Справа № 825/3132/13-а
29 серпня 2013 року м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Заяць О.В.,
при секретарі Музика С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові про визнання протиправною та скасування вимоги, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача № Ф-2222 від 06.08.2013 року та зобов'язати припинити нарахування єдиного соціального внеску, як особі, що перебуває на пенсії за віком на пільгових умовах.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем неправомірно нараховано йому єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та складено вимогу про сплату недоїмки № Ф-2222 від 06.08.2013 року, оскільки приписами частини 4 статті 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що пенсіонери за віком звільняється за себе від сплати єдиного внеску. За таких обставин вважає вимогу відповідача такою, що підлягає скасуванню.
Позивач у судовому засіданні адміністративний позов підтримав та просив його задовольнити у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких просив справу розглянути у відсутності його представника та просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивач не досяг встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку, а тому на нього не поширюється положення частини 4 статті 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" і він не звільняється від сплати єдиного внеску.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований як фізична особа-підприємець 23.12.2005 року виконавчим комітетом Чернігівської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця НОМЕР_2 (а.с. 12).
З 2010 року згідно Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивачу призначена пенсія за віком - довічно, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1, виданого 29.06.2010 року Пенсійним фондом України (а.с. 10).
На підставі акта від 06.08.2013 року № 2643 та даних картки особового рахунку позивача, відповідачем 06.08.2013 року сформовано вимогу № Ф-2222 про сплату боргу з єдиного соціального внеску у розмірі 2388,06 грн. (а.с. 9).
У зв'язку з вищевикладеним, позивач звернувся до суду.
Спірним є питання щодо поширення дії частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в частині звільнення позивача від сплати єдиного внеску як особи, яка отримує пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступних мотивів та положень діючого законодавства.
Спірні правовідносини даного адміністративного позову регулюються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464 та Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1998 року № 796.
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Оскільки відповідачем не надано суду доказів того, що позивач, у відповідності до статті 12 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", уклав з Пенсійним фондом договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, позивач, як пенсіонер за віком, не є платником єдиного внеску.
Суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що до позивача не може бути застосовано положення статті 4 Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", оскільки позивач не досяг 60-річного віку, у зв'язку з тим, що вказана норма не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати внеску всіх пенсіонерів за віком.
Відповідно до частини 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - пенсіонер це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію.
Крім того, згідно статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У відповідності з вищезазначеною нормою Закону позивачу знижено пенсійний вік, та останній отримує пенсію довічно, що підтверджується довідкою УПФУ в м. Чернігові, яка міститься в матеріалах справи.
Отже, відповідачем позивачу неправомірно нарахована сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та виставлено вимогу про сплату недоїмки на суму 2388,06 грн.
За таких обставин, суд прийшов висновку про те, що позивач не повинен сплачувати за себе єдиний внесок, оскільки частина 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не містить застережень щодо її незастосування до осіб, яким пенсію за віком призначено на пільгових умовах.
Аналогічна позиція щодо вирішення вказаних правовідносин викладена в рішеннях Вищого адміністративного суду України.
Що стосується вимог позивача про зобов'язання припинити нарахування єдиного соціального внеску, як особі, що перебуває на пенсії за віком на пільгових умовах, то вона не підлягає задоволенню, оскільки суд не наділений повноваженнями щодо вирішення на майбутнє спірних правовідносин.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням викладеного, перевіривши рішення відповідача відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення, а тому вимога про сплату недоїмки від 06.08.2013 року №Ф-2222 є протиправною і підлягає скасуванню.
Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 9, 71, 158 - 163, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові про сплату недоїмки № Ф-2222 від 06.08.2013 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Заяць