Справа №: 22-ц/190/5457/13Головуючий суду першої інстанції:Тонкоголосюк О.В.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Іващенко В. В.
"22" серпня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіІващенко В.В.
Суддів Білоусової В.В., Дралло І.Г.
При секретарі Почотовій Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_6 про стягнення суми боргу,
за апеляційною скаргою ОСОБА_6
на рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 17 липня 2013 року,
у лютому 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення суми боргу.
Позов мотивований тим, що між ним та відповідачем укладений договір № 8І20К.Х11050167 від 16.07.2006 року, у зв'язку з чим останній отримав кредит у розмірі 3286,80 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16.07.2008 року. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 30.01.2013 року має заборгованість 46161.08 грн.. яка складається: з заборгованості по кредиту в сумі 3286,80 грн., заборгованості по процентах за користування кредитом 13672.19 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором 26527.75 грн.. штрафу (фіксована частина) - 500 грн. та штрафу (процентна складова) 2174,34 грн.. Просить стягнути з відповідача на його користь зазначену суму в повному об'ємі, а також судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 461,61 грн.
В ході судового розгляду справи представник позивача уточнив заявлені вимоги, зауважив на тому, що у зв'язку із порушеннями з боку відповідача зобов'язань за кредитним договором № 8120К.Х11050167 від 16.07.2006 року позивач вже звертався до суду та 06 липня 2007 року отримав рішення Київського районного суду м. Сімферополя, яким вимоги банку про стягнення заборгованості були задоволені. Вказане рішення було виконане відповідачем 13 червня 2008 року. Але, за період від подачі позовної заяви до суду перший раз до моменту погашення заборгованість, згідно винесеного рішення, на неї були нараховані проценти та штрафи, яки до цього часу відповідачем не сплачені, у зв'язку з чим, з урахуванням раніше винесеного та виконаного рішення, відповідач станом на 04.06.2013 року має заборгованість в розмірі 14242,69 грн., яка складається з: заборгованості по процентам за користування кредитом - 3947.43 грн.; заборгованості з комісії - 503,64 грн.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 8637,21 грн., а також штрафів відповідно до пункту 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн. - штраф (фіксована частина) та 654.41 грн. - штраф (процентна складова).
Просить стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість у розмірі 14242,69 грн. за кредитним договором № 8І20КХ11050167 від 16.07.2006 року та судові витрати.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 17 липня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» суму заборгованості у розмірі 14242,69 грн., а також судові витрати по справі у розмірі 229,40 грн., а всього 14472,09 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема апелянт зазначає, що позивачем був пропущений строк позовної давності на звернення до суду з позовом про стягнення коштів.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши доповідача, дослідивши обставини справи і перевіривши їх доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не є обґрунтованою і не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судовим розглядом встановлено, що сторони по справі уклали договір № 8120КХ1 1050167 від 16.07.2006 року, у зв'язку з чим останній отримав кредит у розмірі 3286,80 гри. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16.07.2008 року.
Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором № 5І20КХ1 1050167 від 16.07.2006 року в розмірі 4768.15 грн. Заочним рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 06.07.2007 року позовні вимоги банку були задоволенні, а 13.06.2008 року зазначене рішення суду було виконане в повному об'ємі.
За таких обставин Банк просить стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором № 5І20КХ11050167 від 16.07.2006 року, яка виникла з часу звернення позивача до суду в перший раз по 04.06.2013 року (дата звернення до суду із цим позовом). яка складає 14242.69 грн. з яких: заборгованість по процентах за користування кредитом складає 3947.43 грн.; заборгованість з комісії - 503.64 грн.; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 8637,21 грн.., а також штрафи відповідно до пункту 5.3 умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн. - штраф (фіксована частина) та 654,41 грн. - штраф (процентна складова).
Відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.
Згідно з ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Доводи апелянта про те, що така вимога позивача не грунтується на нормах діючого законодавства оскільки заборгованість за кредитним договором відповідачем вже була погашена на підставі рішення суду судова колегія не приймає до уваги з таких підстав.
Згідно з п. 17 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012року, зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526. 599 ЦК.
Необхідно зазначити, що дострокове присудження до виконання основного зобов'язання в натурі не тягне його припинення з дня набрання законної сили рішення суду і не виключає стягнення процентів, пені і збитків та інших штрафних санкцій, передбачених угодою, до дня фактичного задоволення (повного розрахунку).
Звернення до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв'язку з порушенням умов договору згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'язань. Це спосіб цивільно-правової відповідальності боржника. У подальшому при невиконанні рішення суду у кредитора виникає право стягувати суми, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язальні правовідносини не припинилися. У ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняються його виконанням, проведеним належним чином (а не в силу ухвалення рішення суду).
Отже, позивач цілком правомірно звернувся до суду із такими позовними вимогами, оскільки після ухвалення зазначеного вище заочного рішення зобов'язальні правовідносини між банком та відповідачем не припинилися.
З письмовою вимогою до суду про зменшення розміру пені з урахуванням матеріального стану відповідач до суду не звертався.
Що стосується доводів апелянта про сплив строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом, то вони також є неспроможними,виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі.
Згідно з п 5.5. Кредитного договору терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.
Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З матеріалів справи вбачається, що споживчий кредитний договір було укладено 04.04.2006 року з кінцевим терміном повернення 16.07.2008 року, а з позовом до суду позивач звернувся 15.02.2013 року, тобто в межах строків позовної давності визначеної сторонами кредитного договору № 8І20ЯХ1 1050167 від 16.07.2006 року.
Доводи представника позивача про те, що збільшення строку позовної давності можливе лише за окремим договором неспроможні, оскільки між сторонами по справі був укладений кредитний договір в письмовій формі, а домовленість про збільшення позовної давності є його істотною умовою в розділі відповідальність сторін. Позичальник, укладаючи кредитний договір, був в повному обсязі ознайомлений з усіма умовами цього договору, погодився з ними, про що свідчить його підпис в анкеті позичальника у відповідній графі, вчинення якого він не спростовує.
Відповідач та його представник розрахунок заборгованості, наданий банком не оспорювали, тому суд дійшов цілком обґрунтованого висновку про задоволення позову в повному об'ємі, в тому числі і вимогах про відшкодування судових витрат.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу відповідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» обгрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Повно та всебічно встановивши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, давши належну оцінку доказам, дослідженим у судовому засіданні, правильно визначивши зміст та характер правовідносин сторін, розв'язавши спір на підставі ст. ст. 525, 526, 599, 610, 611, 612, 625, 1048, 1050 Цивільного Кодексу України, суд ухвалив цілком законне рішення, яке відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, що згідно з ч.1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги.
На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 304, 314, 315, 319, 323, 324, 327 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -
апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 17 липня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді :