Справа № 206/4657/13-ц
2/206/1033/13
29 серпня 2013 року Самарський районний суд м. Дніпропетровську у складі:
головуючого судді Кушнірчука Р.О.,
при секретарі Ковтун Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права часткової власності,
15 липня 2013 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом, який обґрунтувала тим, що їй належить 28/100 частин, а відповідачці 72/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці 600 кв.м. В порушення вимог закону, яким регулюється право спільної часткової власності, відповідачка, без погодження з нею, маючи вільний доступ ,вирішила здійснити реконструкцію частини зовнішньої стіни з північного боку, а саме з боку належних їй приміщень літ. 1-6 та літ. 1-5 та розпочала підготовчу роботу щодо обкладання вказаної стіни із зовнішнього боку селікатною цеглою з влаштуванням металевого підсилюючого каркасу. Відповідно до висновку будівельно-технічного експертного дослідження від 8 липня 2013 року, конструкції фундаменту та цоколю мають стан конструкції ІІ - задовільний, конструкції стіни та її зовнішнього оздоблення мають стан конструкції III- не придатний до нормального експлуатації. Причиною пошкодження стіни будівлі житлового будинку літ. «А-1» з північного боку 28/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1, став механічний вплив внаслідок розбирання зовнішнього оздоблення стіни (плитки) з боку квартири № 1, яка була цілісною конструкцією і покривала суцільним шаром стіну з боку обох квартир та подальша реконструкція фундаменту та існуючих стін. Втрата цілісності будівельної конструкції разом з накопиченим фізичним зносом стали причиною руйнації зовнішнього оздоблення та самої конструкції стіни житлового будинку.
З огляду на те, що це стало наслідком дій відповідача, а будівельні роботи по перебудові фундаменту, цоколю та стіни будівлі житлового будинку відносяться до реконструкції, а не до ремонту та догляду як намагається переконати всіх відповідачка, позивач просить суд усунути зі сторони ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні нею права власності та користування 28/100 частинами житлового будинку АДРЕСА_1, зобов'язати ОСОБА_2 ліквідувати пошкодження стіни будівлі житлового будинку літ. «А-1» з північного боку 28/100 частин житлового будинку, які утворилися внаслідок її дій до руйнації зовнішнього оздоблення та самої конструкції стіни житлового будинку шляхом проведення реконструкції всієї стіни по всій її довжині, а також стягнути з відповідачки моральну шкоду у розмірі 10000 гривень, судові витрати по справі та витрати на проведення будівельно - технічного обстеження в сумі 3200 гривень (а.с.2-3).
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.
Відповідач та її представник заперечували проти позовних вимог у зв'язку з їх незаконністю та необґрунтованістю та просили суд відмовити у позові з підстав, викладених у письмових запереченнях (а.с.71-73).
Вислухавши доводи учасників процесу, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав, встановлених в судовому засіданні.
Суд встановив, що позивачу ОСОБА_1 належить 28/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом
від 1 березня 2011 року (а.с.6-7).
Відповідачу на праві власності на підставі договору дарування частини домоволодіння від 4 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, належить 72/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1. В домоволодінні відповідачу належить: в житловому будинку А-1 квартира № 1 загальною площею 48,9 кв.м., житловою площею 35,10 кв.м.; літня кухня літ. Б, сараї літ. В, И, К, сарай (тимчасовий) вхід в погріб літ. Л, душ літ. М, убиральні літ. Ж, навіси літ. Р,С,Ш, сарай тимчасовий літ. Ч, споруди № 2,5, 8-15,1.
Домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 637 кв.м., яка була надана в користування для будівництва будинку рішенням № 1794 виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради депутатів трудящих від 20 жовтня 1953 року ОСОБА_4 - першому власнику домоволодіння.
Ухвалою Самарського районного народного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 1989 року була затверджена мирова угода про поділ домоволодіння АДРЕСА_1 на 28/100 та 72/100 частин та визначений порядок користування земельною ділянкою. Власнику 28/100 частин домоволодіння була виділена земельна ділянка площею 179 кв.м. а власнику 72/100 частин - 429 кв.м. згідно доданої схеми.
Порядок користування земельною ділянкою був визначений таким чином, що були відсутні ділянки спільного користування та не було передбачено можливості співвласниками будинку доступу до своєї частини будинку.
На час розгляду справи, земельні ділянки сторонами не приватизовані та визначений лише порядок користування ними.
Суд встановив, що на момент придбання відповідачем частини будинку порядок користування земельною ділянкою був встановлений так, як вказано на плані земельної ділянки в технічному паспорті, який був виготовлений за станом на 12.01.2007 року.
Ці обставини не заперечувалися сторонами в судовому засіданні, були встановлені рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2012 року, яке набрало законної сили 12 березня 2013 року та відповідно до якого зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у вільному доступі до стіни належної їй частини будинку АДРЕСА_1, що знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1, для її ремонту та догляду (а.с.17-19).
З огляду на те, що це рішення було оскаржене ОСОБА_1, стіна частини будинку відповідача на осінь та зиму 2012 - 2013 р.р. залишилися не оштукатуреними, а вплив атмосферних опадів сприяв її подальшому руйнуванню.
Приходячи до висновку про відмову у задоволенні позову, суд виходив з того, що домоволодіння належить на позивачу та відповідачу на праві часткової власності відповідно до ч. 2 ст. 367 ЦК України, а не на праві спільної часткової власності, як зазначає позивач, а отже ОСОБА_2 не зобов'язана узгоджувати свої дії з позивачкою щодо проведення ремонтних робіт та робіт з реконструкції у своїй частині будинку.
Не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні доводи позивачки про використання права власності відповідачем на шкоду інших осіб.
Ці доводи спростовуються тим, що вже з 2009 року частина будинку позивачки знаходилася в занедбаному стані. Після смерті її матері в 2008 році в цю частину будинку вселилася дочка позивачки ОСОБА_5 зі своїм співмешканцем та трьома малолітніми дітьми. Плитка на стіні майже повністю відпала, в стіні були наскрізні щілини, які закривалися підручним матеріалом, вибиті шибки у вікнах, про що свідчать копії фотознімків (а.с.57-64).
Ці обставини узгоджуються і з поясненнями самої позивачки, яка в судовому засіданні вказувала на те, що цю плитку вони стали знімати самостійно у 2013 році, а також з показами допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_6, який пояснив, що з боку частини будинку позивачки почала відпадати обліцовочна плитка, яка могла травмувати малолітніх дітей доньки позивачки ОСОБА_5, яка в цій частині будинку проживала разом з трьома дітьми. Позивач та її донька забороняли їм здійснювати будь - які роботи з реконструкції зовнішньої стіни належної їм частини будинку, вимагаючи щоб вони їм провели газ та воду.
В силу ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, в силу ст. 60 ЦПК України умовою задоволення позовних вимог є доведення позивачами причинного зв'язку між діями відповідача та наслідками, які від них настали.
Суд не приймає в якості належного та допустимого доказу наданий позивачем висновок будівельно-технічного експертного дослідження від 8 липня 2013 року, з огляду на те, що вказаний висновок складався без присутності відповідача, про що наголошувала сама позивач та свідок ОСОБА_6, який повідомив про те, що коли до будинку приїхала невідома йому особа жіночої статі та почала здійснювати вимірювання, позивач йому сказала, щоб він не заважав здійснювати обстеження.
Крім того, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що на обстежені будинку експерт Івченко В.В. не був особисто присутнім, а була особа жіночої статі, що ставить під сумнів достовірність та об'єктивність наданого висновку експерта, оскільки у розділі «Ідентифікації об'єкту дослідження» зазначається про те, що питання вирішені шляхом проведення візуального будівельно - технічного обстеження будинку (а.с.5-6 висновку експерта).
Крім того, відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду україни від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами.
У разі коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, то такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Якщо стосовно цього письмового доказу в судовому засіданні виникнуть сумніви, то, виходячи з характеру матеріально-правового спору та залежно від того, яке значення має наявність у справі такої експертизи, суд повинен роз'яснити особам, які беруть участь у справі, про їх право заявити клопотання про її призначення.
Суд роз'яснював позивачу положення ст.ст. 10, 57-60 ЦПК України та наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, а також те, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих доказів, однак позивач, від проведення відповідної експертизи відмовився, таким чином розпорядившись своїм процесуальним правом на власний розсуд.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом під час розгляду справи в їх сукупності та розглядаючи позов в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, як того вимагає ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд приходить до висновку про відмову в їх задоволенні у заявлений позивачем спосіб.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 - 8, 10, 11, 18, 57 - 61, 79, 88, 130, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Самарський районний суд м. Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий суддя Р.О. Кушнірчук