Кіровоградської області
"25" грудня 2006 р.
Справа № 17/427
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Таран С.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу № 17/427
за позовом: Одеської залізниці, м. Одеса
до відповідача: управління Пенсійного фонду України в м. Знам"янка Кіровоградської області, м. Знам"янка Кіровоградської області
про визнання нечинною вимоги про сплату боргу
від позивача - Пашко С.Г., довіреність № 417 від 15.09.05р., начальник юридичного сектору;
від відповідача - Разінков М.В., довіреність № 1 від 20.12.06р., головний спеціаліст-юрисконсульт;
Одеською залізницею подано позов про визнання нечинною вимоги №Ю-159 від 28.07.2006 року управління Пенсійного фонду України в м. Знам"янка про сплату боргу.
Відповідач позов заперечив, посилаючись на те, що відповідно до пункту 2.2.10. розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, виплати, пов'язані із безкоштовним проїздом працівників залізничного авіаційного, морського, річкового, автомобільного транспорту та міського електротранспорту, належать до фонду оплати праці у складі додаткової заробітної плати і у разі надання безкоштовних квитків працівникам, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, страхові внески нараховуються та утримуються на загальних підставах.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, оцінивши наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, господарський суд встановив наступне.
Повноважними особами управління Пенсійного фонду України в м.Знам"янка Кіровоградської області (далі- Фонд) було проведено перевірку щодо правильності обчислення, повноти нарахування та своєчасності сплати страхових внесків Знам"янської дирекції залізничних перевезень Одеської залізниці за період з 01.07.2001 р. по 01.06.2006 р..
За результатами даної перевірки було складено акт № 62 від 28.07.2006 р. (а.с.9-11), в якому відображено, що до витрат на оплату праці не включено суми витрат, пов'язані з наданням безкоштовного проїзду працівникам залізничного транспорту, в розмірі 367389,59 грн., які згідно з Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом держкомстату України від 13.01.2004 р. №5, належать до фонду оплати праці , чим порушено частину першу статті 19 Закону України № 1057-1У, пункт 1 статті 2 та пункту 3 статті 2 Закону України від 26.06.1997 р. № 400/97-ВР, що призвело до заниження нарахування страхових внесків за ставками 32 %, 32,3 %, 31,89 % на суму 117612,59 грн. та за розміром 2 % на суму 7347,81 грн.
На підставі вказаного акту 28.07.2006 р. управлінням Пенсійного фонду України в м. Знам"янка Кіровоградської області Знам"янській дирекції залізничних перевезень Одеської залізниці було виставлено вимогу №Ю-159 від 28.07.06 р., якою відповідач вимагав сплатити недоїмку в сумі 124960,40 грн., з яких 117612,59 грн.- внески за ставками 32%, 32,3%, 31,8% та 7347,81 грн. -за ставкою 2% (а.с.16).
Відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року №8-2, управління Пенсійного фонду України в м. Знам"янка є органом Фонду, підвідомчим головному управлінню Фонду в Кіровоградській області, що разом утворюють систему органів Фонду, яке здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення в межах міста.
Згідно п. 2.2 вказаного Положення управління контролює надходження збору та інших платежів до Фонду від підприємств, установ, організацій та громадян, збирає у встановленому порядку відповідну звітність, проводить планові та позапланові перевірки фінансово-бухгалтерських документів, звітів та інших документів щодо правильності обчислення та сплати збору.
Управління має право вживати в установленому законодавством порядку заходів, спрямованих на стягнення не внесених своєчасно сум збору разом з нарахованою пенею, а також застосовувати штрафні санкції відповідно до законодавства.
Відповідно до статті 8 "Про пенсійне забезпечення" виплата пенсій здійснюється з коштів Пенсійного фонду України відповідно фонд якого формується за рахунок коштів, що відраховується підприємствами і організаціями.
До страхових внесків згідно статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відносяться кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Відповідно до статей 18, 19, 20 пункту 8 Розділу 15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески, що перераховуються до солідарної системи, сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і в порядку, визначеному цим Законом, та у розмірах, передбачених Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 № 400/97, тобто платник нараховує та сплачує страхові внески у встановлений граничний термін за визначеною ставкою відповідно до Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (до 31.03.2005р. -32%, з 31.03.2005 р . -32,3%, з 01.01.2006р. -31,8%) від суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників і відраховує та перераховує страхові внески від об'єкті оподаткування застрахованих осіб - найманих працівників за ставкою 1-2 % від їх сукупного оподатковуваного доходу.
Таким чином, розмір внесків встановлюється виходячи з сум фактичних витрат на оплату праці.
Згідно ст. 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
В абз.3 ст.2 цього Закону, якою визначено структуру заробітної плати, вказано, що до інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумки роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
При цьому, пунктом 5.6. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін.
Крім того, господарським судом враховано, що згідно статті 16 Закону України “Про залізничний транспорт» соціальний захист працівників залізничного транспорту загального користування здійснюється у встановленому порядку згідно з чинним законодавством України. Працівники залізничного транспорту загального користування та членів їх сімей (утриманці) користуються правом на безплатний проїзд залізничним транспортом. Порядок та умови надання цих та інших пільг встановлюється Кабінетом Міністрів України, колективними договорами та угодами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. №160 “Про реалізацію частин другої та третьої статті 16 Закону України “Про залізничний транспорт" встановлено, що витрати підприємств залізничного транспорту, пов'язані з безоплатним проїздом зазначених осіб, не включаються до складу валових витрат цих підприємств.
Тимчасовим порядком обліку виданих безкоштовних квитків на залізничному транспорті для особистих потреб, затвердженого наказом Укрзалізниці від 13.04.2004 р. № 86-Ц встановлено, що при отриманні працівником залізничного транспорту додаткового блага у вигляді вартості безкоштовного проїзду залізничним транспортом за разовими квитками для особистих потреб та приміськими квитками утримується податок з доходів із заробітної плати такого працівника. При цьому вартість такого безкоштовного проїзду не включається до складу фонду заробітної плати і не є базою для нарахування та утримання внесків до фондів обов'язкового соціального страхування. Ці витрати не є фактичними витратами на оплату праці та згідно з Законом України “Про оподаткування доходів фізичних осіб» підпадають під визначення “додаткового блага», а відповідно вартість безкоштовного проїзду в бухгалтерському обліку не відображається на субрахунку 661 “розрахунки за заробітною платою».
Отже, вартість безкоштовного проїзду працівника залізниці не включається до складу фонду заробітної плати, не є складовою заробітної плати, не є базою для нарахування та утримання внесків до фондів обов'язкового соціального страхування. Ці витрати не є фактичними витратами на оплату праці та згідно Закону України “Про оподаткування доходів фізичних осіб» підпадають під визначення “додаткового блага», а відповідно вартість безкоштовного проїзду в бухгалтерському обліку не відображається на субрахунку 661 “розрахунки за заробітною платою». Тобто -це додаткова соціальна гарантія для працівника залізниці, встановлена працедавцем відповідно Кодексу законів про працю України та колективної угоди працівників залізничного транспорту.
Таким чином, право працівників залізничного транспорту на безоплатний проїзд є соціальним захистом, право на який зберігається також за працівниками залізничного транспорту, які вийшли на пенсію по інвалідності чи за віком, або були переведені на іншу роботу в цій галузі внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання.
З огляду на викладене, враховуючи те, що внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не нараховуються на соціальні пільги, право користування якими надано працівникам залізничного транспорту згідно ст. 16 Закону України «Про залізничний транспорт», вимогу управління Пенсійного фонду України в м. Знам"янка Кіровоградської області №Ю-159 від 28.07.06 р. слід визнати нечинною.
Керуючись статтями 160, 162, 163, 254, пунктом 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати нечинною вимогу управління Пенсійного фонду України в м.Знам"янка Кіровоградської області №Ю-159 від 28.07.06 р.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Дніпропетровського господарського суду через господарський суд Кіровоградської області. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, і копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови виготовлено 28.12.2006 р.
Суддя
С.В. Таран