Головуючий суду 1 інстанції - Татарінова О.А.
Доповідач - Матвєйшина О.Б.
Справа № 1207/15252/12
Провадження № 22ц/782/3285/13
28 серпня 2013 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі :
головуючого: Матвєйшиної О.Б..
суддів: Малієнко Н.В., Туренко С.І.,
при секретарі: Івасенко І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську справу за апеляційною скаргою Садового товариства «Зелена Роща» на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 03 червня 2013 року по цивільній справі за позовом Садового товариства «Зелена Роща» до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, -
У грудні 2012 року позивач Садове Товариство „Зелена Роща" звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2, в якому послався, що відповідач працював у позивача з 2007 року по 2011 рік головою правління. У своїй діяльності він повинен керуватися Статутом товариства та типовою посадовою інструкцією, якими передбачено посадові обов'язки голови, у тому числі до його посадових обов'язків голови входить контроль за своєчасним поданням податкової та статистичної звітності, однак відповідачем такий контроль не здійснювався, внаслідок чого мали місце порушення в цій частині, які були виявлені під час проведення перевірки ДПІ в Жовтневому районі м. Луганська, про що складено акт № 442/23/21846238 від 4 березня 2011 року, на підставі якого до позивача застосовано рішенням-повідомленням №0000512340 від 30 березня 2011 року штрафні санкції у розмірі 63842,98 гр., який постановою Луганського окружного адміністративного суду від 08 червня 2011 року зменшено до 26112,88 гр. Таким чином, позивач вважає, що вказана сума є шкодою, яка завдана відповідачем шляхом невиконання своїх посадових обов'язків, у зв'язку з порушенням посадової інструкції та законодавства з ведення господарської діяльності. Тому просить стягнути цю суму з відповідача на його користь.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 3 червня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач з рішенням суду не згоден, вважає його таким, що не відповідає вимогам закону, просить скасувати рішення та задовольнити заявлені вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.
Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.
Судова колегія вважає, що судом вказані вимоги закону в повному обсязі дотримано.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не надано доказів про те, що порушення, які виявлені у процесі перевірки та стали підставою для штрафних санкцій, виникли з вини відповідача і відповідач є особою, на яку покладено обов'язок повної чи обмеженої відповідальності за спричинення матеріальної шкоди, яка виникла внаслідок оплати штрафних санкцій.
Ці висновки суду є правильними.
Згідно зі ст.. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
Відповідно до ст.. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку
Статтею 133 КЗпП України встановлено, що у відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть:
1) працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних, грошових чи культурних цінностей.
Приписами ст.. 134 КЗпП України визначено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:
1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;
7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;
8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;
9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
Згідно зі ст.. 136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.
Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.
У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.
Відповідно до ст.. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Пленум Верховного Суду України в п. 3 постанови від 29 грудня 1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз'яснив, що під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на
відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
На підставі п.2 ст. 133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи
грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей, матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку, несуть винні в цьому
директори, начальники і інші керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники; керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом підприємства, установи, організації чи іншим відповідним положенням.
До зайвих грошових виплат відносяться, зокрема, суми стягнення штрафів, заробітної плати, виплачені звільненому працівникові у зв'язку з затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки, розрахунку, неправильним формулюванням причин звільнення, тощо.
При виявленні безпосередніх заподіювачів шкоди, викликаної виплатою зайвих сум, знищенням чи зіпсуттям матеріальних цінностей, вони зобов'язані відшкодувати шкоду в межах, встановлених законодавством. Зазначені вище службові особи в цих випадках несуть матеріальну відповідальність в межах свого
середньомісячного заробітку за ту частину шкоди, що не відшкодована безпосередніми заподіювачами її. При цьому загальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяну шкоду. На них самих покладається матеріальна відповідальність у зазначених межах, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів
до стягнення шкоди з безпосередніх заподіювачів її й таку можливість підприємство втратило.
Судом встановлено, що відповідач працював у позивача з 2007 року по 2011 рік головою правління товариства, під час проведення перевірки ДПІ в Жовтневому районі м. Луганська, було виявлено порушення ведення касових операцій у товаристві за період з 01 липня 2007 року по 30.06 2010 року, про що складено акт № 442/23/21846238 від 04 березня 2011 року, на підставі якого до позивача застосовано рішенням-повідомленням №0000512340 від 30 березня 2011 року штрафні санкції у розмірі 63842,98 гр., цей розмір постановою Луганського окружного адміністративного суду від 08 червня 2011 року зменшено до 26112,88 гр., і у подальшому позивачем 07 жовтня 2011 року штрафні санкції сплачено.
Вказані обставини підтверджуються наданими суду доказами, які досліджені судом у встановленому порядку та їм надано відповідну оцінку.
Отже судом встановлено, що позивачем дійсно понесено зайві грошові виплати, чим позивачеві на вказану суму завдано матеріальної шкоди.
Разом з тим, суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов'язку по відшкодуванню вказаної матеріальної шкоди.
Позивачем не надано ніяких доказів, що ця шкода завдана внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх трудових обов'язків.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач повинен у своїй діяльності керуватися Статутом товариства та типовою посадовою інструкцією, де у числі його посадових обов'язків, як голови передбачено контроль за своєчасним поданням податкової та статистичної звітності, який відповідачем не здійснювався, внаслідок чого мали порушення в цій частині, які були виявлені перевіркою, на увагу не заслуговують, оскільки позивачем не надано суду ні Статуту товариства, ні посадової інструкції голови товариства, які були діючими в період роботи відповідача і він з ними був ознайомлений, де були б зазначені вказані обов'язки.
Надані позивачем Статут товариства та посадова інструкція голови судом правильно не прийнято до уваги, оскільки вони затверджені вже після звільнення відповідача з вказаної посади, а тому не можуть бути підтвердженням того, що в обов'язки відповідача у період його роботи у якості голови товариства входили зазначені в цих документах обов'язки.
Інших доказів, що до посадових обов'язків відповідача входив контроль за своєчасним поданням податкової та статистичної звітності, відсутність якого призвело до завдання позивачеві матеріальної шкоди у вигляді сплати нарахованих штрафних санкцій, суду не надано.
Також інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для висновків про необґрунтованість та незаконність оскаржуваного рішення, оскільки ці доводи по суті повторюють обґрунтування позову та містять суб'єктивне тлумачення позивачем положень закону та обставин справи.
Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідає обставинам справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Згідно зі ст.. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, судова колегія не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції, оскільки воно відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 303,307,308,312,313,314,315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Садового товариства «Зелена Роща» - відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 03 червня 2013 року по цивільній справі за позовом Садового товариства «Зелена Роща» до ОСОБА_2 про відшкодування збитків - залишити без змін.
Ця ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення.
Головуючий :
Судді: