Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
№ 22-ц/778/4285/13 Головуючий у 1 інстанції Гашук К.В. Суддя-доповідач Спас О.В.
Іменем України
21 серпня 2013 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Спас О.В.,
суддів: Полякова О.З.,
Бабак А.М.,
при секретарі Бабенко Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2013 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання частково недійсним договору дарування
У листопаді 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом.
В обґрунтування позову зазначав, що 09.11.2009 року ним та його дружиною ОСОБА_7 на користь дочки дружини ОСОБА_3 укладено договір дарування 1/2 частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за № 9846.
Вважає, що вказаний договір повинен бути визнаний частково недійсним, оскільки був укладений ним під впливом тяжкої для нього обставиною та на вкрай невигідних умовах. Вказує, що вони з дружиною мали намір укласти з донькою ОСОБА_3 угоду про довічне утримання. У жовтні 2009 року його дружина ОСОБА_7 тяжко захворіла і 19.10.2009 року їй було зроблено онкологічну операцію у зв'язку з чим дружині необхідний був постійний нагляд з боку доньки. Проте, донька наполягала на укладенні договору дарування, посилаючись на те, що доглядати матір вона буде за будь-яких обставин. Враховуючи тяжкий стан здоров'я дружини позивача, остання погодилась на умови відповідачки та умовила його зробити так як вона бажає. Після оформлення договору дарування обставини змінилися і донька не виконувала свої обіцянки, які вона давала. ІНФОРМАЦІЯ_1 року його дружина ОСОБА_7 померла. Маючи похилий вік, він вже не може самостійно здійснювати побутові обов'язки, а з боку доньки ніякої допомоги не отримує.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07.02.2013 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору інші співвласники 1/2 частини вказаної квартири ОСОБА_5 та ОСОБА_6.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2013 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_8, який є також представником третьої особи ОСОБА_5, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини та відповідні правовідносини.
ОСОБА_2 та його дружині ОСОБА_7 на праві власності належало по 1/4 частині квартири за адресою: АДРЕСА_1, які 09.11.2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 за нотаріально посвідченими договорами подарували ОСОБА_3 (а.с. 4-5,7).
ІНФОРМАЦІЯ_1 року дружина позивача ОСОБА_7 померла (а.с.6).
З матеріалів справи вбачається, що суд з дотриманням вимог ст. ст. 212 - 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.
Суд першої інстанції правильно виходив з приписів ст. 11 ЦПК України, за якою суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Суд встановив відсутність передбачених ст. 233 ЦК України підстав для визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Судом належним чином враховані роз'яснення п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» N 9, 06.11.2009 де вказано, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
У даній справі суд дійшов належного висновку, що договір дарування, який за своєю правовою природою є виключно безоплатним, тобто таким, з якого дарувальник не отримує будь-якої вигоди, не може бути укладеним на невигідних умовах.
Згідно зі ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Доводи апеляційної скарги в цілому повторюють вказані позивачем при пред'явленні позову фактичні підстави позовних вимог, які досліджувалися під час розгляду справи судом першої інстанції і не знайшли свого підтвердження.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що відповідачка змусила укласти договір дарування не спростовують висновки рішення суду, оскільки суперечать вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, які зобов'язують позивача на засадах змагальності доводити свої вимоги переконливими, належними та припустимими доказами. Фактично апелянт вважає, що виходячи з його слів, суд повинен зробити припущення щодо наявності підстав для визнання договору дарування недійсним. Таке прямо заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України, яка визначає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги на неправильність оцінки у рішенні суду факту тяжкої хвороби дружини є неприйнятними.
Суд першої інстанції зробив висновок, з яким погоджується судова колегія, що наявність такої обставини, як хвороба дружини, її хірургічне лікування, не тягне висновку про визнання правочину недійсним відповідно до вимог ст. 233 ЦК України за відсутності доказів, що такий правочин було укладено позивачем для усунення або зменшення хвороби ОСОБА_7, а також того, що ОСОБА_3 цими обставинами скористалася.
Доводи апеляційної скарги про доцільність повернення відповідачкою йому у власність раніше належної частини квартири не можуть братися до уваги, так як не входять до визначених ст. ст. 11, 303 ЦПК України меж розгляду справи.
Доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення третьої особи ОСОБА_5 про час і місце розгляду справи судом першої інстанції не є підставою для скасування рішення суду. Крім того, позивач не має повноважень діяти від імені третьої особи та у його інтересах.
Доводи апеляційної скарги про порушення ст. 213 ЦПК України не містять обґрунтування, що саме в рішення суду не відповідає цим нормам процесуального права, як вплинуло на ухвалення рішення.
Зі справи та за результатами апеляційного розгляду видно, що ці доводи не підтверджуються, а тому не дають підстав для висновку щодо незаконності чи неправильності зазначеного судового рішення.
Інших доводів апеляційна скарга не містить.
Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.
Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня 2013 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий:
Судді: