Іменем України
25 липня 2013 р. (10:31)м.Сімферополь Справа №2а-8383/11/0170/22
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Радчука А.А., за участю секретаря судового засідання Гребенюк Є.В., представників сторін:
Прокурор - Блохіна Г.В.,
від третьої особи Ялтинського гірничо-лісового природного заповіднику - Писаревська К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Заступника прокурора м.Ялта діючого в інтересах держави в особі Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища
до Лівадійської селищної ради, Управління державного комітету по земельних ресурсах в м. Ялта АР Крим,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник, на стороні відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3
про визнання незаконним та скасування рішення №88 від 15.12.05, спонукання до виконання певних дій.
Суть спору. Заступник прокурора м. Ялта звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища із адміністративним позовом до Лівадійської селищної ради, Управління державного комітету по земельних ресурсах в м. Ялта АР Крим, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача - Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник, про визнання незаконним та скасування рішення Лівадійської селищної ради №88 від 15.12.2005 року про передачу земельної ділянки у власність, зобов'язання Управління державного комітету по земельних ресурсах в м. Ялта АР Крим скасувати державну реєстрацію державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ№068805 ОСОБА_3
Позов мотивовано тим, що рішення Лівадійської селищної ради №88 від 15.12.2005 про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки суперечить чинному законодавству з тих підстав, що земельна ділянка відносилась до земель природно-заповідного фонду та не може вилучатись без відповідного рішення Кабінету Міністрів України або Верховної Ради України відповідно до ст. 150 Земельного кодексу України.
Ухвалами суду від 15.07.2011 відкрито провадження у справі та після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду. Крім того, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено - Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник.
Ухвалою суду від 05.08.2011 до участі у справі залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник - на стороні позивача.
В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила останні задовольнити.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за їх відсутності, в якій позов прокурора підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за їх відсутності. Згідно письмових заперечень позов не визнав у повному обсязі.
Представники третіх осіб - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності. Згідно письмових пояснень, позов не визнають у повному обсязі та проти його задоволення заперечують, з тих підстав, що Республіканським комітетом по земельних ресурсах АРК проведено перевірку із порушення порядку проведення позапланових перевірок, винесення оскаржуваного рішення здійснювалось на підставі у тому числі висновків Управління екологічної інспекції південно-кримського регіону, Управління земельних ресурсів. Позивачами не надані документи, які відповідно до вимог законодавства встановлюють територію Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника.
Представник третьої особи Ялтинського гірничо-лісового природного заповіднику - Писаревська К.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила останні задовольнити.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд, -
Рішенням Лівадійської селищної ради 31-ої сесії 4-го скликання від 15.12.2005 року №87 затверджено проект землеустрою ОСОБА_2 та передано безоплатно у власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,1500га з земель Лівадійської селищної ради для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Та в подальшому ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №526847.
Далів, ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 24.04.2007 продала зазначену земельну ділянку у власність ОСОБА_3, яким оформлено державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 068805 та здійснено запис у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 010800700090.
В 2011 році Республіканським комітетом по земельних ресурсах АР Крим проведено позапланову перевірку з питань дотримання вимог земельного законодавства на територіях при використанні земельних ділянок Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника, за результатами якої встановлено, що земельна ділянка, виділена ОСОБА_2 та на момент перевірки яка знаходиться у власності ОСОБА_3 згідно із матеріалами лісовпорядкування знаходиться на території Лівадійського лісництва в межах Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника.
Ст. 140 Конституції України встановлює, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - мешканців села, селища, міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в рамках Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою у порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради і їх органи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно до п. "а", "б" ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення), до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України було встановлено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ч.ч. 6-7 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності в тому числі для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.
Судом встановлено, що спірна земельна ділянка із урахуванням рішень Лівадійської селищної ради 24-ої сесії 4-го скликання № 2 від 24.12.2004 "Про встановлення меж населених пунктів смт. Ореанда, смт Курпати, смт Виноградне, смт. Лівадія", рішення Лівадійської селищної ради 27-ої сесії 4-го скликання № 4 від 19.04.2005 "Про затвердження проекту встановлення меж смт.Виноградне" та рішення Верховної Ради АР Крим від 22.06.2005р. №1347-4/05 "Про встановлення меж селищ міського типу Виноградне, Курпати, Лівадія, Ореанда, селищ Гірне та Куйбишево Лівадійської селищної ради (м. Ялти) АР Крим", знаходиться в межах населеного пункту Лівадійської селищної ради.
Отже, відповідач діяв в межах владних повноважень, визначених п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", ч. 1 ст. 12, 116,118, п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України.
Відповідно до ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Суд зазначає, що рішення суб'єкта владних повноважень повинно відповідати законодавству, яке діяло на момент прийняття такого рішення та з урахуванням доказів, які повинні були в силу вимог закону взяті до уваги таким суб'єктом владних повноважень при прийнятті рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірна земельна ділянка входить у склад територій Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника та відноситься до категорії земель природно-заповідного фонду, внаслідок чого відповідачем неправомірно було прийнято рішення про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2
Таких висновків позивач дійшов на підставі акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 29.04.2011, складеного Управлінням держінспекції з контролю за використанням та охороною земель.
Як вбачається із акту перевірки перевіряючі дійшли висновку про знаходження спірної земельної ділянки на території Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника лише на підставі матеріалів лісовпорядкування.
У позовній заяві прокурор також посилається на п.5 розділу VІІІ Прикінцевих положень Лісового кодексу України, відповідно до якого до одержання до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Щодо встановлення місцезнаходження спірної земельної ділянки до території заповідника за матеріалами лісовпорядкування суд зазначає наступне.
На час прийняття оскаржуваного рішення був чинний Лісовий кодекс України, введений в дію постановою Верховної Ради України N 3853-XII від 21.01.1994р. з моменту його опублікування, яке відбулося 13.04.1994р. в газеті "Голос України" (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення, далі- ЛК України).
Суд зазначає, що ЛК України в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення взагалі не мав розділу VІІІ Прикінцеві положення, на який посилається прокурор у позовній заяві.
Законом України "Про внесення змін до Лісового кодексу України" N 3404-IV від 08.02.2006 внесено зміни до Лісового кодексу України та його викладено в новій редакції.
Вказаний Закон набрав чинності з моменту опублікування, яке відбулося у Офіційному Віснику України № 11 від 29.03.2006.
Пункт 5 розділу VІІІ Прикінцевих положень Лісового кодексу України у вищевказаній редакції набрав чинності разом із Законом №3404, тобто 29.03.2006, тобто після прийняття радою оскаржуваного рішення.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України N 1-рп/99 від 09.02.1999 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відтак, позивач у позові помилково посилається на вимоги на п.5 розділу VІІІ Прикінцевих положень Лісового кодексу України, оскільки вказана норма не має зворотної дії в часі та на момент прийняття оскаржуваного рішення не діяла.
Щодо порушення відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення вимог ст.150 Земельного кодексу України суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Статтею 77 Лісового кодексу України було визначено, що порядок використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду на природно-заповідних територіях визначається відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України".
Частинами 2 та 3 ст.7 вищевказаного Закону було встановлено, що землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного та історико-культурного призначення. На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Згідно ст. 150 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення) землі природно-заповідного фонду відносяться до особливо цінних земель.
Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.
Згідно 4 ст.53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", передбачено, що порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам визначається Земельним кодексом України.
Із наведених норм слідує, що відведення земельних ділянок природним заповідникам, на момент прийняття оскаржуваного рішення, здійснювалося у загальному порядку, який визначений Земельним кодексом України, тобто із розробкою проекту відведення, визначенням меж земельної ділянки в натурі на місцевості, отриманням документу який підтверджує право на земельну ділянку та внесення відповідних даних до державного земельного кадастру.
Статтю 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" доповнено частиною четвертою наступного змісту: "Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду".
Зазначена частина 4 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" набрала законної сили 16.02.2010 згідно Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" від 21.01.2010 №1826-VI, тобто після прийняття оскаржуваного рішення.
Таким чином, на час прийняття відповідачем рішення №88 від 15.12.2005 31-ї сесії 4-го скликання зазначена ч. 4 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" не набрала чинності, відтак - не мала бути прийнята до уваги відповідачем з огляду на те, що діючим на той час законодавством не було врегульовано питання визначення меж природно-заповідного фонду у разі не встановлення їх меж в натурі.
Згідно з ч.4 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" регулюються правовідносини, які виникли після набрання нею чинності, а спірні правовідносини вникли між відповідачем та третьою особою до набрання чинності цим Законом, у зв'язку із чим вказана норма ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" від 21.01.2010 №1826-VI не може бути застосована до спірних правовідносин.
Як вбачається із пояснень третьої особи - Ялтинського гірсько-лісового природнього заповідника спірна земельна ділянка знаходиться на території заповідника, що підтверджується матеріалами землевпорядкування та Проектом організації та розвитку Ялтинського ГЛПЗ 1988 року, які містять дані щодо меж та призначень земель.
Інших доказів, які би свідчили про знаходження спірної земельної ділянки на території Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника, третьою особою не надано та не зазначено про їх існування.
Частиною 1 ст.8 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду, зокрема по справі "Стретч проти Сполученого Королівства" (рішення від 24 червня 2003 року), власність в значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вважається законне та обґрунтоване очікування придбання майна чи майнового права за договором, укладеного з органом публічної влади. Самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумною підставою для визнання їх рішень недійсними, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправною поведінки самої фізичної особи.
Позивачем не надано доказів, які підтверджують ті обставини, що спірна земельна ділянка знаходиться на території Ялтинського гірсько-лісового природнього заповідника.
Відтак, суд не знайшов підстав для визнання незаконним і скасування рішення Лівадійської селищної ради 31-ої сесії 4-го скликання від 15.12.2005, яким затверджено проект землеустрою ОСОБА_2 та передано безоплатно у власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,1500га з земель Лівадійської селищної ради для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Управління Держкомзему в м. Ялта скасувати державну реєстрацію державного акту на право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 суд зазначає, що вказані вимоги є безпідставними з огляду на те, що державний акт було видано на підставі договору купівлі-продажу від 24.04.2007 за №516625 ВЕО(р.№1037), який у свою чергу у встановленому порядку не визнаний судом недійсним.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 25.07.2013 та у повному обсязі постанову складено 30.07.2013.
Керуючись ст.ст. 158, 160-163, 167 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.
Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Радчук А.А.