ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
23 серпня 2013 року № 826/10779/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український теплоенергетичний
альянс"
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва
Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень від 26.06.2013 №0004872260 та
№0004882260.
На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.
Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Український теплоенергетичний альянс", звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС № 0004872260 від 26 червня 2013р.; скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС № 0004882260 від 26 червня 2013р.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.
Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар (роботи, послуги) у осіб, які не сплачувала податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства, а перевірка проведена у відповідності до законодавства.
У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив наступне.
Співробітниками Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Український теплоенергетичний альянс" з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.04.2010 р. по 31.12.2012 р. під час взаємовідносин з ТОВ «Буд механізація-СВ» та ТОВ «Альтаріон». За результатами перевірки складено Акт від 07.06.2013 року №16/22.6-34427965 (надалі - Акт перевірки).
В Акті перевірки зазначено наступні порушення: пп.5.3.9 п 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №283/97-ВР від 22.05.1997 року із змінами і доповненнями, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-УІ зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 78552 грн., в тому числі за 1-й квартал 2011 р. на суму 68266 грн., II кв. 2011 р. на суму 10286 грн.; .п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 103490 грн.
Не погоджуючись з висновками викладеними в Акті перевірки Позивачем було подано Заперечення, за результатом розгляду Заперечень Податковим органом Листом від 20.06.2013 р. №1165/10/22.6-19 було повідомлено Позивача, що висновки викладені в Акті перевірки залишенні без змін.
Податковим органом на підставі Акту перевірки прийняте податкове повідомлення-рішення від 26.06.2013 року №0004872260, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 78 553,00 грн. (за основним платежем + 78 552,00 штрафні (фінансові) санкції 1,00 грн.) та податкове повідомлення-рішення від 26.06.2013 року №0004882260, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 127 144,00 грн. (за основним платежем + 103 490,00 штрафні (фінансові) санкції 23 654,00 грн.).
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ «Будмеханізація-СВ» (Продавець), з іншого боку, було укладено Договір №4/11-10 на поставку обладнання та комплектуючих від 01.12.2010 р. (надалі Договір №4/11-10).
У відповідності до п. 1.1 - п. 1.2 Договору №4/11-10, Постачальник зобов'язується поставити товар у власність Покупця, для використання його у підприємницькій діяльності, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього. Предмет поставки є: «Лічильник теплової енергії в комплекті з вимірювально-обчислювальним блоком Multikal-601. витратомір Ultraflow 65S FF CR - 2шт., датчик температури Pt500 - 2 шт.; (маса =0,005), кількість 1 шт., ціна одиниці без ПДВ 192 270грн.; Регулюючий елемент AFP (маса=0,0018), в кількості 1 шт., ціна за одиницю без ПДВ 10 539,00 грн., всього з ПДВ - 243 367,34 грн.
Підпунктами 2.1, 2.2, вищезазначеного Договору передбачено, що обсяг та кількість постачання . Поставка товару супроводжується накладною, в якій зазначається: найменування товару, одиниця виміру кількості товару, загальна кількість товару, що повинна постачатися. Якість та комплектність товару. Якість та комплектність товару, що поставляється, повинна відповідати стандарту. Граничний строк експлуатації: з моменту введення в експлуатацію становить - гарантію Виробника. Постачальник гарантує якість товарів в цілому.
Згідно п.3.1 -3.3 Договору №4/11-10, партії товару, що узгоджені відповідними рахунками-фактури (або замовленнями) повинні бути поставлені Покупцю відповідно до накладних. Постачання здійснюється на будівельний майданчик. Перехід права власності відбувається в момент поставки відповідної партії товару, що оформляється видатковою накладною.
В матеріалах наявні наступні документи: рахунок-фактури, накладна, податкові накладні, Суд звертає увагу, що дані документи підписані директором ТОВ «Будмеханізація-СВ» (Сидоренко С.В.) та платіжне доручення.
Крім того, між Позивачем (Покупцем), з однієї сторони та ТОВ «Альтарион», з іншої сторони було укладено Договір поставки №10.02.11 від 10.02.2011 р.
В п.1.1 - п. 1.2 вищезазначеного Договору зазначено наступне: «В порядке и на условиях, определенньїх в настоящем Договоре, Поставщик обязуется передать в собственность Покупателя Товар, указанный в Спецификации к настоящему Договору (далее по тексту «Товар»), а Покупатель обязуется принять и оплатить Товар. Наименование, единицы измерения и общее количество Товара, подлежащего к поставке по настоящему Договору, его долевое соотношение (ассортимент, сортамент, номенклатура) определяются в Спецификации, являющейся неотъемлемым приложением к настоящему Договору.»
Пунктами 2.1 -2.8 Договору №10.02.11 зазначено наступне: «Качество поставляемого по настоящему Договору Товара должно соответствовать согласованным сторонами моделям и отвечать нормам, стандартам и требованиям, установленным действующим законодательством Украины для товаров данного вида. Товар, являющийся предметом Поставки по настоящему Договору, должен соответствовать техническим характеристикам Производителя. Поставщик гарантирует качество поставляемого Товара в течение 12 месяцев с момента поставки Товара. Если в течение гарантийного срока Товар окажется дефектным или несоответствующим условиям данного Договора, то Покупатель в 3-х дневный срок с момента выявления недостатков должен направить об этом Поставщику уведомление, где указывается наименование Оборудования, его количество, основные недостатки, ссылка на номер расходной накладной, номер и дата Договора. Поставщик обязан за свой счет устранить дефекты либо заменить дефектное Оборудование на качественное в сроки, согласованные с Покупателем. Сроки исчисляются с момента составления Сторонами акта о найденных дефектах, составленного в порядке, предусмотренном инструкцией о порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по качеству, утвержденной постановлением Госарбитража при Совете Министров СССР № П-7 от 25.04.1966 г.. Поставщик не несет материальной ответственности за неисправности, возникшие по причине неквалифицированной эксплуатации Товара Покупателем (в т. ч. третьим лицом), при этом, в случае возникновения споров, акт о найденных дефектах составляется с привлечением независимых Экспертов. Услуги эксперта оплачивает заинтересованная сторона, а возмещает виновная сторона в течение 10 календарних дней с момента требования. В случае нарушения срока возврата денежных средств виновной стороной на эту сумму начиспяется пеня в размере двойной учетной ставки НБУ до момента фактической оплаты. В случае предъявления претензий по качеству Товара Покупатель обязан обеспечить сохранность забракованных частей Товара, уложить их в упаковку, в которой они находились. Гарантийное обслуживание осуществляется на основаниях и в соответствии с гарантийным документом, который прилагается в составе технической документации на Товар. Приемка Товара по количеству/качеству производится в соответствии с Инструкцией П-6, П-7.».
Також п.4.1 -п. 45 Договору, зазначено наступне: «Поставка товара осуществляется на условиях доставки в ДПМА «БОРИСПОЛЬ» - в течение 20 рабочих дней со дня получения предоплаты на текущий счет Поставщика, указанный в настоящем Договоре. Предоплата выполняется на основании счета Поставщика. Документу на товар, которые Поставщик обязан передать покупателю: налоговую накладную; расходную накладную; оригинал счета-фактуры; сопроводительно-техническую документацию на Товар; Товар должен быть упакован Поставщиком таким образом, чтобы не допустить его повреждение или уничтожение во время поставки до принятия Товара Покупателем. Поставщик имеет право на досрочную поставку Товара с обязательным уведомлением об этом Покупателя в 2х-дневный срок до даты досрочной поставки. Товар считается принятым Покупателем: по качеству - в соответствии с п.п. 2.1, 2.2 настоящего Договора в день поставки товара; по количеству - в соответствии с товарно-транспортными документами в день поставки товара.».
Між Позивачем (Покупцем), з однієї сторони, та ТОВ «Альтарион» (Продавець), з іншої сторони, було укладено Договір поставки №11.03.11 від 09.03.2011 р.
В матеріалах наявні наступні документи: рахунки-фактури, накладна, податкові накладні та платіжне доручення.
Суд звертає увагу, що в деяких платіжних дорученнях зазначено: «Одержувач: ТОВ «ЛЬТАРІОН».
Також, Суд звертає увагу, що Позивачем не надано, актів виконаних робіт, специфікацій, виписок з банківських рахунків, товарно-транспортних накладних, доказів приймання та зберігання даної продукції, які б підтверджували придбання товару.
З матеріалів справи вбачається, що сторонами не було належним чином виконано умови договорів в повному обсязі, а тому посилання Позивача на виконання сторонами всіх умов договору не підтверджується.
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".
Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.
Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.
У відповідності до вимог п.п. 7.2.3. п. 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п.п.7.2.6. п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту…».
У відповідно до п.п.7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями ", а також, що "…у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами".
Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Позивачем та його контрагентами, обставини використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача та встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).
Згідно п.9.1, п. 9.2, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95 р. первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, у тому числі посада, прізвище і підписи осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документу.
Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Пункт 6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України № 165 від 30.05.97 р. передбачає, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.
Відповідно до п. 5 вищевказаного Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами, у зв'язку з отриманням послуг.
Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.
Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.
Також, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи міститься Вирок Печерського районного суду міста Києва від 10.12.2012 р. по справі №1-610/12, яким визнано винним ОСОБА_2 (директора ТОВ «Альтаріон) в скоєнні злочину передбаченого ст. 205 КК України та Постанова Голосіївського районного суду м. Києва від 12.12.2011 р. по справі №1-1503/11 відносно ОСОБА_3, якими встановлено, що дані особи не займалися господарською діяльністю та не підписували вищезазначені договори (первісну документацію) та не уповноважували інших осіб на здійснення господарської діяльності.
У відповідності до п. 4 ст. 72 КАС України, Вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Крім того, аналогічна позиція викладене в Постанові Верховного суду України від 05.03.2012 р., Вищий адміністративний суд України в Постанові від 20.02.2013 р. по справі №К9991/59409/12, Постанові від 27.03.2013 р. по справі №К/9991/56892/12, Постанові від 13.02.2013 р. по справі №К/9991/69822/12, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.Б. Федорчук