємому періоді включено суму податку на додану вартість у розмірі 2500 грн., сформовану по постачальнику ТОВ «Авто-Сплінт», а саме: 1800 грн. - до складу податкового кредиту за лютий 2010 року; 700 грн. - до складу податкового кредиту за березень 2010 року, що відображено в реєстрі отриманих податкових накладних за лютий 2010 року та за березень 2010 року. Крім того, в ході проведення перевірки до ДПІ у Київському районі м.Донецька було спрямовано запит щодо зустрічної звірки ТОВ «Авто-Сплінт». Проте, згідно відповіді від 20.06.2011 року № 6839/7/23-113 ДПІ у Київському районі м.Донецька повідомило про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Авто-Сплінт» у зв'язку з тим, що постановою Господарського суду Донецької області від 29.06.2010 року по справі № 45/135Б ТОВ «Авто-Сплінт» визнано банкрутом та відкрита відносно нього ліквідаційна процедура. Також, з метою проведення позапланової перевірки підприємства податковим органом було здійснено вихід за юридичною адресою підприємства, за результатами якої було складено акт про відсутність ТОВ «Авто-Сплінт» за юридичною адресою від 29.07.2010 року за № 2565/23-2/36061047. Артемівською ОДПІ від ВПМ Добропільської ОДПІ отримана копія пояснення засновника - керівника ТОВ «Авто-Сплінт» ОСОБА_6, в якому остання повідомляє, що господарської діяльності від імені підприємства ТОВ «Авто-Сплінт» не проводила, ТМЦ не реалізовувала, що свідчить про реєстрацію підприємства на підставну особу, що є ознакою фіктивності підприємства.
Крім того,згідно акту перевірки ТДВ «Лафарж Гіпс» до складу податкового кредиту за серпень 2010 року включено суму податкового кредиту у сумі ПДВ 13075 грн. та за жовтень у сумі 13360 грн., сформовану по постачальнику ТОВ «Дніпро-Бріг», яким на адресу позивача було виписано податкові накладні по факту відвантаження ТМЦ згідно договору купівлі-продажу від 01.02.2010 року № РМ-10/11. За даними системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, встановлено, що постачальником ТОВ «Дніпро-Бріг» за жовтень 2010 року податкове зобов'язання не сформовано, податкова декларація з ПДВ за жовтень 2010 року не надана, стан підприємства - банкрут. Крім того, в ході проведення перевірок ТОВ «Дніпро-Бріг» не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств - постачальників у періоді з 01.08.2010 року по 01.09.2010 року, що свідчить, на думку податкового органу про те, що правочини між ТОВ «Дніпро-Бріг» та підприємствами - постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків.
На підставі вищевикладеного, податковим органом було в акту перевірки позивача зроблено висновок про нікчемність правочинів, укладених між ТДВ «Лафарж Гіпс» та ТОВ «Авто-Сплінт», ТОВ «Дніпро-Бріг».
Крім того, з акту перевірки вбачається, що у січні, червні, вересні, листопаді 2010 року ТДВ «Лафарж Гіпс» було отримано від компанії «Lafarge Platre» послуги з питань дослідження ринку гіпсокартону на загальну суму ПДВ 439603 грн. ТДВ «Лафарж Гіпс» включено зазначену суму ПДВ до складу податкового кредиту за лютий, липень, жовтень, грудень 2010 року. Предметом зазначених договорів є надання маркетингових послуг. Відповідно до наданих до перевірки звітів про виконані роботи, компанія «Lafarge Platre» не здійснювала роботи по визначенню розміру та характеру ринка, аналізу факторів, які мали вплив на розвиток ринку, визначення ступеню насиченості ринку, у зв'язку з чим, на думку податкового органу, використання наданої інформації у межах господарської діяльності не доведено.
На підставі вказаного акту перевірки податковим органом 19.07.2011 року прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000612342, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 585674 грн., з яких за основним платежем 468539 грн. та за штрафними санкціями (фінансовими) санкціями (штрафами) 117135 грн. (а.с.67 т.1).
Правовідносини, що є предметом даного спору врегульовані Законом України «Про податок на додану вартість», Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
За результатами адміністративного оскарження, рішенням ДПА у Донецькій області про результати розгляду скарг № 16039/10/25-113-1 від 30.08.2011 року скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення - рішення № 0000612342 від 19.07.2011 року без змін. В результаті подальшого адміністративного оскарження рішенням ДПС України про результати розгляду скарг № 5295/6/10-2115 від 11.11.2011 року податкове повідомлення-рішення № 0000612342 від 19.07.2011 року з урахуванням висновків ДПА у Донецькій області було залишено без змін.
Щодо включення до складу податкового кредиту послуг з питань дослідження ринку гіпсокартону на загальну суму ПДВ 439603 грн., колегія суддів зазначає наступне.
ТДВ «Лафарж Гіпс» («Сініат») отримано від компанії «Lafarge Platre» (Франція) за договорами № 2/2009-FR від 28.09.2009 року та акту виконаних робіт № 429 від 26.01.2010 року на суму 39778,75 євро (курс валюти 11,332121) послуги з питань дослідження ринку гіпсокартону на загальну суму 90155 грн., договору № 1/2010-FR від 01.04.2010 року та акту виконаних робіт № 3650 від 14.06.2010 року на суму 46715 євро (курс валюти 9,599491) послуги з питань дослідження ринку гіпсокартону на загальну суму 89689 грн., договору № 2/2010-FR від 01.05.2010 року та акту виконаних робіт № 5581 від 06.09.2010 року на суму 78073,5 євро (курс валюти 10,149384) послуги з питань дослідження ринку гіпсокартону на загальну суму 158480 грн., договору № 2/2010-FR від 01.05.2010 року та акту виконаних робіт № 7477 від 18.11.2010 року на суму 47323 євро (курс валюти 10,700813) послуги з питань дослідження ринку гіпсокартону на загальну суму 101279 грн.
Фактичне виконання умов зазначених договорів, підтверджується наступними документами:
- актами приймання послуг від компанії «Lafarge Platre» (Франція) (а.с.3-10 т.2 );
- звітами компанії «Lafarge Platre» про надання маркетингових послуг;
- звітами компанії «Lafarge Platre» про стан ринку гіпсокартону за 4-ий квартал 2009 року, за 1-ий квартал 2010 року, за 2-ий квартал 2010 року, за 3-й квартал 2010 року (а.с.25-210 т.2 ).
Суму ПДВ в розмірі 439603 грн. було включено до складу податкових зобов'язань за січень 2010 року, червень 2010 року, вересень 2010 року, листопад 2010 року.
Підпунктом 14.1.108 Податкового кодексу України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).
Відповідно до пп. 3.1.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на час правовідносин, далі по текту - Закон № 168), об'єктом оподаткування ПДВ є операції з поставки послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України. Місце поставки послуг визначається за правилами п. 6.5 Закону № 168. Зокрема, згідно з пп. 6.5 «д» Закону № 168 місцем поставки послуг, перелічених у цьому підпункті, вважається місце реєстрації покупця або його постійного представництва. За відсутності такого місця реєстрації - місце постійної адреси або постійного проживання в разі, якщо покупці, яким надаються такі послуги, проживають за межами митної території України.
Крім того, п. 10.1 Закону № 168 визначено, що особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є платники податку, визначені у ст. 2, а при наданні послуг нерезидентом - його постійне представництво, а за відсутності такого - особа, яка отримує такі послуги, якщо місце надання послуг знаходиться на митній території України.
Базою оподаткування для послуг, які поставляються нерезидентами з місцем їх надання на митній території України, є договірна (контрактна) вартість таких робіт (послуг) з урахуванням акцизного збору, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну поставки робіт (послуг) згідно із законами України з питань оподаткування (абз. 2 п. 4.3 Закону № 168).
Таким чином, умовою для визначення об'єкта та бази оподаткування податком на додану вартість щодо операцій з надання послуг нерезидентам чи отримання їх від нерезидента є визначення місця їх фактичної поставки.
Отже, місцем поставки таких послуг є митна територія України, а тому резидент України - отримувач таких послуг від нерезидента зобов'язаний визначити податкові зобов'язання.
Як вже зазначалось вище, позивачем суму ПДВ в розмірі 439603 грн. було включено до складу податкових зобов'язань за січень 2010 року, червень 2010 року, вересень 2010 року, листопад 2010 року.
Посилання апелянта на те, що позивач не підтвердив отримання маркетингових послуг, оскільки надані до перевірки та до матеріалів справи звіти не є документами, які підтверджують здійснення маркетингових послуг, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки діючим на час виникнення правовідносин законодавством не було встановлено конкретного переліку документов для підтвердження витрат на маркетинг (маркетингові послуги).
Відповідно до підпункту 7.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Отже, суд колегя судів погоджує висновок суду першої інстанції, що в даному випадку позивачем правомірно віднесені до податкового кредиту витрати на дослідження, які отримані від компанії «Lafarge Platre», оскільки дані витрати пов'язані з господарською діяльністю підприємства, що підтверджується належним чином оформленими документами, а тому у відповідача не було підстав для збільшення позивачу грошового зобов'язання.
Далі, 04 січня 2010 року між ТОВ «Авто-Сплінт» (постачальник) та ТДВ «Лафарж Гіпс» («Сініат») - Покупець було укладено договір постачання № 1, за умовами якого «Постачальник» зобов'язався поставити «Покупцю» товар у встановлені строки, а «Покупець» зобов'язався прийняти такий товар і сплачувати за нього грошові суми, обумовлені договором. Фактичне виконання умов зазначеного договору (у періоді, що перевірявся податковим органом), підтверджується наступними документами: накладними № 030110 від 04.01.2010 року, № 072115 від 15.01.2010 року, № 120 від 15.02.2010 року; - специфікацією № 1 від 04.01.2010 року; податковими накладними № 120 від 15.02.2010 року, № 030110 від 04.01.2010 року, № 072115 від 15.01.2010 року.
01 лютого 2010 року між ТОВ «Дніпро-Бріг» (продавець) та ЗАТ «Лафарж Гіпс» («Сініат»)- покупець було укладено договір купівлі-продажу № РМ-10/11, за умовами якого «Продавець» продає, а «Покупець» купує расходні матеріали у відповідності до Специфікацій по кожній операції продажі матеріалів. Фактичне виконання умов зазначеного договору (у періоді, що перевірявся податковим органом), підтверджується наступними документами: специфікацією № 1 від 01.02.2010 року; накладними № 14/10-01 від 14.10.2010 року, № 04/08-01 від 04.08.2010 року; податковими накладними № 090703 від 09.07.2010 року, № 141001 від 14.10.2010 року, № 040801 від 04.08.2010 року.
Суми ПДВ згідно зазначених вище податкових накладних позивач відніс до складу податкового кредиту, що відобразив у податкових деклараціях з ПДВ за відповідні періоди. Копії зазначених декларацій наявні у матеріалах справи.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про фактичне виконання сторонами договорів на постачання товару, що свідчить про спрямованість укладених договорів на настання реальних правових наслідків, а також підтверджує зв'язок придбаних позивачем товарів з його господарською діяльністю.
Апелянтом в якості доводів щодо нікчемності укладених правочинів в акті перевірки посилається на акт ДПІ у Київському районі м.Донецька про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Авто-Сплінт» з питань підтвердження отриманих відомостей від ТОВ «Лафарж Гіпс», у зв'язку з тим, що постановою Господарського суду Донецької області від 29.06.2010 року по справі № 45/135Б ТОВ «Авто-Сплінт» визнано банкрутом та відкрита ліквідаційна процедура. Також, зазначає, що з метою проведення документальної перевірки ТОВ «Авто-Сплінт» на адреси директора, засновника та ліквідатора підприємства надіслані листи з вимогою надання бухгалтерської та податкової документації, що підтверджують фінансово-господарську діяльність підприємства за останні 1095 днів, для проведення позапланової перевірки. Проте, документи на адресу ДПІ у Київському районі м.Донецька надані не були. Крім того, з метою проведення позапланової перевірки підприємства податковим органом було здійснено вихід за юридичною адресою підприємства, за результатами якої було складено акт про відсутність ТОВ «Авто-Сплінт» за юридичною адресою від 29.07.2010 року за № 2565/23-2/36061047.
Також, з ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська було отримано лист від 26.01.2011 року № 3188/7/23-113 та надано акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Дніпро-Бріг» з питання дотримання вимог податкового законодавства за відповідні періоди 2010 року від 24.01.2011 року № 86/23-5/36574373. По підприємству ТОВ «Дніпро-Бріг» відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.
За перевіряємий період згідно звітності за формою 1 ДФ поданої до ДПІ у Жовтневому районі м Дніпропетровська численність працюючих становить 3 чол. На момент проведення перевірки первинні та інші документи ТОВ «Дніпро-Бріг» відсутні.
Зазначені доводи апелянта спростовуються наведеними вище фактичними обставинами справи та наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час виникнення правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи Із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пп. 7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
П.п. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168 передбачає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:
-дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);
Відповідно до пп. 7.3.1. п.7.2 ст.7 Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Як зазначалось вище, право на нарахування податку на додану вартість по господарських операціях придбання товару виникло у позивача на підставі зазначених договорів, укладених позивам та його контрагентами ТОВ «Авто-Сплінт» та ТОВ «Дніпро-Бріг», виконання яких підтверджено достатнім обсягом документів бухгалтерського та податкового обліку. Вказані контрагенти на час виникнення правовідносин були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств, являлись платниками податку на додану вартість.
За приписами Закону України «Про податок на додану вартість» ставки та механізм справляння податку на додану вартість, обов'язок щодо визначення об'єкта оподаткування, нарахування податку та його утримання у покупця товарів або послуг правильність обчислення та декларування податку, видачу податкових накладних покладено на платника податку - продавця товару.
Обов'язок сплатити нарахований продавцем податок на додану вартість у складі ціни товару або послуг та отримати належним чином оформлену податкову накладну, у підтвердження сплати податку, законом покладений на платника податку -покупця.
Закон України «Про податок на додану вартість» не містить в собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку - покупця товару (послуг), за правильність визначення платником податку - продавцем об'єктів оподаткування, правильність відображення їх у податковому обліку та інше.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено «документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується па рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Згідно частини 5 п.9 цього Закону господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
За приписами п. 2.1 Положення «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995 року № 88. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 - первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача тощо.
З огляду на викладене аналіз господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Посилання апелянта на ту обставину, що позивачем під час перевірки були надані не всі первинні документи в підтвердження господарських операцій, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки згідно акту перевірки податковим органом будь-які документи у позивача додатково не витребовувались.
Враховуючи викладене, колегія суддів погожує висново суду першої інстанції, що наданими позивачем первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується факт того, що спірні правочини набули реального настання тих правових наслідків, на настання яких були спрямовані.
Посилання апелянта на відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами щодо нікчемності правочинів, укладених зазначеними підприємствами, колегія суддів до уваги не приймає з наступних підстав.
Посилання податкового органу на нікчемність правочинів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.
З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Вина юридичної особи має бути доведена через вину відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Наявність вини, зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
В матеріалах справи та апеляційній скарзі відповідача відсутні будь - які докази наявності обвинувального вироку в кримінальній справі або відомостей щодо визнання в судовому порядку угод, укладених між позивачем та його контрагентами нікчемними або недійсними.
З урахуванням приписів частини 4 статті 70 КАС України, які є обов'язковими для суду, колегія суддів вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним є безпідставним та необґрунтованим. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може, зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.
Таким чином, відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали намір на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки договірні правовідносини між позивачем та його контрагентами ТОВ «Авто-Сплінт», ТОВ «Сдніпро-Бріг» підтверджені первинними бухгалтерськими та іншими документами.
З урахуванням наведених правових норм та наявних в матеріалах справи письмових документів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства є безпідставними та такими, що спростовуються фактичними обставинами справи, у зв'язку з чим є необґрунтованим у даному випадку збільшення суми грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість в розмірі 585674 коп. грн. за спірним податковим повідомленням-рішенням.
Згідно ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Артемівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області по даній справі не доведено правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000612342 від 19 липня 2013 року.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2013 року по справі № 2а/0570/22276/2011 залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 червня 2013 року по справі № 2а/0570/22276/2011 залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складення ухвали в повному обсязі.
В повному обсязі ухвалу складено 02 вересня 2013 року.
Головуючий суддя І.В. Юрко
Судді Г.М.Міронова
А.А. Блохін